Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.07.2019 року у справі №759/12554/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 759/12554/17

провадження № 61-11425св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Київська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Ул'яновської О. В. від 11 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., від 16 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.

Заява мотивована тим, що приблизно з 2007 року проживав однією сім'єю з ОСОБА_2 як син і мати, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно - квартира АДРЕСА_1, а тому він звернувся за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини.

31 липня 2017 року постановою державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Мельник М. П. відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з відсутністю встановленого факту проживання однією сім'єю.

Зазначав, що за життя ОСОБА_2 заповіт не складала, інші спадкоємці відсутні та з заявами про прийняття спадщини у встановленому порядку не зверталися, тому вважав, що має право на спадкування за законом у четверту чергу на підставі статті 1264 ЦК України.

На підтвердження факту проживання із спадкодавцем однією сім'єю протягом останніх п'яти років, посилався на те, що він разом із дружиною ОСОБА_1 проживали у належному їм садовому будинку, який знаходився напроти, через дорогу від багатоквартирного будинку де проживала ОСОБА_2. За певних життєвих обставин він і ОСОБА_2 потоваришували і дуже добре відносились один до одного. Він допомагав ОСОБА_2 коштами та їжею, купував ліки, піклувався про неї, а остання, у свою чергу, допомагала у приготуванні їжі, коли він із дружиною запізнювались з роботи, тобто вони мали взаємні права та обов'язки по відношенню один до одного, проживали як сім'я.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати його таким, що проживав однією сім'єю із ОСОБА_2 як син і мати не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року в задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не довів факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 як син і мати.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, оскільки заявником не надано і судом не встановлено доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, не встановлено і обставин, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що сам по собі факт взаємної дружньої підтримки ОСОБА_1 ОСОБА_2 за життя останньої, у тому числі факти придбання ліків і продуктів, відпочинку, згодом понесення заявником витрат, пов'язаних з похованням ОСОБА_2, не свідчать про спільне проживання однією сім'єю протягом п'ятирічного строку до дня відкриття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову задоволенні його заяви, не врахували, що законом не передбачений обов'язок сина жити тільки з матір'ю і одному приміщенні або повністю її утримувати, ці сімейні відносини менш категоричні та більш широкі і в повній мірі були притаманні заявнику та ОСОБА_2.

У поясненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 посилався на аналогічні обставини.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 була зареєстрована і проживала у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з довідкою про проживання/перебування, виданою головою правління садового товариства "Урожай" 20 серпня 2017 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Також установлено, що ОСОБА_1 здійснив витрати пов'язані із похованням ОСОБА_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими частини 1 та 2 статті 19 ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.

Частиною 1 , 2 статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами 3 , 4 , 6 статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених Частинами 3 , 4 , 6 статті 294 ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293, статті 315 ЦПК України та роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

З огляду на відсутність у померлої ОСОБА_2 спадкоємців за законом та заповітом, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем для отримання спадщини після смерті ОСОБА_2.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (далі - Постанова) при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності частини 2 статті 3 СК України.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Пунктом 23 вищевказаної Постанови зазначено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

У справі, що переглядається, установлено, що заявник не проживав постійно протягом п'ятирічного строку до відкриття спадщини зі спадкодавцем ОСОБА_2 у належній їй квартирі, яка є спадковим майном.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи, що заявник не надав доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1, а також обставин, що він та ОСОБА_2 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Кривцова Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник