Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.12.2020 року у справі №303/2113/19

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 303/2113/19

провадження № 61-16909св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Олегаш Ванда Василівна, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Любов Євгенівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Олегаш В. В., приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л. Є., про визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини.

Позов обґрунтовувано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачів та ОСОБА_3 - ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина. На випадок своєї смерті ОСОБА_4 залишила на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заповіт, яким усе своє майно заповіла їм у рівних долях.

Після похорон матері відбувалися неодноразові зустрічі з питання оформлення спадщини, в результаті чого вони дійшли згоди, що не будуть відчужувати батьківську хату, а будуть користуватися нею спільно.

ОСОБА_3 запевнила їх, що з метою простішого оформлення спадщини, їм слід відмовитись від належної їм спадщини на її користь, так як ОСОБА_1 постійно знаходиться в роз'їздах (є шофером), а ОСОБА_2 працює за межами України на заробітках (в Італії). ОСОБА_3 запевняла, що таке оформлення є формальністю, так як вони всі є рідним братом та сестрою, і все одно будуть мати свою частку в цьому майні.

05 серпня 2013 року ОСОБА_2 у приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Олегаш В. В. склала заяву, якою відмовилася від своєї спадщини, право на яку їй належить за заповітом та за законом після смерті матері ОСОБА_4, на користь своєї сестри ОСОБА_3 та на користь свого брата ОСОБА_1. Ця заява зареєстрована нотаріусом в реєстрі за № 141 від 05 серпня 2013 року.

13 серпня 2013 року ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л. Є. склав заяву, якою відмовився від своєї спадщини, право на яку йому належить за заповітом та законом після смерті матері ОСОБА_4 на користь своєї сестри ОСОБА_3. Вказана заява зареєстрована нотаріусом у реєстрі за № 1880 від 13 серпня 2013 року.

У подальшому, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2013 року за ОСОБА_3 визнано право власності на нерухоме майно - будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування. Цей будинок відноситься до спадкового майна померлої ОСОБА_4.

ОСОБА_3 зареєструвала цей будинок у Реєстрі речових прав на нерухоме майно, після чого вони стали спільно доглядати за ним. ОСОБА_1 завіз гравій, пісок, пиломатеріали, інструменти для ремонту цього будинку, речі особистого користування.

Однак з часом ОСОБА_3 стала чинити їм перешкоди у користуванні цим будинком, і як наслідок, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2018 року зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_3 на праві приватної власності будинком АДРЕСА_1, та виселено його з цього будинку.

Тільки після цього вони зрозуміли, що при складанні ними заяви про відмову від спадщини, ОСОБА_3 навмисно ввела їх в оману з метою стати єдиним власником спадкового майна без наміру зберегти батьківську хату.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати недійсними і такими, що вчинені під впливом обману: заяву

ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини від 13 серпня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л. Є., та заяву ОСОБА_2 про відмову від прийняття спадщини від 05 серпня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Олегаш В. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 08 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено повністю.

Визнано недійсною, такою що вчинена під впливом обману заяву

від 13 серпня 2013 року, якою ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л. Є. відмовився від своєї спадщини, право на яку йому належить за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_4 (матері) на користь своєї сестри, дочки померлої

ОСОБА_3, яка зареєстрована в реєстрі нотаріуса № 1880 від 13 серпня

2013 року.

Визнано недійсною, такою що вчинена під впливом обману заяву

від 05 серпня 2013 року, якою ОСОБА_2 у приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Олегаш В. В. відмовилася від своєї спадщини, право на яку їй належить за заповітом та законом після смерті ОСОБА_4 (матері) на користь своєї сестри, дочки померлої

ОСОБА_3 та на користь свого брата ОСОБА_1, яка зареєстрована в реєстрі нотаріуса за № 141 від 05 серпня 2013 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем на час подання позивачами заяв про відмову від спадщини їх було введено в оману, тобто спірні правочини були вчинені під впливом обману, а тому суд дійшов висновку про визнання їх недійсними на підставі частини першої

статті 230 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Олегаш В. В., приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л. Є., про визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при прийнятті заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 державним нотаріусом роз'яснено юридичні наслідки такої відмови та зміст статей 225,229-231,233,

1273-1275 ЦК України. Вказані обставини свідчать про обізнаність позивачів зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї. Правом на відкликання заяв про відмову від прийняття спадщини позивачі не скористалися.

При цьому зміна думки щодо відмови від спадщини у зв'язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому особою (майже через чотири роки), на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.

Зважаючи на те, що позивачами в порушення статей 12, 81 ЦПК України суду не надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема що заява про відмову від прийняття спадщини була складена ними внаслідок обману, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційну скаргу, у якій заявники просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та справу розглянуто за відсутності ОСОБА_2, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання (пункти 3 та 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, пункт 5 частини 1 статті 411 ЦПК України).

Крім цього, касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачам не було роз'яснено нотаріусом юридичні наслідки відмови від прийняття спадщини. Позивачі не погоджуються з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зміна думки щодо відмови від спадщини, у зв'язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому особою, на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Олегаш В. В., приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л. Є., про визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін у справі - ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина за заповітом.

Відповідно до заповіту ОСОБА_4, посвідченого виконавчим комітетом Ракошинської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області

24 січня 2006 року за реєстровим № 18, ОСОБА_4 заповіла усе своє майно спадкоємцям ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках кожному.

05 серпня 2013 року ОСОБА_2 склала у приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Олегаш В. В. заяву, зареєстровану в реєстрі за № 141, якою відмовилася від належної їй частки спадкового майна, яка належить їй за заповітом після смерті матері

ОСОБА_4, на користь своєї сестри ОСОБА_3 та на користь свого брата ОСОБА_1 (а. с. 12).

13 серпня 2013 року ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л. Є. склав заяву, зареєстровану в реєстрі за № 1880, якою відмовився від своєї спадщини, право на яку йому належить за заповітом після смерті матері - ОСОБА_4, на користь своєї сестри, дочки померлої - ОСОБА_3 (а. с. 11).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 13 листопада 2013 року (справа № 303/7676/13-ц) визнано за

ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно - будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування (а. с. 13-15).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 13 березня 2018 року (справа № 303/5696/17) зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_3 на праві приватної власності будинком по АДРЕСА_1, та виселено ОСОБА_1 із вказаного будинку (а. с. 16-18).

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у

статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини (згідно з частиною 2 статті 1272 ЦК України). Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга

статті 1274 ЦК України).

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статті 1274 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (Частиною 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Звернувшись до суду з цим позовом, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посилаючись на складання ними відповідно 05 серпня 2013 року та 13 серпня 2013 року заяв про відмову від прийняття спадщини (після смерті матері ОСОБА_4) внаслідок обману, що мав місце з боку відповідача, визначили правовою підставою позову правила статті 230 ЦК України.

Суд установив, що відповідно до заяви ОСОБА_2 від 05 серпня 2013 року, поданої приватному нотаріусу Мукачівського міського нотаріального округу Олегаш В. В., вона, усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, відмовилася від належної їй частки спадкового майна за заповітом та за законом, яка залишилася після смерті її матері ОСОБА_4, на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

У цій заяві ОСОБА_2 нотаріусом роз'яснено її право відкликати цю заяву у строк, встановлений статтею 1273 ЦК України та ОСОБА_3. Зміст статей 1223, 1231, 1232, 1268, 1281, 1282, 1297 ЦК України їй нотаріусом роз'яснено (а. с. 12).

Відповідно до заяви від 13 серпня 2013 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1880 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л. Є., ОСОБА_1, будучи дієздатним, реалізуючи власне волевиявлення, відмовився від всієї спадщини, право на яку йому належить за заповітом та за законом після смерті матері ОСОБА_4 на користь його сестри ОСОБА_3. Зміст статей 1223, 1231, 1232, 1261, 1262, 1263, 1264, 1265, 1268, 1281, 1282, 1297, 1273, 1274, 1275 ЦК України йому нотаріусом роз'яснено (а. с. 11).

Згідно з частинами 1 , 5 і 6 статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що при підписанні заяв, зареєстрованих 05 серпня та 13 серпня 2013 року про відмову від спадщини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що їм роз'яснено про безумовність та беззастережність їх заяв про відмову від прийняття спадщини, а також право на відкликання цієї зави до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, та з урахуванням того, що наявність умислу в діях відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, дійшли правильного висновку про те, що позивачі, як спадкоємці за законом, скористалися своїм правом відмови від спадщини. Отже, підписуючи заяви про відмову від спадщини з усіх підстав на користь ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідомо позбавили себе права на частку у спадщині.

При цьому, відмовляючись від спадщини, спадкоємці усвідомлювали значення своїх дій, розуміли обставини, що мають істотне значення. Нотаріус роз'яснив зміст норм статей 1270, 1272, 1273, 1220 ЦК України.

В оцінці дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо аналізу зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало однією з підстав для вмотивованого висновку апеляційного суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивачі мали довести належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені їх цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах спростовуються тим, що до подібних висновків, як у справі, що переглядається, дійшов Верховний Суд у постановах від 27 травня 2020 року у справі № 646/7092/17-ц (провадження № 61-37900св18) та від 11 лютого 2021 року у справі № 467/799/19 (провадження № 61-14559св20).

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_2 не була повідомлена про судове засідання, що було призначено судом апеляційної інстанції на

07 жовтня 2020 року колегія суддів не вважає обґрунтованими, оскільки у матеріалах справи міститься договір, укладений між адвокатом Коцур Ю. І. (який був присутнім на судовому засідання від 07 жовтня 2020 року) та

ОСОБА_2 про надання правової допомоги (а. с. 85).

Крім того, відповідно до матеріалів справи всі судові повістки, що були направлені ОСОБА_2 на адресу зазначену нею в позовній заяві та при поданні касаційної скарги, повернулися з відмітною "адресат відсутній".

Відповідно до частини 1 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович