Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.05.2022 року у справі №444/2300/18
Ухвала КЦС ВП від 21.03.2021 року у справі №444/2300/18

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 444/2300/18

провадження № 61-3250св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, скасування запису в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

Позовну заяву мотивовано тим, що під час інвентаризації земель смуги відведення виробничого структурного підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» виявлено, що в межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області на 20 км + 205 м - 20 км + 220 м за напрямком Рудно-Підбірці (права сторона по ходу кілометрів) в смузі відведення залізниці поблизу залізничного полотна на відстані 10 м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка ОСОБА_1 , тоді як ширина смуги відведення залізниці на даному перегоні становить 20 м від осі головної колії.

Право власності на вказану земельну ділянку у відповідача ОСОБА_1 виникло на підставі рішення Малехівської сільської ради народних депутатів від 12 травня 1994 року № 24, відповідно до якого йому було видано державний акт на право приватної власності на землю серії II-ЛВ № 006658, площею 0,104 га.

Також зазначено, що задовго до прийняття цього рішення спірна земельна ділянка була зайнята об`єктами залізничної інфраструктури, що підтверджує «План полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги» від 1962 року.

Відповідно до законодавства, яке було чинним на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства, затверджених постановою ЦК СРСР від 15 грудня 1928 року.

Позивач вважає, що Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області під час прийняття оскаржуваного рішення порушила норми пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України, де зазначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, а отже вважає, що Малехівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці.

Залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, також не надавала погодження на вилучення земельної ділянки.

Враховуючи викладене, АТ «Українська залізниця» в особі філії «Львівська залізниця» просило суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 12 травня 1994 року № 24 щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,104 га;

- визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ № 006658 від 27 червня 1996 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,104 га, що розташована на території с. Малехів;

- скасувати запис в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 396 щодо земельної ділянки ОСОБА_1 , площею земельної ділянки 0,104 га;

- стягнути з відповідачів судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 02 квітня 2019 року у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано до суду правовстановлюючих документів щодо права користування спірною земельною ділянкою та жодних доказів, які б підтверджували віднесення спірної земельної ділянки до земель залізничного транспорту, а відтак і право позивача на користування нею. План смуги відведення земель залізниці безпосередньо не підтверджує її право на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» задоволено частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Львівська залізниця».

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні ПАТ «Укрзалізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця». Правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими. Проте із позовом про визнання незаконним та скасування рішення Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 12 травня 1994 року № 24 щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,104 га, АТ «Українська залізниця» звернулося лише у серпні 2018 року.

Під час розгляду справи позивач не надав до суду доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та, як наслідок, про відмову у зв`язку із цим у задоволенні інших позовних вимог, які є похідними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2021 року АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що всупереч вимогам статті 261 ЦК України суди попередніх неправильно визначили початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду з позовом у цій справі, не врахували, що право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права.

Крім того, відповідно до пункту є) статті 19 ЗК України однією із категорій земель (за основним цільовим призначенням) є, зокрема землі транспорту, позовну вимогу про повернення яких слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2021 року, ОСОБА_1 заперечував проти доводів АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», витребувано з Жовківського районного суду Львівської області цивільну справу № 444/2300/18.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Відповідно до рішення виконкому Малехівської сільської ради від 12 травня 1994 року № 24 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,104 га, в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована в с. Малехів Малехівської сільської ради. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських споруд. Наведене також підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серія II-ЛВ, № 006658, виданим ОСОБА_1 27 червня 1996 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 396.

Із викопіювань із генерального плану с. Малехів 1990 року, 2008 року встановлено, що земельна ділянка, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , знаходиться в межах населеного пункту с. Малехів.

Апеляційний суд встановив, що вказана земельна ділянка входить до складу земель залізничного транспорту, що підтверджено планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 11 км +106 м до 20 км + 534 м, Нестерівський район Львівської області, від 1962 року.

Представник Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечував, та подав до суду заяву про застосування строку позовної давності (т.1, а. с. 116, 117).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/16-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), у постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позовних вимог АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» є визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, скасування запису в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог і необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Щодо підстав звернення до суду з указаним позовом

Звертаючись до суду з позовом, АТ «Українська залізниця» посилалось на те, що на момент прийняття Малехівською сільською радою Жовківського району Львівської області спірного рішення від 12 травня 1994 року № 24 щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,104 га, ця земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні ПАТ «Українська залізниця». Право залізниці на спірну ділянку виникло з моменту побудови залізничної колії, що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів. Смуга відведення залізниці відображена у Плані смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці, розробленому проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Земельні ділянки відводилися залізниці в користування на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР від 27 січня 1962 року № 83, Інструкції про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року, та норм відведення земель для залізниці 468-74, затверджених постановою Держбуду СРСР від 19 грудня 1974 року № 247.

У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц (провадження № 61-16111св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 466/6679/14-ц (провадження № 61-19431св18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 466/1922/15-ц (провадження № 61-2805св18), правовідносини в яких є подібними з цією справою (№ 444/2300/18), Верховний Суд вирішував питання щодо належності смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці саме ПАТ «Українська залізниця».

Так, у вказаних постановах Верховного Суду зазначено, що право постійного користування ПАТ «Українська залізниця» землями смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці підтверджено Планом смуги відводу цієї лінії від 1962 року, розробленим проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці дороги СРСР - МПС.

Згідно зі статутом ПАТ «Українська залізниця» (п. 4.2) майно залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання.

Апеляційним судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що земельна ділянка, площею 0,104 га, розташована в с. Малехів Малехівської сільської ради, знаходиться у межах смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 11 км +106 м до 20 км + 534 м та входить до складу земель залізничного транспорту.

Вирішуючи спір, суди попередніх дійшли висновків про обґрунтованість позовних вимог, однак відмовили у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, про застосування якого у суді першої інстанції було заявлено представником Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області.

Щодо застосування інституту позовної давності

Предметом касаційного перегляду є постанова Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в частині мотивів відмови АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» у позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги стосуються неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права щодо позовної давності (статті 257 261 267 ЦК України).

Незважаючи на відмову у задоволенні позову відповідно до вимог частини четвертої статті 267 ЦК України, відповідачі не надсилали до суду заперечень проти обґрунтованості позовних вимог.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Переглядаючи постанову апеляційного суду у порядку касаційного провадження, колегія суддів враховує, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс180)).

З цією метою, для правильного вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне проаналізувати можливість застосування позовної давності до кожної окремої позовної вимоги ПАТ «Українська залізниця», врахувавши при цьому ефективність пред`явлення позивачем таких вимог для захисту порушеного права.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради

З метою захисту своїх порушених прав ПАТ «Українська залізниця», серед іншого, просило визнати незаконним та скасувати рішення Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 12 травня 1994 року № 24 щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,104 га.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2021 року у справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 444/2315/18 та від 22 вересня 2021 року у справі № 444/2344/18 за позовом АТ «Українська залізниця» до власників земельних ділянок про, зокрема, визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Таким чином, позовна вимога АТ «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», про визнання незаконним та скасування рішення Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 12 травня 1994 року № 24 щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,104 га, не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо інших позовних вимог та належного способу захисту

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 466/417/15-ц (провадження № 61-17702св20) зроблено правовий висновок, який полягає в такому.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166 1167 1173 ЦК України).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42, 43, 47, 49).

Отже, позовна вимога про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, а також похідна позовна вимога про скасування запису в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю не відновлять належним чином порушене право позивача щодо земельної ділянки, яка фактично перебуває у власності ОСОБА_1 .

Виходячи із встановлених обставин, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, скасування запису в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю не свідчать про ефективність обраного позивачем способом захисту цивільних прав, тому положення про позовну давність до них не застосовуються.

З огляду це у задоволенні позовних вимог АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» слід відмовити саме у зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту, а не у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи те, що судом апеляційної інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову апеляційного суду в частині мотивів відмови АТ «Укрзалізниця» у задоволенні позовних вимог, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк