Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №489/5328/15

Постанова

Іменем України

18 липня2018 року

м. Київ

справа № 489/5328/15

провадження № 61-14324св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особа - Служба у справах дітей Миколаївської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, про припинення права власності, визнання права власності та стягнення грошової компенсації.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона та відповідач є співвласниками відповідно ? частки та ? частки квартири АДРЕСА_1. Проте між нею та відповідачем склалися неприязні стосунки, оскільки відповідач, яка вселилася у квартиру з двома дітьми та співмешканцем, створює неможливі умови для спільного проживання та користування квартирою. Частка ОСОБА_4 у квартирі є незначною, також вона забезпечена іншим житлом.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила припинити право власності ОСОБА_4 на ? частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на цю частку квартири та стягнути з неї на користь відповідача компенсацію вартості ? частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 147 428 грн за рахунок коштів, внесених нею на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області згідно з квитанцією від 04 квітня 2016 року № 0.0.529829028.1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_4 на ? частки у праві спільної часткової власності - квартиру АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частки квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості ? частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 147 428,00 грн, за рахунок коштів, внесених нею на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області згідно з квитанцією від 04 квітня 2016 року № 0.0.529829028.1.

Скасовано забезпечення позову шляхом зняття арешту із ? частки квартири.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із наявності підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, а саме: частка відповідача у спільній частковій власності є незначною, спільне користування квартирою є неможливим, відповідач є власником садового будинку, тобто вона забезпечена житлом, а отримання компенсації за свою частку у квартирі надасть їй можливість у подальшому придбати інше ізольоване житлове приміщення.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Повернуто ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 147 428,00 грн, які внесені нею на депозитний рахунок № НОМЕР_1 в ДКС України згідно з квитанцією від 08 вересня 2017 року № 0.0.844303749.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що припиненням права власності ОСОБА_4 на ? частки у квартирі будуть порушені її майнові та житлові права, а також права її двох малолітній дітей, які проживають разом з нею. В матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б, що відповідач є власником або співвласником іншого житлового приміщення, а належний відповідачу садовий будинок не придатний для проживання у осінньо-зимовий період, а на території товариства, в якому знаходиться будинок, відсутні магазини та школи. Крім того, висновки суду про можливість придбання відповідачем іншого ізольованого жилого приміщення після отримання компенсації вартості її частки в спільній сумісній власності є лише припущеннями та не ґрунтуються на належних доказах.

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2017 року, в якій заявник просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, в касаційній скарзі заявник зазначає, що спільне з відповідачем проживання та користування спірною квартирою є неможливим, кімнату, яка відповідатиме частці відповідача, що складає 9,5 кв. м. виділити у натурі неможливо, оскільки кожна із трьох кімнат у квартирі є більшою, ніж її частка. Крім того, належний відповідачу дачний будинок знаходиться в чотирьох кілометрах від м. Миколаєва, а тому діти без проблем могли відвідувати школи, в яких навчаються. Також донька відповідача - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за рішення служби у справах дітей Інгульського району Миколаївської області проживає з батьком, а сама відповідач не проживає у спірній квартирі з 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, ухвалою цього ж суду від 11 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду указану справу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 309, 316 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,4 кв. м. Кожній із них належить відповідно ? частки та ? частки вказаної квартири.

У зазначеній квартирі зареєстровані позивач, відповідач та неповнолітні діти останньої: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до положень Конституції України та статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-68цс14.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Спірна квартира складається із трьох ізольованих кімнат, що дає можливість спільно користуватися нею для проживання.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 25 січня 2016 року № 125-003, сторонам запропоновано варіант визначення порядку користування спірною квартирою, з урахуванням належних їм часток. Цим же висновком визначена ринкова вартість ? частки цієї квартири, яка становить 147 428,00 грн.

04 квітня 2016 року позивач внесла на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області 147 428,00 грн у рахунок вартості ? частки спірної квартири, співвласником якої є відповідач.

Згідно із довідками від 29 лютого 2017 року № 11, виданими Миколаївською загальноосвітньою школою І-ІІІ, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 навчаються відповідно у першому та другому класах цієї школи.

Згідно із копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, відповідач є власником земельної ділянки АДРЕСА_2 Жовтневого району Миколаївської області, призначеної для ведення садівництва, а відповідно до свідоцтва про право власності від 20 січня 2014 року - власником садового будинку АДРЕСА_2.

Як встановлено актом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї відповідача, складеним комісією Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, зазначений садовий будинок не придатний для проживання у осінньо-зимовий період та для постійного проживання.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ураховуючи викладене, зважаючи на принцип справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням прав та інтересів усіх співвласників квартири, а також малолітніх дітей відповідача, які проживають у спірній квартирі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин, за наявності яких можливе припинення права ОСОБА_4 на частку у спільному майні без завдання істотної шкоди її інтересам, а також інтересам її неповнолітніх дітей.

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладене, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, належним чином оцінивши подані сторонами докази, правильно виходив із того, що позивачем не доведені обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема для застосування статті 365 ЦК України, оскільки висновком експерта сторонам запропоновано варіант визначення порядку користування спірною квартирою, з урахуванням належних їм часток, належний відповідачу дачний будинок не придатний для проживання, тобто відповідач не забезпечена іншим житлом, доказів протилежного позивачем не надано, у спірній квартирі зареєстровані неповнолітні діти відповідача, права та інтереси яких будуть порушенні у разі припинення права власності відповідача на частку у цій квартирі.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не враховано, що донька відповідача - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за рішення служби у справах дітей Інгульського району Миколаївської області проживає з батьком, а сама відповідач не проживає у спірній квартирі з 2016 року, не заслуговують на увагу, оскільки доказів на підтвердження цього заявником не надано, а з відповіді Служби у справах дітей про передачу малолітньої ОСОБА_6 на виховання батьку не вбачається, що рішення служби про це виконано і донька відповідача дійсно не проживає в спірній квартирі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені в касаційній скарзі інші доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик