Історія справи

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 642/4911/2016-ц

провадження № 61-18489св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представник позивачів - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

третя особа - Харківська міська рада,

представник третьої особи - ОСОБА_8,

треті особи: адміністрація Холодногірського району Харківської міської ради, комунальне підприємство «Жилкомсервіс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: Харківська міська рада, адміністрація Холодногірського району Харківської міської ради, комунальне підприємство «Жилкомсервіс», про знесення самочинно встановленої перегородки та приведення допоміжних приміщень багатоквартирного будинку у первинний стан.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач є сусідом позивачів у багатоквартирному будинку АДРЕСА_7, у якому вона виконала перепланування та приєднання частини сходової клітини під'їзду до своєї квартири, встановила цегляну перегородку та двері. Така перебудова сходової клітки перешкоджає ОСОБА_3 та ОСОБА_4 користуватися власною квартирою на першому поверсі будинку, обслуговувати стояки центрального водопостачання та створює додатковий шум. Зазначали, що у відповідача немає дозволу на таке перепланування та приєднання частини під'їзду до своєї квартири. Крім того, позивачі звертались до органу місцевого самоврядування щодо знесення самочинної перегородки та демонтажу дверей, проте Харківська міська рада не подала відповідний позов до суду.

Із цих підстав, з урахуванням уточнення позовних вимог позивачі просили знести (демонтувати) цегляну перегородку та вхідні двері до квартири АДРЕСА_2 і привести сходову клітину під'їзду у первинний стан.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 січня 2017 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Вирішено знести самочинно побудовану цегляну перегородку та вхідні двері до квартири № АДРЕСА_3 якими частина сходової клітини під'їзду перепланована під тамбур та приєднана до квартири АДРЕСА_1, орієнтовною площею 4 кв. м та привести сходову клітину під'їзду у первинний стан. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_9 судові витрати в сумі 551,21 грн, по 275 грн кожному.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2017 року зобов'язано ОСОБА_6 знести самочинно побудовану цегляну перегородку та вхідні двері до квартири № АДРЕСА_3 якими частина сходової клітини під'їзду перепланована під тамбур та приєднана до квартири АДРЕСА_4, орієнтовною площею 4 кв. м та привести сходову клітину під'їзду у первинний стан.

Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що самочинність будівництва перегородки та вхідних дверей підтверджується невнесенням їх до технічного паспорта на квартиру, і відповідач не надала доказів законності перебудови. Щодо зробленої у справі заяви ОСОБА_6 про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку, що такий строк ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не пропустили, оскільки звернулись з цим позовом в інтересах захисту прав доньки Дар'ї, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що цегляна перегородка із вбудованими вхідними дверима встановлена попереднім власником квартири, тому висновок суду першої інстанції, що перебудова виконана ОСОБА_6, є неправильним, вимога (акт) комунального підприємства щодо демонтажу стіни та вхідних дверей не є безумовним доказом вини відповідача у порушенні прав позивачів. Набуваючи квартиру у 2009 році у власність ОСОБА_4 погодилась із такою конструкцією тамбуру і не заявляла будь-яких претензій про порушення її прав до серпня 2016 року. Також суд виходив з того, що законом не передбачено отримання спеціального дозволу для перепланування або переобладнання допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку (сходової клітини під'їзду) та не доведення позивачами обставин, на які вони посилаються як на підтвердження своїх вимог, щодо перешкод у доступі до комунікацій будинку та створення додаткового шуму.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 січня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний тамбур побудований за рахунок сходової клітини під'їзду, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 152 ЖК Української РСР, частину четверту статті 357, частину другу статті 383 ЦК України, а висновок суду першої інстанції, що законом не передбачено отримання спеціального дозволу для перепланування або переобладнання допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку, є таким, що суперечить пункту 1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспоспу України від 17 травня 2005 року № 76. Крім того, вважає необ'єктивним висновок суду про те, що, набувши у власність квартиру, вона погодилась з переобладнанням допоміжного приміщення, оскільки з 2009 року у неї відбулись зміни у сімейному стані та народилась донька.

У жовтні 2017 року ОСОБА_6 надала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив про відхилення доводів касаційної скарги. Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанції дослідив надані у справи докази і надав їм належну правову оцінку.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_5

ОСОБА_6 на праві власності належить квартира АДРЕСА_6 у цьому ж будинку.

Обидві квартири знаходяться на першому поверсі багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з додатком «Б» до ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80, підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо).

Відповідно до пункту 1.3 рішення Конституційного суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі № 1-2/2004 питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Отже, допоміжні (підсобні) приміщення, якими, зокрема, є сходові клітки, що призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, не підлягають приватизації, не можуть бути поділені та виділені власнику квартири у багатоквартирному житловому будинку.

Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, зі змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власники квартир зобов'язані використовувати приміщення житлових будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків.

Дійсним предметом позову є усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом знесення цегляної перегородки та демонтажу встановлених у неї дверей.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом (пункт 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Тобто такий позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання порушення.

Установивши, що у ОСОБА_6 відсутні дозвільні документи на переобладнання та не отримано згоди співвласників багатоквартирного будинку на приєднання сходової клітки до своєї квартири, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та усунення існуючих перешкод у користуванні та розпорядженні позивачами приміщенням загального користування шляхом зобов'язання відповідача привести це приміщення до попереднього стану.

Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що приєднання частини сходової клітки до квартири відповідача не потребує дозвільних документів, крім того, не врахував, що приміщення загального користування є спільним майном багатоквартирного будинку, тому для його перепланування необхідно отримати згоду всіх співвласників будинку.

Твердження відповідача, що переобладнання сходової клітки не внесене до технічного паспорта на належну їй квартиру і вона не є власником спірного приміщення, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки ОСОБА_6 не заперечує, що вхідні двері до квартири АДРЕСА_6 встановлені за межами належної їй квартири і того, що використовує це приміщення як тамбур до квартири.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму матеріального права та порушив норму процесуального права і безпідставно скасував рішення суду першої інстанції суду, яке відповідає закону.

З огляду на зазначене рішення суду апеляційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2017 року скасувати.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 січня 2017 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик