Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.07.2018 року у справі №587/2930/17

Постанова

Іменем України

17 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 587/2930/17

провадження № 61-37890 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Сумської області від 14 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 28 квітня 1978 року Ковпаківським районним у м. Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області між нею та відповідачем зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за № 662.

Шлюбні відносини між нею та ОСОБА_5 не склалися, останні майже десять років вона хворіє, а тому постійно перебуває на лікуванні у лікувальних закладах Сумської області, у 2009 році їй встановлено ІІ групу інвалідності, при цьому відповідач не проявляв відносно неї, як дружини, будь-якої турботи, рідко провідував її у лікувальних закладах, не купував медичні засоби та препарати, не надавав матеріальну допомогу. Вважає, що відповідач взагалі викреслив її зі свого життя, мешкаючи з іншою жінкою.

Посилаючись на наведене та, що подальше спільне подружнє життя і збереження сім'ї неможливе, просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_5

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 18 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів неможливості подальшого збереження шлюбу та, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, а тому бажання позивача розірвати шлюб само по собі не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 січня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрований 28 квітня

1978 року Ковпаківським районним у м. Суми відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 662.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з принципу, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідач протягом останніх років не проявляв до дружини, яка хворіла та перебувала на лікуванні, будь-якої турботи, не підтримував її ні морально, ні матеріально, доказів протилежного суду не надав. Суд дійшов висновку, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини, фактичні взаємини подружжя вказують на те, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому позовні вимоги є обгрунтованими.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2018 року ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення за відсутності позивача, не дослідив надані ним докази щодо психічного захворювання ОСОБА_4, не надав належну правову оцінку тому, що він подав до Роменського міськрайонного суду Сумської області заяву про визнання дружини недієздатною та призначення його її опікуном, що свідчить про його намір доглядати за нею та надавати їй необхідну допомогу. Крім того, апеляційний суд у порушення частин першої та третьої статті 367 ЦПК України дослідив та взяв до уваги нові докази (лист № 05-27/10/697 від

20 грудня 2017 року, довідки № 01-55/5885 від 13 грудня 2017 року,

№ 04-06/20/3055 від 20 грудня 2017 року), за відсутності наведених представником позивача поважних причин неможливості подання їх до суду першої інстанції.

У серпні 2018 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона зазначала про законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення. Подальше спільне подружнє життя і збереження шлюбу суперечить її інтересам, а тому розірвання шлюбу відповідає її дійсній волі.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами установлено, що 28 квітня 1978 року Ковпаківським районним у м. Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за № 662.

Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії від 23 липня 2009 року, ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи.

Відповідно до повідомлення Комунального закладу Сумської обласної ради «Перша обласна спеціалізована лікарня м. Ромни», ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться на лікуванні в зазначеному закладі з 03 лютого 2017 року по теперішній час з діагнозом: «Шизофренія, параноїдна форма, безперервний тип перебігу».

Звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_4 зазначала, що майже десять останніх років вона хворіє, у зв'язку з чим перебуває на постійному лікуванні у лікувальних закладах Сумської області, однак відповідач не проявляв до неї як дружини будь-якої турботи, фактично мешкає з іншою жінкою.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 Сімейного кодексу України (далі СК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК Українишлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей (частина третя статті 109 СК України).

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК Українипозов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Установивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, апеляційний суд, урахувавши конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд не надав належну правову оцінку його заяві, поданій до Роменського міськрайонного суду Сумської області про визнання дружини недієздатною та призначення його її опікуном, що свідчить про його намір доглядати за нею і надавати їй необхідну допомогу, є непереконливими, оскільки апеляційний суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам та виходив з дотримання основоположних принципів укладення і збереження шлюбу, визначених статтею 51 Конституції України, статтею 24 СК України, відповідно до яких шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Твердження заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема розгляд справи за відсутності позивача є необгрунтованими, оскільки у судовому засіданні був присутній її представник. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, будь-яких доказів на підтвердження того, що розгляд справи за відсутності позивача призвело до неповного з'ясування обставин справи та вплинуло на правильність висновків суду, заявник не надав.

Не спростовують правильність висновків апеляційного суду, та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи касаційної скарги про неправомірність прийняття та дослідження апеляційним судом нових доказів, наданих представником позивача, оскільки такі докази не були вирішальними при ухвалені рішення. Зокрема апеляційний суд, крім наведеного вище, урахував, що вжиті судом першої і апеляційної інстанції заходи для примирення сторін, не призвели до позитивного результату.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та власної оцінки заявником наявних у справі доказів, однак відповідно до вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має повноважень здійснювати переоцінку зібраних у справі доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що постанова Апеляційного суду Сумської області від 14 травня 2018 року є законною та обгрунтованою, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Сумської області від 14 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник