Постанова КЦС ВП від 19.09.2018 року

Друк

Пошук

434

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Державний герб України

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 392/459/16-ц

провадження № 61-21569св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - селянське (фермерське) господарство «Підкевич Микола Васильович»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Підкевич Микола Васильович» на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області, у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А., від 24 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до селянського (фермерського) господарства «Підкевич Микола Васильович» (далі - СФГ «Підкевич Микола Васильович») про стягнення коштів за використання самовільно занятої земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_3 успадкував після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, земельну ділянку, площею 6, 36 га, яка розташована на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області. Ця земельна ділянка до 2010 року перебувала в оренді у СФГ «Підкевич Микола Васильович», а у період з 2010 по 2014 рік безпідставно використовувалась останнім. Відповідач не сплатив орендну плату за 2007-2009 роки у сумі 7 136, 56 грн, а також завдав збитків внаслідок самовільного використання спірної земельної ділянки у розмірі неотриманих доходів, які позивач реально міг одержати при здачі земельної ділянки в оренду, з розрахунку не менше 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, що за розрахунками, проведеними самим відповідачем та наданими до податкових органів, з урахуванням одноразово сплаченої 17 грудня 2014 року суми коштів - 8 000, 00 грн, складає: за 2010 рік - 2 295, 54 грн, за 2011 рік - 4 353, 00 грн, за 2012 рік - 5 357, 38 грн, за 2013 рік - 5 355, 00 грн, за 2014 рік - 7 204, 74 грн.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача на його користь суму орендної плати, яку було нараховано, але не виплачено за договором оренди спірної земельної ділянки, укладеним зі спадкодавцем ОСОБА_4, за період 2007-2009 роки - 7 136, 56 грн, у відшкодування майнової шкоди за самовільне користування спірною земельною ділянкою (упущеної вигоди) з урахуванням трьох відсотків річних, індексу інфляції відповідно до статті 625 ЦК України та процентів на підставі статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ, за 2001 рік - 4737, 78 грн, за 2012 рік - 13 437, 67 грн, за 2013 рік - 13 037, 38 грн, за 2014 рік - 14 330, 06 грн, а у загальній сумі - 45 542, 89 грн.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області, у складі судді Березія Ю. А., від 26 вересня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено порушення його прав, самовільного використання СФГ «Підкевич Микола Васильович» спірної земельної ділянки, заподіяння матеріальної шкоди та її розмір відповідно до порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а обставини, на які він посилається, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для задоволення позову.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 січня 2017 року рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Стягнуто з СФГ «Підкевич Микола Васильович» на користь ОСОБА_3 4 757, 71 грн - частину невиплаченої орендної плати за договором оренди зі спадкодавцем ОСОБА_4 та 23 448, 31 грн - за самовільне користування належною ОСОБА_3 земельною ділянкою, а всього 28 206, 02 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 Місцевий суд не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, здійснивши посилання на те, що відповідач використовував спірну земельну ділянку у період з 15 жовтня 2010 року по 14 листопада 2014 року на підставі договору оренди землі, який лише 28 травня 2015 року за рішенням суду визнано недійсним, не звернув уваги на те, що тим же судовим рішенням установлено, що згоди на передачу землі в оренду та укладення договору з боку ОСОБА_3 не було. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, тому доведення ще й іншими доказами факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, як вказав місцевий суд, є безпідставним. ОСОБА_3 з моменту відкриття спадщини, після смерті ОСОБА_4, є власником у порядку спадкування 2/3 частин спірної земельної ділянки. Відшкодування збитків у разі самовільного зайняття земельної ділянки здійснюється у разі встановлення факту порушення цивільного права чи інтересу власника землі, шкоди (збитків) у вигляді неодержаного доходу, вини порушника та причинного зв'язку, між шкодою та діями порушника. Відповідач використовував належну позивачеві частину спірної земельної ділянки без відповідних правових підстав, що позбавило останнього одержати дохід від орендної плати.

У лютому 2017 року СФГ «Підкевич Микола Васильович» подано касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 січня 2017 року.

У касаційній скарзі СФГ «Підкевич Микола Васильович» просить скасувати рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 січня 2017 року та залишити в силі рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2016 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з'ясував обставини справи. Апеляційним судом не вказано, за яким договором оренди було стягнуто суму коштів та за який період. Не зазначено про підстави поновлення строку позовної давності. Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджувались договори оренди і у матеріалах справи вони відсутні.

06 березня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

07 квітня 2018 року ОСОБА_3 та його представниками: ОСОБА_5, ОСОБА_6 подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вони вказують на її необґрунтованість та безпідставність.

05 липня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_3 до СФГ «Підкевич Микола Васильович» про стягнення коштів за використання самовільно занятої земельної ділянки призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

11 травня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеними вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що відповідно до державного акта серії НОМЕР_1 від 18 вересня 2007 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 6,36 га, яка розташована на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області (а.с. 16).

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2015 року (справа № 392/2384/14-ц), яке набрало законної сили, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні його позову до СФГ «Підкевич Микола Васильович» про розірвання договору оренди землі і стягнення збитків і задоволено зустрічний позов, яким визнано недійсним договір оренди землі від 15 жовтня 2010 року, укладений від імені орендодавця ОСОБА_3 і орендаря СФГ «Підкевич Микола Васильович», зареєстрований 03 грудня 2010 року за № 04.10.374.000611 у Маловисківському районному відділі Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» (а.с. 10-11).

16 квітня 2015 року рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області (справа № 392/278/15-ц), яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ОСОБА_7 і визнано за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 1/3 частину права на земельну ділянку № НОМЕР_2, площею 6,36 га, яка розташована на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_3, визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 червня 2007 року, зареєстроване в реєстрі за № 2-618, ВЕО № 123384, видане державним нотаріусом Маловисківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області на ім'я ОСОБА_3, на 1/3 частину права на земельну ділянку № НОМЕР_2, площею 6, 36 га, яка розташована на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району, Кіровоградської області та визнано недійсним 1/3 частину державного акту на право власності на земельну ділянку площею 6, 36 га, яка розташована на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району, Кіровоградської області, серії НОМЕР_1 від 18 вересня 2007 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 Маловисківською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 (а.с. 44-47).

На момент пред'явлення даного позову ОСОБА_3 був власником 2/3 частки земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 6,36 га, яка розташована на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_3. Відомості про проведення державної реєстрації частки земельної ділянки № НОМЕР_2, належної позивачу з урахуванням рішення суду від 16 квітня 2015 року (справа № 392/278/15-ц), відсутні.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України (у редакції від 7 липня 2010 року) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов'язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов'язком саме позивача.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України, 2004 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічну норму містить частина четверта статті 82 ЦПК України, в якій зокрема вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Стягуючи з СФГ «Підкевич Микола Васильович» на користь ОСОБА_3 4 757, 71 грн невиплаченої орендної плати за договором оренди зі спадкодавцем ОСОБА_4 та 23 448, 31 грн за самовільне користування належною ОСОБА_3 земельною ділянкою, апеляційний суд послався лише на обставини, встановлені у справі № 392/2384/14-ц, однак не визначив у своєму рішенні розрахунок розміру орендної плати, яка підлягає стягненню, часу, за який її було нараховано, не надав оцінку дотриманню строку позовної давності при її присудженні до стягнення (заява представника позивача про застосування строку позовної давності від 26 вересня 2016 року).

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, 2004 року, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру заборгованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Рішення апеляційного суду не може вважатись належним чином мотивованим.

Апеляційним судом не було досліджено договір оренди спірної земельної ділянки (укладений між батьком позивача та СФГ «Підкевич Микола Васильович»), не встановлено його умови, розмір орендної плати, строк дії, тощо. Таким чином, стягнута судом сума у розмірі 7 136, 56 грн не може вважатись обґрунтованою.

Отже, у справі, яка переглядається, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, повно, всебічно й об'єктивно не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної оцінки, ухвалив рішення, яке не можна визнати у повній мірі законним та обґрунтованим.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені апеляційним судом не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доказам як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, обґрунтувати належним чином розмір сум, які підлягають до стягнення.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Підкевич Микола Васильович» задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 січня 2017 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Апеляційного суду Кіровоградської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк

Популярні новини