Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року

м. Київ

справа № 363/2885/21

провадження № 61-10453св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович, приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Семенюк Тетяна Василівна, ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 лютого 2024 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Василенко О. А., приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу (далі - ВМНО) Київської області Семенюк Т. В. та ОСОБА_4 , про визнання договору удаваним, визнання договору укладеним і визнання права власності.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 14 липня 2018 року між відповідачами укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,3620 га, кадастровий номер 3221882400:20:280:0001, розташованої на території Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ринкова вартість якої 153 089,00 грн.

Зазначав, що вказаний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого, зокрема договору купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_2 передала належну їй на праві власності земельну ділянку не ОСОБА_3 , а йому (позивачу), і саме він прийняв цю земельну ділянку у фактичне володіння та сплатив за неї продавцю з власних коштів визначену у договорі грошову суму, удаваний покупець діяв лише, як номінальний покупець земельної ділянки за удаваним договором.

До укладання 14 липня 2018 року договору купівлі-продажу між ним та ОСОБА_3 існувала усна домовленість про те, що продаж земельної ділянки здійснювався за умови, що після цього покупець має в подальшому відчужити це нерухоме майно на його (позивача) користь.

18 липня 2018 року він звернувся до ОСОБА_3 з такою вимогою, однак останній не переоформив спірну земельну ділянку та став уникати будь-якого спілкування з ним.

Крім того вказував, що на момент укладання договору ОСОБА_3 не мав власних коштів для придбання земельної ділянки, що, у свою чергу, також свідчить про удаваність договору.

Посилаючись на наведене, просив:

визнати удаваним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 у якості продавця, від імені якої діяв ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 у якості покупця, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Василенком О. А. і зареєстрований у реєстрі за №3062;

визнати укладеним 14 липня 2018 року ОСОБА_2 , у якості продавця, та ОСОБА_1 , у якості покупця, договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3221882400:20:280:0001 площею 1,3620 га, розташованої на території Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області, на умовах, визначених у договорі купівлі-продажу земельної ділянки, укладеному 14 липня 2018 року ОСОБА_2 , у якості продавця, від імені якої діяв ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , у якості покупця, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. і зареєстрованому в реєстрі за № 3062;

визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221882400:20:280:0001, площею 1,3620 га, розташовану на території Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 346,89 грн на відшкодування судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 лютого 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 654/5481/13-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року в справі № 925/698/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішення спору.

Заявник зазначає, що суди не врахували, що реальним покупцем земельної ділянки був саме він, а не ОСОБА_3 (удаваний покупець), який лише тимчасово прийняв у власність земельну ділянку. На оплату земельної ділянки за визначеною у договорі ціною (153 089,00 грн) саме він сплатив продавцю власні кошти готівкою. Джерелом цих коштів були особисті його доходи, одержані у період із 1 кварталу 2006 року до дня укладення договору. Удаваний покупець на момент укладення договору не мав власних коштів, достатніх для придбання земельної ділянки за визначеною у договорі ціною.

Суди надали невірну оцінку нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_3 від 31 жовтня 2018 року. Зі змісту вказаної заяви суди повинні були встановити той факт, що реальним покупцем земельної ділянки був саме він, а не ОСОБА_3 .

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_6 - адвокат Андросович Г. С. подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Вишгородського районного суду Київської області цивільну справу № 363/2885/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович, Приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Семенюк Тетяна Василівна, ОСОБА_4 , про визнання договору удаваним, визнання договору укладеним і визнання права власності.

Матеріали справи № 363/2885/21 надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 05 вересня 2017 року, ОСОБА_2 видала ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність, якою, зокрема уповноважила його бути її представником у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та організаційної форми (у тому числі в органах державної влади і місцевого самоврядування, з питань, пов`язаних із замовленням та одержанням документів для продажу, а також продажем від її імені, на умовах, обговорених ними попередньо до видачі цієї довіреності, належних їй на праві приватної власності ряду земельних ділянок, серед яких і на земельну ділянку з кадастровим номером 3221882400:20:280:0001, площею 1,3620 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, Демидівська сільська рада.

В силу повноважень, що ґрунтуються на цій довіреності, представник, серед іншого, має право розписуватися за ОСОБА_2 , зокрема, але не виключно - підписувати договори купівлі-продажу на умовах, які їй попередньо відомі і не потребують будь-якого додаткового узгодження з нею, а також у випадках, що будуть визначатися представником самостійно - попередні договори, у тому числі з отриманням авансу, підписувати зміни до вищевказаних договорів та розривати їх, в разі необхідності, підписувати заяви, замовлення, повідомлення, тощо.

14 липня 2018 року між ОСОБА_2 , в інтересах якої відповідно до вказаної вище довіреності діяв ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований за реєстровим № 3062.

Відповідно до умов указаного договору, продавець передає у власність покупцю належну йому на праві власності земельну ділянку, розташовану за адресою: Київська область, Вишгородський район, Демидівська сільська рада, а покупець приймає земельну ділянку і сплачує за неї обумовлену грошову суму, на умовах, викладених в цьому договорі. Земельна ділянка має площу 1,3620 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, кадастровий номер 3221882400:20:280:0001. Продаж земельної ділянки вчиняється за погоджену сторонами грошову суму - 153 089 грн., які покупець сплатив продавцю повністю до підписання цього договору, продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку та відсутність будь-яких претензій до покупця.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 654/5481/13-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року в справі № 925/698/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що оспорюваний договір є удаваним, оскільки укладений для приховання іншого правочину, зокрема договору купівлі-продажу земельної ділянки, за яким продавець передала належну їй на праві власності земельну ділянку не відповідачу ОСОБА_3 , а йому (позивачу) і саме він прийняв земельну ділянку у фактичне володіння та сплатив за неї власні грошові кошти, обумовлені в договорі, в той час як ОСОБА_3 діяв лише, як номінальний покупець.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Верховний Суд погоджується з висновками судів, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20).

Встановивши, що позов про удаваність правочину пред`явлений позивачем саме в частині сторони договору, а стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу удаваним в частині сторони договору, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання укладеного між сторонами правочину удаваним.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому аргументи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун