Постанова

Іменем України

18 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 752/6635/19

провадження № 61-10324 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д.

Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання правочину удаваним і недійсним, стягнення компенсації витрат на зведення незавершеного будівництва будинку.

Позовна заява мотивована тим, що з 27 серпня 2005 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого вони мають малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року у справі № 752/13759/18 її позов задоволено, шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано.

За час зареєстрованого шлюбу ними було набуто у власність рухоме та нерухоме майно, а саме: автомобіль "Hyunday I30", номерний знак НОМЕР_1; автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2; квартиру АДРЕСА_1.

У добровільному порядку згоди щодо розподілу вищевказаного майна вони дійти не можуть. Оскільки після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з нею, а відповідач не приймає участі в їх утриманні, тому вважала, що вона має право на збільшення своєї частки у майні подружжя до 70 % на підставі положень частини 3 статті 70 СК України.

ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 07 серпня 2013 року подарував своєму синові - ОСОБА_3 земельну ділянку та розташований на ній садовий будинок, площею 30,9 кв. м, по АДРЕСА_2. За час шлюбу вказана будівля збільшилася у своїй вартості до 1 397 000 грн унаслідок її матеріальних затрат, у тому числі збільшилась площа будівлі з 30,9 кв. м до 98 кв. м, оскільки здійснено її реконструкцію та обладнано меблями за рахунок коштів подружжя. Таким чином, вищевказаний будинок є спільним сумісним майном подружжя, а тому вона має право на компенсацію Ѕ частки вартості цього майна, а саме 689 500 грн.

23 травня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про розірвання дарування від 07 серпня 2013 року. Отже, ОСОБА_3 без її згоди відчужив вищевказаний будинок, чим порушив її права, тому вона має право на компенсацію частки його вартості, а правочин щодо повернення попередньому власнику садового будинку, площею 30,9 кв. м, є удаваним. Відчуження відповідачем без її згоди вищевказаної будівлі є правовою підставою для відступу від рівності часток подружжя та з відповідача підлягає стягненню на її користь 689 500 грн за неодержану частку у спільному майні, яку слід врахувати у рахунок збільшення її частки у спірній квартирі до 19,68 %, виходячи із ринкової вартості квартири, що становить 3 503 000 грн. Таким чином, вважала, що її частка у спірній квартирі становить 89,68 %.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд: здійснити поділ спільного майна подружжя, відступивши від засад рівності часток подружжя, а саме виділити їй та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, автомобіль "Hyunday I30", номерний знак НОМЕР_1; виділити ОСОБА_3 автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2; визнати за нею право на одержання грошової компенсації унаслідок розподілу спільно набутого майна (автомобілів) у розмірі 94 760 грн, які стягнути на її користь з ОСОБА_3; визнати удаваним та недійсним правочин щодо повернення будинку, площею 30,9 кв. м, по АДРЕСА_2, від ОСОБА_3 у власність ОСОБА_4; визнати за нею право на компенсацію витрат на зведення будинку, площею 98 кв. м, по АДРЕСА_2, у розмірі 689 500 грн, яку стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 68/100 частки квартири АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю, оскільки придбані ним за власні кошти, які він отримав після розірвання договору про залучення інвестицій у будівництво житла від 21 березня 2005 року № В 31/1-8/2-1.

Реконструкцію та ремонтні роботи у будинку по АДРЕСА_2 були здійснені його попереднім власником - ОСОБА_4.

За час перебування у зареєстрованому шлюбі ним та ОСОБА_1 було набуто у власність 32/100 частки квартири АДРЕСА_1, автомобіль "Hyunday I30", номерний знак НОМЕР_1, та автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2, згоди щодо поділу цього майна вони у добровільному порядку дійти не можуть.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просив суд: виділити ОСОБА_1 в особисту приватну власність автомобіль "Hyunday I30", номерний знак НОМЕР_1; виділити та визнати за ОСОБА_1 право власності на 18/100 частки квартири АДРЕСА_1; виділити йому в особисту приватну власність автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2; виділити та визнати за ним право власності на 82/100 частки квартири АДРЕСА_1.

Протокольною ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_3 з позовом ОСОБА_1.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2020 року у складі судді Шевченко Т. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 автомобіль "Hyundai І30", номерний знак НОМЕР_1; автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2; та 32/100 частки квартири АДРЕСА_1. У порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_1 у приватну власність автомобіль "Hyundai І30", номерний знак НОМЕР_1. У порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_3 у приватну власність автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2. У порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_1 в особисту приватну власність 18/100 частки квартири АДРЕСА_1. Упорядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_3 в особисту приватну власність 14/100 частки квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 18/100 частки квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 82/100 частки квартири АДРЕСА_1. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що лише 32/100 частки квартири АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя, а 68/100 частки вказаної квартири є особистою приватною власністю ОСОБА_3, оскільки останнім сплачено за цю квартиру особисті грошові кошти, які були отримані ним на підставі договору про залучення інвестицій в будівництво житла від 21 березня 2005 року № В 31/1-8/2-1, у розмірі 276 900 грн, інша частина сплачених коштів у розмірі 129
925,80 грн були спільним майном подружжя. ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження джерела походження коштів на придбання вказаної квартири, а тому безпідставними є її доводи про те, що вона була придбана лише за спільні кошти подружжя.

Посилання ОСОБА_1 на те, що повернення коштів ОСОБА_3 за розірваним інвестиційним договором здійснювалося пізніше першого внеску за спірну квартиру не відповідають дійсності, оскільки повернення коштів відбулось частково 16 січня 2006 року, а перший внесок за квартиру здійснено 23 січня 2006 року. Крім того, ОСОБА_3 зазначав про те, що для сплати першого внеску за спірну квартиру ним були позичені кошти, які були повернуті за рахунок коштів, отриманих на підставі розірваного інвестиційного договору у період з 24 січня 2006 року до 06 лютого 2006 року.

Отже, районний суд дійшов висновку про те, що спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є: автомобіль "Hyunday I30", номерний знак НОМЕР_1; автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2; 32/100 частки квартири АДРЕСА_1.

Відсутні докази проживання дітей з ОСОБА_1, чи недостатності аліментів для фізичного та духовного розвитку дітей, їх лікування, а тому вимога останньої про збільшення її частки у майні подружжя є безпідставною.

Ураховуючи викладене, у порядку поділу майна подружжя доцільним було виділення ОСОБА_1 автомобіля "Hyunday I30", номерний знак НОМЕР_1; вартістю 219 664 грн, та 18/100 частки квартири АДРЕСА_1, вартістю 444 363,12 грн; а ОСОБА_3 автомобіля "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2, вартістю 314 424 грн, та 14/100 частки квартири АДРЕСА_1, вартістю 345 615,76 грн. Вказаний поділ майна подружжя найбільше відповідає інтересам обох сторін, оскільки здійснено реальний поділ двох автомобілів, про що просили сторони, а поділ квартири здійснено з урахуванням різниці ринкової вартості автомобілів для забезпечення принципу рівності часток подружжя.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога ОСОБА_1 про визнання удаваним та недійсним договору від 23 травня 2019 року про розірвання договору дарування садового будинку від 07 серпня 2013 року є безпідставною, оскільки садовий будинок, площею 30,2 кв. м, по АДРЕСА_2 був особистою приватною власності ОСОБА_3 відповідно до договору дарування від 07 серпня 2013 року, укладеного між ним та його батьком ОСОБА_4.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3: квартиру АДРЕСА_1, автомобіль "Hyundai І30", номерний знак НОМЕР_1, та автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. У порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль "Hyundai І30", номерний знак НОМЕР_1. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці у вартості автомобілів у розмірі 94 760 грн. У задоволенні решти позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 належними та допустимими доказами не підтверджено сплату коштів за спірну квартиру у розмірі 279 600 грн саме за рахунок грошових коштів, які йому повернуті на підставі договору про залучення інвестицій в будівництво житла від 21 березня 2005 року № В 31/1-8/2-1. Також ОСОБА_3 не надав відповідних доказів на підтвердження того, що він сплатив кошти за спірну квартиру за рахунок позичених ним грошових коштів. Тому квартира АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя, належить їм у рівних частках, унаслідок чого підлягає поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шляхом визнання за кожним право власності на Ѕ її частку.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають за однією адресою разом зі своїми дітьми, позивачка з вимогами про стягнення з останнього аліментів на утримання дітей не зверталася, тому правові підстави для відступлення від рівності часток подружжя у спірному майні відсутні.

Автомобіль "Hyundai І30", номерний знак НОМЕР_1, вартість якого становить 219
664 грн, та автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2, вартість якого становить 314 424 грн, є спільним сумісним майном подружжя. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 виділяється у власність автомобіль "Hyundai І30", номерний знак НОМЕР_1, а ОСОБА_3 - автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2, тому з останнього на користь позивачки стягнуто різниця у вартості автомобілів у розмірі 94 760 грн.

Вимоги ОСОБА_1 про визнання удаваним договору від 23 травня 2019 року про розірвання договору дарування садового будинку від 07 серпня 2013 року і визнання його недійсним, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, є безпідставними, так як садовий будинок по АДРЕСА_2 був особистою приватною власності ОСОБА_3, тобто не є спільним майном подружжя. ОСОБА_1 не надано належних доказів щодо збільшення вартості вищевказаного будинку за рахунок її коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші учасники справи судові рішення у касаційному порядку в іншій частині не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 752/6635/19 з Голосіївського районного суду м. Києва.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1, вартість якої становить 406 825,80 грн, частково придбана за особисті кошти ОСОБА_3 у розмірі 279 600
грн, які йому були повернуті на підставі договору про залучення інвестицій в будівництво житла від 21 березня 2005 року № В 31/1-8/2-1, а інша частина сплачених за спірну квартиру коштів у розмірі 129 925,80 грн були спільним майном подружжя. Таким чином, апеляційним судом при поділі у рівних частках між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вищевказаної квартири порушено права останнього, оскільки спільним сумісним майном подружжя є лише 32/100 частки квартири, яка підлягала поділу між сторонами. Позивачкою не зазначено за рахунок яких саме коштів було придбано спірну квартиру.

ОСОБА_3 своєї згоди на виплату компенсації вартості частки у майні подружжя не надавав, тобто апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про її стягнення з останнього.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на його законність не впливають. Відсутні належні та допустимі докази на підтвердження придбання ОСОБА_3 спірної квартири за особисті кошти, тому апеляційний суд дійшов вірного висновку про її розподіл між сторонами у рівних частках.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що з 27 серпня 2005 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого вони мають малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року у справі № 752/13759/18 позов ОСОБА_1 задоволено, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

За час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони придбали автомобіль "Hyunday I30", номерний знак НОМЕР_1, вартістю 219 664 грн, який зареєстрований за ОСОБА_1 та автомобіль "Toyota Corolla", номерний знак НОМЕР_2, вартістю 314 424
грн, який зареєстрований за ОСОБА_3

21 березня 2005 року ОСОБА_3 уклав договір про залучення інвестицій в будівництво житла № В31/1-8/2-1 з товариством з обмеженою відповідальності "Форум-Інвест", відповідно до якого ним було здійснено інвестування в будівництво жилого об'єкту за адресою: АДРЕСА_4, кількість кімнат 2, загальна площа 73,84 кв. м, житлова площа 36,48 кв. м.

29 грудня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальності "Форум-Інвест" та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про залучення інвестицій в будівництво житла від 21 березня 2005 року № В 31/1-8/2-1, відповідно до якої договір було розірвано. Товариство зобов'язалося повернути ОСОБА_3 залучені інвестиції у розмірі 276 900 грн.

Відповідно до виписок по особовому рахунку ТОВ "Форум-Інвест" повертало ОСОБА_3 грошові кошти частинами, зокрема: 16 січня 2006 року - 2 900 грн, 17 січня 2006 року - 5 000 грн, 18 січня 2006 року - 10 000 грн, 19 січня 2006 року - 10 000
грн, 20 січня 2006 року - 10 000 грн, 23 січня 2006 року - 10 000 грн, 24 січня 2006 року - 19 000 грн, 25 січня 2006 року - 15 000 грн, 26 січня 2006 року - 35
000 грн, 27 січня 2006 року - 30 000 грн, 30 січня 2006 року - 20 000 грн, 31 січня 2006 року - 5 000 грн, 01 лютого 2006 року - 20 000 грн, 02 лютого 2006 року - 15 000 грн, 03 лютого 2006 року - 24 000 грн, 06 лютого 2006 року - 51
000 грн (а. с. 94-96, т. 2).

12 січня 2006 року між відкритим акціонерним товариством "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій" та ОСОБА_3 було укладено інвестиційний договір про участь у будівництві № 100/06, предметом якого була квартира АДРЕСА_1, ціна договору на момент його укладення складала 396 533,80 грн (а. с.68-74, т. 2).

Перший внесок згідно інвестиційного договору про участь в будівництві від 12 січня 2006 року № 100/06 ОСОБА_3 здійснив 23 січня 2006 року у розмірі 360 000
грн, що підтверджується квитанцією від 23 січня 2006 року № 28 (а. с. 83, т. 2).

Згідно з платіжним дорученням від 23 січня 2006 року № 2 ОСОБА_3 сплатив на виконання інвестиційного договору про участь у будівництві від 12 січня 2006 року № 100/06 грошові кошти у розмірі 36 533,80 грн (а. с. 82, т. 2).

Відповідно до квитанції від 22 жовтня 2007 року ОСОБА_3 сплатив на виконання інвестиційного договору грошові кошти у розмірі 10 292 грн (а. с. 81, т. 2).

У довідці відкритого акціонерного товариства "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій" від 08 листопада 2007 року зазначено, що ОСОБА_3 здійснено сплату коштів за інвестиційним договором про участь у будівництві від 12 січня 2006 року № 100/06 у розмірі 406 825,80 грн (а. с. 78, т. 2).

Квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15 січня 2008 року.

07 серпня 2013 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування від подарував своєму синові - ОСОБА_3 земельну ділянку та розташований на ній садовий будинок, площею 30,9 кв. м, по АДРЕСА_2.

23 травня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про розірвання дарування від 07 серпня 2013 року.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325 цс
18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна подружжя щодо квартири АДРЕСА_1 не спростовано, унаслідок чого вона є спільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1, тому належить їм у рівних частках, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 відповідними доказами не підтверджено сплату коштів за вищевказану квартиру у розмірі 279 600 грн саме за рахунок належних йому особисто грошових коштів, які він отримав на підставі договору про залучення інвестицій в будівництво житла від 21 березня 2005 року № В 31/1-8/2-1. Крім того, ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він сплатив кошти за спірну квартиру за рахунок позичених коштів, оскільки відсутні докази укладення ним, як позичальником, договору позики, доведення чого є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не зазначено джерело набуття коштів подружжям на придбання спірної квартири, є безпідставними, оскільки зазначена квартира набута сторонами у власність за час зареєстрованого шлюбу, тому діє презумпція належності такого майна подружжю, унаслідок чого у позивачки відсутній процесуальний обов'язок доведення існування коштів для придбання квартири, а ОСОБА_3 презумпцію не спростував.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_3 не надавав згоди на компенсацію різниці вартості спірних автомобілів на користь ОСОБА_1, на увагу не заслуговують, оскільки апеляційний суд здійснив поділ спірних транспортних засобів відповідно до вимог сторін у справі, а ОСОБА_3, як той з подружжя, вартість автомобіля якого перевищую вартість транспортного засобу ОСОБА_1, зобов'язаний компенсувати цю різницю відповідно до частини 4 статті 74 СК України, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616 св 18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326 св 18).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

При цьому, згідно з частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник