Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №207/1587/16

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 207/1587/16

провадження № 61-12559св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар ІринаМихайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриваБанк»), третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 12 березня 2007 року між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитну угоду № 1/073695Д та договір про видачу траншу № 1, згідно яких ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США з терміном повернення до 11 березня 2017 року. У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитної угоди відповідачем

09 вересня 2009 року, 10 вересня 2010 року та 22 листопада 2010 року ОСОБА_4 були направлені вимоги про дострокове погашення кредиту. 16 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. було вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитною угодою в розмірі 6 811 088,88 грн. Позивач вважає, що нотаріус не переконався у безспірності розміру кредитної заборгованості, зазначивши кредитну заборгованість, яка не була вказана у вимозі про дострокове повернення кредиту від 22 листопада 2010 року та вчинив виконавчий напис з пропуском трирічного строку.

У зв'язку з викладеним просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 16 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав до суду належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Виконавчий напис було вчинено нотаріусом в межах встановленого законодавством строку на підставі документів, що підтверджують безпірність заборгованості.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі виконавчий напис, вчинений 16 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 5694, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором від

12березня 2007 року №1/073695Д в розмірі 6 811 088,88 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що наявні правові підстави для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого 16 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М.Ю., а банк не позбавлений права звернутись до суду для захисту свої прав у порядку позовного провадження, оскільки виконавчий наипис було вчинено поза межами встановленого трирічного строку. Також судом було зазначено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження розміру заборгованості надав неналежні документи.

У касаційній скарзі, поданій 13 лютого 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріус вчинив виконавчий напис з дотриманням норм діючого законодавства в межах строку передбаченого статтею 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки кінцевий термін повернення кредиту у договорі встановлений до 11 березня 2017 року та на підставі належних документів, що підтверджують безпірність кредитної заборгованості.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що 12 березня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6 укладено кредитну угоду № 1/073695Д та договір про видачу траншу № 1, за умовами яких позивач отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США з терміном повернення до 11 березня 2017 року (а. с. 8-13).

22 листопада 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк»направив позивачу вимогу стосовно повернення кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитом за фактичний (неоплачений) період та пеню за прострочену сплату відсотків за користування кредитом, а саме 2 985,96 доларів США несплаченої суми кредиту; 23 316,21 доларів США не сплачених відсотків за користування кредитом; 3 462,16 доларів США не сплаченої пені за несплачену частину відсотків (а. с. 14).

Вказану вимогу банку позивач отримав 29 листопада 2010 року, що не заперечується сторонами.

12 жовтня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк»направило на адресу

ОСОБА_4 письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором від 12 березня 2007 року № 1/073695Д, згідно якої банк вимагав виконання всіх боргових зобов'язань за цим договором, у розмірі

322 045,85 доларів США, що еквівалентно 6 810 446,26 грн, з яких:

- заборгованість за кредитом у розмірі 82 159,40 доларів США, що еквівалентно 1 737 461,23 грн;

- заборгованість за відсотками у розмірі 106 455,48 доларів США, що еквівалентно 2 251 261,20 грн;

- заборгованість з пені у розмірі 117 857,36 доларів США, що еквівалентно 2 492 381,80 грн;

- заборгованість зі штрафу (фіксована частина) у розмірі 250 доларів США, що еквівалентно 5 286,86 грн;

- заборгованість зі штрафу (відсоток від суми заборгованості) у розмірі 15 323,61 доларів США, що еквівалентно 324 055,17 грн (а. с. 24).

Вказану досудову вимогу банк направив боржнику 13 жовтня 2015 року через кур'єрську доставку Укрпошти, що підтверджується фіксальним чеком від 13 жовтня 2015 року № 9620 (а. с. 25-26).

16 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитною угодою у розмірі 6 811 088,88 грн (а. с. 15).

Для вчинення виконавчого напису ПАТ КБ «ПриватБанк» надав нотаріусу необхідні документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, а саме: кредитну угоду

№ 1/073695Д від 12 березня 2007 року; договір про видачу траншу № 1 від цієї ж дати з додатком - графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди; виписку по рахунку боржника станом на 15 жовтня 2015 року (а. с. 27-35).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України

22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття

88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і неправильність вимог боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та взаємного зв'язку, суд апеляційної інстанції установив, що нотаріусом під час вчинення оспорюваного виконавчого напису ПАТ КБ «ПриватБанк» не було дотримано всіх вимог передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій, а саме письмова вимога про усунення порушень за кредитною угодою № 1/073695Д від 12 березня 2007 року, на яку посилався суд першої інстанції у своєму рішенні, датована 12 жовтня 2015 року та згідно поштової квитанції відправлена боржнику 13 жовтня 2015 року, тобто за три дні до вчинення виконавчого напису від 16 жовтня 2015 року (а. с. 24-26).

Тобто, нотаріус вчинив виконавчий напис через 3 дні після того, як банк направив боржнику письмову вимогу щодо усунення порушень за кредитною угодою, не дотримавшись при цьому 30-денного строку встановленого підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Таким чином, недотриманням приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вказаних вимог Порядку щодо спливу 30-денного строку з моменту надіслання банком письмової вимоги до боржника, було порушено права ОСОБА_4 щодо можливості спростування розміру заборгованості.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні обґрунтовано зазначив, що надана банком виписка по рахунку належним чином не може підтверджувати безспірність заборгованості, оскільки з нею боржник не мав можливості ознайомитись у встановлений 30-денний строк, а розмір пені, нарахований у ній банком у сумі 117 857,36 доларів США значно перевищує розмір збитків за кредитною угодою.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, на вказані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. дотрималась всіх вимог передбачених законодавством, вчиняючи оспорюваний виконавчий напис.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно встановив, що кредитна заборгованість не є безпірною, та, що наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Разом з тим Верховний Суд не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено поза межами трирічного строку, встановленого нормами статті 88 Закону України «Про нотаріат» з огляду на таке.

22 листопада 2010 року банк направив позивачу письмову вимогу про повернення поточної заборгованості з кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитом лише за період прострочення, тому суд необґрунтовано в своєму рішенні зазначив, що цією вимогою банк змінив строк виконання основного зобов'язання у порядку частини другої статті

1050 ЦК України.

Разом з цим,апеляційним судом встановлені інші обставини, які відповідно до закону є підставами для задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик