Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 05.10.2020 року у справі №609/1231/19 Ухвала КЦС ВП від 05.10.2020 року у справі №609/12...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа №609/1231/19

провадження №61-13902св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся",

відповідач - приватне підприємство "УКРВІТА",

відповідач - державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг Шумської міської ради Тернопільської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 14 січня 2020 року у складі судді Ковтуновича О. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року у складі колегії суддів Дикун С. І., Парандюк Т.

С., Щавурської Н. Б.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" (далі - ТОВ "Мрія Фармінг Полісся"), приватного підприємства "УКРВІТА" (далі - ПП "УКРВІТА"), Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Шумської міської ради Тернопільської області (далі - державний реєстратор ЦНАП Шумської міської ради, державний реєстратор), з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: визнати недійсним договір оренди землі, укладений 21 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ПП "Аграрія "; зобов'язати ТОВ "Мрія Фармінг Полісся" (яке є правонаступником ТОВ "Аграрія Шумськ", а останнє є правонаступником ПП "Аграрія "), ПП "УКРВІТА" (правонаступника ПП "Аграрія") повернути земельну ділянку із незаконного користування; скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 21 вересня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта у зв'язку із визнанням договору оренди землі недійсним.

Позов мотивовано, тим, що позивач є власником Ѕ частини земельної ділянки без визначення меж, розташованої за адресою: Тернопільська область, Шумський район, Соснівська сільська рада з кадастровим номером 6125887200:01:001:0154 площею 1,3434 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Власником іншої Ѕ частки земельної ділянки є її рідна сестра ОСОБА_2.

Право власності на вказану земельну ділянку належить їм на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 04 жовтня 2010 року, державного акта на право власності на земельну ділянку, а також додатка до державного акта на право власності на земельну ділянку, в якому зазначено список співвласників земельної ділянки.

У вересні 2019 року позивачу стало відомо, що вказана земельна ділянка, співвласником якої вона є, передана в оренду на підставі договору оренди землі від 21 вересня 2015 року, укладено між ПП "Аграрія" та ОСОБА_2 строком на 7 років.

За інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, на земельну ділянку 08 лютого 2016 року зареєстровано інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки за ТОВ "Аграрія" на підставі договору оренди землі.

Позивач, як власник Ѕ частки спірної земельної ділянки будь-яких договорів оренди не укладала, права користуватися, розпоряджатися належною їй часткою не надавала, що є підставою для визнання укладеного іншим співвласником земельної ділянки правочину недійсним та її витребування з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 14 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 21 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП "Аграрія ", правонаступником якого є ТОВ "Мрія Фармінг Полісся".

Зобов'язано ТОВ "Мрія Фармінг Полісся ", ПП "УКРВІТА" повернути земельну ділянку площею 1,3434 га, з кадастровим номером 6125887200:01:001:0154, яка розташована на території Соснівської сільської ради Шумського району із незаконного користування.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що право на спадщину на спірну земельну ділянку належить позивачу з часу її відкриття - 24 червня 2009 року, а тому укладенням оспорюваного договору оренди вказаної земельної ділянки 21 вересня 2015 року іншою спадкоємицею, без згоди позивача, порушуються майнові права останньої, та є підставою для визнання такого правочину недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Мрія Фармінг Полісся", не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 судові рішення не оскаржує, в тому числі задоволення позову про повернення земельної ділянки.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у пункті 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №48/340, щодо застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до яких відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 рокуу справі №922/3537/17).

Висновки судів не відповідають обставинам справи, не підтвердженні належними та допустимими доказами, позиція суду нормативно не обгрунтована, судом не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: положення статей 125, 126 ЗК України, частини 2 статті 3, статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", внаслідок чого неправильно застосовано частину 1 статті 215 ЦК України.

Не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 та від 23 жовтня 2019 року у справі N 922/3537/17.

Судами не враховано, що надання за оспорюваним договором оренди у володіння та користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 не є реалізацією повноваження з розпорядження майном, оскільки в даному випадку ні юридична, ні фізична доля майна власником не вирішувалася, стан майна чи його призначення не мінявся.

Таким чином, наданням ПП "Аграрія" за плату на визначений строк земельної ділянки у володіння та користування власник реалізує належні йому повноваження з користування майном, що є складовою частиною правомочностей права власності та таке надання відбувається на основі внутрішньої волі сторін договору оренди.

Оскільки, що у Державному реєстрі прав міститься запис про право власності на земельну ділянку із зазначенням форми власності - приватна, розмір частки 1/1, із зазначенням єдиного власника - ОСОБА_2, то відповідно на підставі цих відомостей в подальшому можливо здійснювати будь-які дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в тому числі здійснювати реєстрацію речового права оренди даної земельної ділянки за договором оренди.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Кременецького районного управління юстиції від 08 лютого 2016 року щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, яким внесено запис про право власності на дану земельну ділянку із зазначенням форми власності - приватна, розмір частки 1/1, власник - ОСОБА_2 ніким не оскаржено, а тому є чинним та підлягає до застосування при вчиненні будь яких юридично значимих дій із даною земельною ділянкою.

Судами не надано належної оцінки тим обставинам, що право оренди за договором, укладеним між ОСОБА_2 та ПП "Аграрія" від 21 вересня 2015 року, зареєстровано 08 лютого 2016 року рішенням державного реєстратора та така реєстрація здійснена на підставі в тому числі відомостей про власника земельної ділянки, які містяться у Державному реєстрі речових прав, а тому відповідно у сторін виникли цивільні права та обов'язки в обсязі передбаченому договором.

Таким чином, договір оренди землі, укладений 21 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ПП "Аграрія", відповідає вимогам ЦК України і іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (земельна ділянка обробляється орендарем, орендодавець отримує орендну плату), а отже підстави для визнання цього договору недійсним відсутні.

Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 року у справі №6-658цс15 висловив правову позицію, яка повинна була враховуватись судами попередніх інстанцій та зводиться до того, що суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є документом, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється, то таке свідоцтво не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а лише фіксує факт його наявності.

Так, за наявності у позивача ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, згідно якого вона є спадкоємцем зазначеного у заповіті майна - Ѕ частки земельної ділянки, за відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію речового права на нерухоме майно - на вказану земельну ділянку із зазначенням її як власника Ѕ частки майна, не породжує виникнення у неї відповідного права, а лише фіксує факт його наявності, що узгоджується з частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації, та із статтями 125, 126 ЗК України, якими визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За відсутності у позивача зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності на частку в нерухомому майні право на судовий захист з вимогою про визнання недійсним договору оренди землі та похідних вимог у позивача ОСОБА_1 відсутнє, оскільки її право власності не підтверджено, а позов є передчасним.

Крім того, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та не враховано, що у разі виправлення недоліків, які стали підставою для залишення без руху позовної заяви після відкриття провадження у справі, суд повинен постановити ухвалу про продовження розгляду справи. Однак суд першої інстанції в порушення вимог частини 12 статті 187 ЦПК України відповідної ухвали про продовження розгляду справи не постановив, а отже розглянув справу у судовому засіданні з ухваленням рішення у справі з порушенням норм процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 04 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г. В., спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є її дочка - ОСОБА_1 - на Ѕ частку майна та дочка - ОСОБА_2 - на Ѕ частку майна.

Спадщина, на яку у вказаних частках видано свідоцтво, складається із земельних ділянок, площею 2,27 га (1,34 га, 0,08 га, 0,85 га), які розташовані за адресою:

Тернопільська область, Шумський район на території Соснівської сільської ради, які належали померлій ОСОБА_3, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 19 вересня 2005 року.

Відповідно до Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 04 жовтня 2010 року, за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано Ѕ частка земельної ділянки для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, площею 2,27 га, розташованої на території Соснівської сільської ради Шумського району Тернопільської області.

За відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано Ѕ частка вказаної земельної ділянки.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 24 листопада 2011 року, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,3434га, кадастровий номер 6125887200:01:001:0154 з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Соснівської сільської ради Шумського району Тернопільської області.

21 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ПП "Аграрія" (правонаступником якого є ТОВ "Мрія Фармінг Полісся") укладено договір оренди землі - земельної ділянки площею 1,3434 га, у тому числі рілля - 1,3434 га, розташованої на території Соснівської сільської ради Шумського району Тернопільської області.

Актом прийому-передачі об'єкта оренди, земельна ділянка загальною площею 1,3434 га передана ПП "Аграрія".

На вказану земельну ділянку 08 лютого 2016 року зареєстровано речове право, а саме право оренди земельної ділянки за ТОВ "Аграрія" на підставі договору оренди землі.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Кременецького районного управління юстиції від 08 лютого 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки кадастровий номер undefined внесено запис про право власності на дану земельну ділянку із зазначенням форми власності - приватна, розмір частки 1/1, власник - ОСОБА_2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною 5 статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини.

Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина 2 статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц.

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Такий же висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №303/6974/16 (провадження №61-39511св18).

Отже, ОСОБА_1, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини стала власником спадкого майна - Ѕ частини спірної земельної ділянки, право власності на яку підтвержено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, а отже позивач набула право володіти та користуватися цим майном.

Відповідно до частини 4 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина 1 статті 4 Закону України "Про оренду землі").

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина 1 статті 761 ЦК України).

За загальним правилом саме власник тієї або іншої речі, реалізовуючи право власності, укладає договір найму. Він може це здійснювати безпосередньо або ж за допомогою представника. Проте, не виключається укладення договору найму й особою, якій належать майнові права на предмет найму.

Для визначення того, хто може бути орендодавцем в договорі оренди земельної ділянки, не виключається застосування положень частини 1 статті 761 ЦК України (особа, яка має майнові права).

Аналіз частини 1 статті 761 ЦК України свідчить, що до особи, якій належать майнові права, відноситься також спадкоємець, який прийняв спадщину у вигляді права власності на земельну ділянку, але не отримав свідоцтво про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Статтею 16 ЦК Українипередбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені Статтею 16 ЦК України.

З урахуванням приписів статті 202 ЦК України правочином є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторін і воля учасників правочину полягає в їх обопільній, добровільній, усвідомленій згоді спільно досягти певної законної мети (набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки) шляхом прийняття на себе певних прав і обов'язків.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частиною 1 статті 215 ЦК України.

За змістом положень статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для визнання недійсним договору за частиною 1 статті 215 ЦК України може бути встановлений судом дефект такого елемента правочину, як воля його учасника (учасників) - відсутність волі на укладення правочину або невідповідність волі та волевиявлення учасника (учасників) в момент вчинення правочину.

Виключне право на підписання договору оренди землі належить лише власнику землі або уповноваженій ним у встановленому законом порядку особі, а підписання договору іншою, не уповноваженою власником землі особою свідчить про порушення законних прав орендодавця під час укладення та підписання договору оренди.

Установивши, що право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки належить позивачу з часу відкриття спадщини - 24 червня 2009 року та це право підтверджується відповідним свідоцтвом, отриманим у встановленому законом порядку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що укладення оспорюваного договору оренди вказаної земельної ділянки від 21 вересня 2015 року іншою спадкоємицею (співвласником цього майна), без згоди позивача, порушує майнові права останньої, які підлягають судовому захисту у обраний нею спосіб, зокрема, шляхом визнання договору оренди недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку, що відповідає порушеному праву.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у пункті 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 (провадження №12-14звг19), та пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження №12-127гс19), оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин, зокрема, за відсутності укладення договору оренди земельної ділянки в цілому за відсутності згоди другого спадкоємця, який прийняв спадщину на Ѕ частину цього майна. Також висновки у вказаних постановах стосуються іншого нормативно-правого регулювання правовідносин, ніж у справі, яка переглядається.

Посилаючись на пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 (провадження №12-14звг19), заявник у касаційній скарзі вказує на те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Вказана теза фактично відтворена неповністю, в даному пункті зазначено, що на час виникнення спірних відносин ще не був запроваджений державний реєстр прав на нерухомість, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне. Отже, сторона, яка бажала набути нерухомість, перед вчиненням правочину мала перевірити історію придбання нерухомості та впевнитися у правомірності попередніх переходів майна.

В іншому випадку набувач не міг вважатися добросовісним.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження №12-127гс19) стосується вирішення спору щодо визнання електронних торгів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а пункт 38 цієї постанови стосується відчуження майна в період дії заборони.

Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 року у справі №6-658цс15 висловив правову позицію, яка повинна була враховуватись судами попередніх інстанцій та зводиться до того, що суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні".

У касаційній скарзі заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі №6-658цс15, у якій зазначено, що суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте таке посилання є необґрунтованим, оскільки у справі, яка переглядається суди установили факт порушення майнових прав позивача, зокрема укладенням договору оренди земельної ділянки, право на Ѕ частину якої вона набула, іншою спадкоємицею (співвласником цього майна), без згоди позивача, та захистив ці права обраним останньою способом, який відповідає порушеному праву та є ефективним, а саме: шляхом визнання договору оренди недійсним та повернення земельної ділянки, що відповідає порушеному праву.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є необґрунтованими, оскільки у справі, яка переглядається, з урахуванням конкретних обставин справи суди правильно застосували норми статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Посилання заявника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема щодо не постановлення ухвали про продовження розгляду справи після усунення недоліків позовної заяви, на правильність висновків судів в тому числі щодо встановлених обставин не впливають та такі доводи не можуть бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги за своїм зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, у тому контексті, який, на думку відповідача свідчить про відповідність оспорюваного договору оренди земельної ділянки вимогам закону та відсутність підстав для визнання його недійсним.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" залишити без задоволення.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 14 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати