Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №604/614/17

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 604/614/17

провадження № 61-36999св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Загорського О. О., Щавурської Н. Б., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 29 квітня 2006 року. У шлюбі в них народилася дочка - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказувала, що спільне подружнє життя з відповідачем не склалося через різні погляди на життя та несумісність характерів. З жовтня 2013 року з відповідачем спільно не проживають, намагання налагодити сімейні відносини виявились безрезультатними. Зазначала, що подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливим, на примирення не згідна.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2, який зареєстрований 29 квітня 2006 року Галущинецькою сільською радою Підволочиського району Тернопільської області. Після розірвання шлюбу залишити їй прізвище - ОСОБА_1.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 29 квітня 2006 року в Галущинській сільській раді Підволочиського району Тернопільської області, актовий запис № 2.

Після розірвання шлюбу громадянці ОСОБА_1 залишено шлюбне прізвище - «ОСОБА_1».

Рішення суду мотивоване тим, що сторони сімейних стосунків не підтримують, разом не проживають, спільного господарства не ведуть, позивач наполягає на розлученні, має стійке волевиявлення до розірвання шлюбу, подальше спільне життя подружжя неможливе та суперечить їх інтересам, тому шлюб підлягає розірванню.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2017 рокускасовано. Позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сторони проживають і працюють у Польщі, відповідач є громадянином Польщі, тому позовна заява щодо розірвання шлюбу між подружжяммає розглядатись судом у Республіці Польщі. Крім того, на час звернення з цим позовом до суду, справа про розірвання шлюбу сторін вже розглядалася в Окружному суді у м. Варшава, тому позов поданий до Підволочиського районного суду Тернопільської області, підлягав залишенню без розгляду.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно залишив її позов без розгляду, оскільки, отримавши громадянство іншої країни, сторони не втратили автоматично українське громадянство. Як вона, так і відповідач продовжують бути громадянами України, тому вважає, що суд першої інстанції правильно розглянув справу та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає інтересам сторін.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, виданим повторно 31 липня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Підволочиського районного управління юстиції у Тернопільській області, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрували шлюб 29 квітня 2006 року. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище «ОСОБА_1».

За час шлюбу у сторін народилася дочка - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце народження - м. Жирардув (Польща), що підтверджується випискою із свідоцтва про народження у завіреному перекладі з польської мови на українську, засвідченому присяжним перекладачем української мови у Варшаві 13 липня 2017 року.

Апеляційним судом також встановлено, що з рішення керівника відділу реєстрації актів громадського стану м. Варшави від 25 листопада 2009 року постановлено змінити ім'я ОСОБА_2 на «ОСОБА_2».

Із належним чином завіреного перекладу паспорта ОСОБА_2 вбачається, що він є громадянином РеспублікиПольща(а. с. 30-31).

Рішенням районного суду м. Легіонов у Польщі 10 липня 2014 року присуджено стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь його малолітньої дочки, ІНФОРМАЦІЯ_4, які мають сплачуватися на руки законному представнику малолітньої - ОСОБА_1.

З належно завіреного з польської мови перекладу про вручення ОСОБА_2 копії позову про розірвання шлюбу вбачається, що позов про розірвання шлюбу подано ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в Окружний суд у м. Варшаві, U1 Сімейне апеляційне відділення. Номер справи U1 С 796/17. Дата 10 травня 2017 року (а. с. 25).

Ухвалою Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу визначено Підволочиському районному суду Тернопільської області.

Довідками від 11 серпня 2017 року та від 23 березня 2018 року підтверджено, що в Окружному суді у м. Варшаві, U1 Сімейне апеляційне відділення розглядається справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а. с. 102).

Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин,які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Положеннями статей 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.

Відповідно до статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до статті 26 договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 3941-XII від 04.02.94) розірвання шлюбу проводиться згідно з законодавством тієї

Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення

справи.

Якщо в момент порушення справи один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, розірвання шлюбу проводиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої порушив справу.

У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті 1, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.

Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (частина перша статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із залишенням позовної заяви без розгляду з підстав, визначених статтею 257 ЦПК України.

Положенням пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді.

Встановивши вказані обставини, керуючись наведеними нормами права, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, оскільки сторони проживають і працюють у Республіці Польщі, відповідач є громадянином Польщі, на час звернення з цим позовом до суду справа за позовом про розірвання шлюбу між сторонами вже розглядалася в Окружному суді у м. Варшаві. Тому позов, поданий до Підволочиського районного суду Тернопільської області, підлягає залишенню без розгляду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 з посиланням на те, що отримавши громадянство іншоїкраїни, сторони не втратили автоматично українського громадянства та вона мала право на цей позов в Україні не спростовують висновків апеляційного суду й не впливають на правильність вирішення ним справи, оскільки, як правильно встановив апеляційний суд, ще 10 травня 2017 року в Окружному суді у м. Варшаві була порушена справа за її позовом до ОСОБА_2. про розірвання шлюбу, тобто до подачі позову про розірвання шлюбу у Підволочиський районний суд Тернопільської області - 19 липня 2017 року.

Апеляційний суд правильно вказав, що суд першої інстанції, розглянувши цю справу, порушив правила підсудності у силу частини другої статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотримання вимог статей 263, 264, 374, 377 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, вірно встановив правовідносини, що склалися, й правильно скасував рішення суду першої інстанції та залишив позов ОСОБА_1 без розгляду, оскільки спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже розглядається з травня 2017 року в Окружному суді у м. Варшаві за її заявою.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк