Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2019 року у справі №295/2579/17

Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа № 295/2579/17

провадження № 61-33266св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - Житомирська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2017 року у складі судді Перекупка І. Г. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2013 року Житомирська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування від кримінального правопорушення.

Позов обґрунтований тим, що 22 листопада 2015 року близько 18 год 00 хв між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник конфлікт, внаслідок якого остання отримала легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. За цим фактом щодо ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке у подальшому закрито у зв`язку із відмовою від обвинувачення. У результаті отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у Комунальній установі Центральній міській лікарні № 2 м. Житомира у період із 25 листопада по 03 грудня 2015 року, вартість якого склала 2 337,85 грн. Відповідач у добровільному порядку відмовлявся відшкодувати витрати на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути із відповідача на користь Департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення у розмірі 2 337,85 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2017 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради витрати на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення у розмірі 2 337,85 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанцій, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач, як особа, яка вчинила злочин, в силу статті 1206 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язаний відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої ОСОБА_2

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що кримінальне провадження за обвинуваченням відповідача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України закрито, відповідача не визнано винним у вчиненні злочину, а тому відсутні підстави для відшкодування витрат на лікуванні потерпілої. Крім того, ОСОБА_2 не надала листок тимчасової непрацездатності на підприємство, де вона працює, а тому відсутні докази того, що потерпіла дійсно перебувала на стаціонарному лікуванні.

У листопаді 2017 року від Житомирської місцевої прокуратури надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких заявник просить відхилити указану касаційну та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що слідчим відділом Житомирського відділу поліції Головного управління національної поліції у Житомирській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12015060020005740 за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 22 листопада 2015 року близько 18 год 00 хв у ОСОБА_1 , який перебував на подвір`ї будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті тривалих неприязних стосунків виник злочинний умисел, спрямований на спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 у вказаний час, місці та за вказаних обставин, схопив дерев`яну палку та наніс нею два удари у праву сторону голови ОСОБА_2 , після чого ще близько трьох ударів по лівій руці потерпілої, якою вона закривалася, захищаючи голову. Конфлікт припинений дочкою потерпілої ОСОБА_3 .

Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, саден та синця на голові, струсу головного мозку, які відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, а також синця на лівому передпліччі, який відноситься до легкого тілесного ушкодження без короткочасного розладу здоров`я.

Своїми умисними діями, які виразилися у заподіянні умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 125 КК України.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 26 жовтня 2016 року кримінальне провадження за № 12015060020005740 про обвинувачення ОСОБА_1 за частиною другою статті 125 КК України закрито відповідно до положень пункту 7 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із відмовою потерпілої ОСОБА_2 від обвинувачення.

Через отримані тілесні ушкодження потерпіла ОСОБА_2 у період із 25 листопада по 03 грудня 2015 року перебувала на стаціонарному лікуванні у Комунальній установі Центральній міській лікарні № 2 м. Житомира. Витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину за 8 ліжко/днів склали 2 337,85 грн. Вартість 1 ліжко/дня у листопаді становила 244,61 грн, у грудні - 371,60 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статті 1206 ЦК Україниособа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилось закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти від відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року№ 545 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (пункт 4 Порядку).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди попередніх інстанцій, належним чином встановивши фактичні обставини справи, правильно застосували наведені норми матеріального права, у зв`язку зі чим дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як особа, яка вчинила злочин, зобов`язаний відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої ОСОБА_2

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відсутні підстави для відшкодування витрат на лікуванні потерпілої, оскільки кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України закрито, а тому його не визнано винним у вчинені злочину, є безпідставними з огляду на таке.

За змістом статті 129 КПК України обвинувачений у кримінальному провадженні звільняється від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану злочином, у разі встановлення судом відсутності події кримінального правопорушення.

Отже, в усіх інших випадках, у тому числі і у разі, коли потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення питання про цивільно-правову відповідальність вирішується на загальних підставах.

Враховуючи те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито у зв`язку із відмовою ОСОБА_2 від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, що відноситься до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження, витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину відшкодовуються у такому самому порядку як і при ухваленні обвинувального вироку.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не надала докази того, що вона дійсно перебувала на стаціонарному лікуванні, є необґрунтованими і по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик