Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.04.2019 року у справі №201/3220/17

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 201/3220/17

провадження № 61-5250св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу, акціонерне товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., від 29 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення грошових коштів за договором банківського кладу.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 02 вересня 2013 року між нею та АТ КБ "Приватбанк" укладено договір № SAMDNWFD0070002077000 вклад "Стандарт" на суму 3
500 доларів США зі сплатою 7% річних строком по 02 березня 2014 року, який у подальшому вона поповнила на суму 2 500 доларів США.

29 січня 2014 року між нею та АТ КБ "ПриватБанк" (у відділенні м. Армянськ АР Крим) укладено договір № SAMDNWFD0070067660200 вклад "Стандарт" на суму 1 000
доларів США зі сплатою 9% річних строком до 29 липня 2014 року.

Після закінчення строку вкладу та блокування вкладів мешканцям АР Крим у квітні 2014 року вона зверталася до відповідача із заявою про надання інформації щодо отримання грошових коштів, проте листом від 10 вересня 2014 року №20.1.0.0.0/7-20140909/303 банк відмовив у наданні інформації. Після закінчення строку останнього вкладу вона неодноразово зверталася до банку із вимогами про повернення повної суми вкладів та нарахованих відсотків, однак їй було відмовлено. Такі дії банку вважала необґрунтованими та такими, що порушують її права та інтереси щодо вільного розпорядження належними їй грошовими коштами.

ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на її користь:

за договором № SAMDNWFD0070002077000 суму банківського вкладу в розмірі 6 000
доларів США, відсотки за банківським вкладом за весь період користування коштами, починаючи з 02 вересня 2013 року по дату звернення із заявою про відмову від автоматичного продовження вкладу на новий термін, у розмірі 1 368,54
доларів США;

за договором № SAMDNWFD0070067660200 суму банківського вкладу в розмірі 1 000
доларів США, проценти за банківським вкладом за весь період користування банком коштами, починаючи з 29 січня 2014 року по дату звернення із заявою про відмову від автоматичного продовження вкладу на новий термін, у розмірі 240,42 доларів США, а всього 8 608,96 доларів США, що за курсом НБУ складає 232 239 грн 61 коп. ;

три проценти річних за користування грошовими коштами за період з 15 листопада 2016 року по день звернення до суду з позовною заявою у розмірі 73,59 доларів США, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 1985,20 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що позивач у порушення вимог статей 77, 81 ЦПК України не надала суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували у встановленому законом порядку обставини внесення нею грошових коштів, оскільки надані квитанції про внесення грошових коштів не містять відбитків печатки банку та не містять усіх необхідних реквізитів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до АК КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу за договором №SAMDNWFD0070002077000 у розмірі 6 000 доларів США, відсотки за банківським вкладом за весь період користування коштами, починаючи з 02 вересня 2013 року по дату звернення з заявою про відмову від автоматичного продовження вкладу на новий термін - 15 листопада 2016 року, у розмірі 1 368,54 доларів США, та за договором №SAMDNWFD0070067660200 суму банківського вкладу у розмірі 1 000
доларів США, проценти за банківським вкладом за весь період користування банком коштами, починаючи з 29 січня 2014 року по дату звернення з заявою про відмову від автоматичного продовження вкладу на новий термін - 15 листопада 2016 року, у розмірі 240,42 доларів США, а всього 8 608,96 доларів США, а також 3% річних за користування грошовими коштами за період з 15 листопада 2016 року по день звернення до суду з позовною заявою у розмірі 73,59 доларів США.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір у розмірі 6 032
грн 20 коп. (2 412 грн 88 коп. за звернення з позовом, 3 619 грн 32 коп. за звернення з апеляційною скаргою).

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач на підтвердження укладання договору банківського вкладу депозиту надала копії квитанцій про внесення коштів на депозитні рахунки банку, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні в апеляційному суді. Вказані квитанції містять усі необхідні реквізити, а саме: відомості про платника, призначення платежу, підпис касира банку. Тому суд дійшов висновку про те, що між сторонами укладено вищезазначені договори про депозитний вклад і позивачем внесено кошти на депозитний рахунок банку, які підтверджені виписками по рахунках позивача ОСОБА_1, наданих АТ КБ "ПриватБанк". При цьому вказав, що відповідач на спростування позовних вимог ОСОБА_1 жодних письмових доказів не надав, а також не надав докази про повернення їй коштів. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх вимог, а банком не надано позивачу банківські послуги належної якості та не виконано своїх зобов'язань з повернення депозитного вкладу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яку згодом уточнило та в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно не з'ясував всіх обставин справи. Вказує, що суд, встановивши наявність у позивача оригіналів договорів та квитанцій на підтвердження факту зарахування коштів на банківські рахунки, дійшов хибного висновку щодо неналежного виконання банком умов договору, оскільки позивач не довела певними доказами обставини, а саме: що кошти дійсно перебувають на рахунках на час розгляду справи.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вимоги статті 1070 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до вимог якої проценти нараховуються в розмірі, встановленому договором, якщо відповідні умови не встановлені договором - в розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір депозитного вкладу № SAMDNWFD0070002077000 вклад "Стандарт" на суму 3 500
доларів США із встановленням процентної ставки у розмірі 7% річних строком до 02 березня 2014 року.

Договір укладено у відділенні, що розташоване у АР Крим м. Армянськ.

18 листопада 2013 року позивач внесла на вказаний рахунок ще 2 500 доларів США.

29 січня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір депозитного вкладу №SAMDNWFD0070067660200 вклад "Стандарт" у розмірі 1 000
доларів США із встановленням процентної ставки у розмірі 9 % річних строком до 29 липня 2014 року.

З виписок по рахунках ОСОБА_1 за період з 02 вересня 2013 року по 04 жовтня 2014 року, наданих АТ КБ "ПриватБанк" встановлено, що:

29 березня 2014 року на рахунку № НОМЕР_1, який відкрито для розміщення коштів для зарахування відсотків по вкладу № SAMDNWFD0070067660200 залишок суми складає 1 014,59 доларів США;

02 квітня 2014 року на рахунку № НОМЕР_2, який відкрито для розміщення коштів для зарахування відсотків по вкладу № SAMDNWFD0070002077000 залишок суми складає 6 225,88 доларів США.

Після закінчення строку вкладу № SAMDNWFD0070002077000 вклад "Стандарт" у квітні 2014 року ОСОБА_1 зверталася до відповідача із заявою про надання інформації щодо отримання грошових коштів (а. с.17).

Листом від 10 вересня 2014 року №20.1.0.0.0/7-20140909/303 АТ КБ "ПриватБанк" відмовив ОСОБА_1 у наданні інформації про отримання грошових коштів.

15 листопада 2016 року ОСОБА_1 зверталася до АТ КБ "ПриватБанк" із заявами про відмову від автоматичного продовження вкладу на новий строк, про закриття рахунків та розірвання договорів (а. с.19).

Встановлено, що у ОСОБА_1 у АТ КБ "ПриватБанк" відкрито рахунок № НОМЕР_3 відповідно до угоди № SAMDN30000058472885 від 23 лютого 2012 року, тип - бонусний договір, на якому станом на 07 вересня 2017 року сума залишку - 10 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам постанова суду апеляційної інстанції частково не відповідає.

Положеннями частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою (пункт 2 статті 208 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частині 1 статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною 1 статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до частини 1 статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Положення статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов'язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції № 174 банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов'язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516) залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов'язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14.

Крім того, пункт 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп'ютерної техніки з відображенням обов'язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

З огляду на вказане письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Додержання письмової форми договору є обов'язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.

Банк під час здійснення касових операцій має забезпечувати, зокрема, своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів і належний внутрішній контроль за касовими операціями (пункт 8 розділу I Інструкції № 174).

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.

Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), зробила висновок, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

З урахуванням вказаного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо обов'язку банку довести виконання покладеного на нього договором обов'язку щодо виконання умов договору банківського кладу (депозиту), збереження грошей і їх повернення, тоді як неможливість доведення банком цих обставин не звільняє його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання за договором, при цьому суд, задовольняючи позов в частині стягнення сум банківських вкладів, обґрунтовано взяв до уваги докази, надані позивачем на підтвердження наявності договірних відносин між сторонами докази, зокрема, договори № SAMDNWFD0070002077000 вклад "Стандарт" та №SAMDNWFD0070067660200 вклад "Стандарт" та копії квитанцій від 02 вересня 2013 року, 18 листопада 2013 року, від 29 січня 2014 року, що містить відомості про платника, призначення платежу та підпис касира банку.

Доводи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" щодо обов'язку позивачам довести належними доказами факт знаходження на банківських рахунках коштів, спростовуються висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

Щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача 7% річних на грошовий вклад № SAMDNWFD0070002077000 вклад "Стандарт" за період з 03 березня 2014 року по 15 листопада 2016 року (по дату звернення із заявою про відмову від автоматизованого продовження вкладу на новий термін та у розмірі 9 % річних на грошовий вклад № SAMDNWFD0070067660200 вклад "Стандарт" за період з 30 липня 2014 року по 15 листопада 2016 року, Верховний Суд зазначає наступне.

Умовами договорів від 02 вересня 2013 року та від 29 січня 2014 року визначено, що строк вкладу автоматично подовжується ще на один строк, якщо вкладник не заявив про намір забрати кошти після закінчення попереднього строку вкладу.

При цьому, відсотки під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу по відсотковій ставці для вкладів даного найменування та строку, що діє в банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладання додаткових угод до договору. Поточний розмір діючої процентної ставки по вкладу вкладник може дізнатися у відділенні банку або на сайті банку.

Договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070002077000 вклад "Стандарт", як і договір № SAMDNWFD0070067660200 вклад "Стандарт" не містять визначеного розміру відсоткової ставки за користування грошовими вкладами у разі неналежного виконання зобов'язань за договорами після закінчення терміну їх дії (пункт 4 пам'ятки клієнта, викладеної в договорі банківського вкладу).

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року в справі № 6-36цс15 та від 11 травня 2016 року в справі № 6-338цс16.

За таких обставин, слід виходити з того, що після закінчення терміну дії договору й у разі неповного виконання його умов, з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неповного виконання грошового зобов'язання за ним. Згідно зі статтею 1070 ЦК України з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

У силу положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за вкладами, нарахування трьох відсотків річних.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Апеляційний суд належним чином не дослідив надані позивачем розрахунки процентів за договором банківського вкладу (а. с. 6-7), не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Таким чином, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Згідно частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 24 червня 2019 року було зупинено виконання постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про її скасування, тому виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року поновленню не підлягає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р.

А. Лідовець