Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.10.2018 року у справі №333/5609/16

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 333/5609/16-ц

провадження № 61-17903св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Міністерства оборони України - Леонова Вадима Миколайовича, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Тучкова С. С. від 12 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області в складі суддів: Подліянової Г. С., Дошковської А. В., Кримської О. М., від 21 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що у період з 05 серпня 1987 року по 13 червня 1988 року він проходив військову службу у складі обмеженого контингенту радянських військ в Демократичній Республіці Афганістан. У 1988 році при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан він отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, правої верхньої і правої нижньої кінцівок, контузію головного мозку, наслідком яких рубці шкіри в зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку «стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді посттравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст. прогресуючого кризового перебігу з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією з частими судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертизивні, вертебро-бацилярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю; посттравматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом; центральною вестибулярною дисфункцією ІІ-ІІІ ст., стійко вираженим цефалічним синдромом; артеріальної гіпертензії, ІХС; атеросклеротичного кардіосклерозу». Позивач проходив неодноразові стаціонарні лікування з приводу головних болей, оніміння обох кінцівок, множинних вогнепальних осколкових поранень голови, правої руки, правої ноги. Після проведення лікування зазначених поранень стан його здоров'я не покращився та він вимушений тривалий час знаходитися на лікарняних, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

26 травня 2014 року йому встановлена третя група інвалідності, яка пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У зв'язку з травмою, отриманою під час захисту Вітчизни, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. У нього постійно виникають складнощі у зв'язку з болем та постійними спазмами. Він не може вільно пересуватися, після ходіння впродовж 3-4 годин змушений 2-3 дні перебувати в постільному режимі, оскільки відчуває сильну слабкість. Усі ці фактори позначилися на його сні, упродовж останнього року він страждає від безсоння на фоні сильних больових відчуттів.

Позивач втратив роботу, оскільки не може повноцінно виконувати свою професійну діяльність. Це поставило його у незручне становище, оскільки він не може матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, який був в той час, коли він працював. Зазначає, що його заробітна плата була основним засобом існування його родини. Він змушений витрачати кошти на відновлення свого здоров'я, оскільки в місцевій поліклініці у видачі безоплатних медикаментів відмовляють, а платні ліки він не може придбати через їх високу ціну. Путівку для проходження реабілітації отримати він також не зміг. Він відчуває себе втраченим для суспільства та родини. Тривале лікування позначилося не тільки на його здоров'ї, а також і на його психіці. Він постійно знаходиться в пригніченому стані через те, що можливості відновлення здоров'я не має. Усі ці фактори викликають негативні емоції й переживання. Порушено його нормальні життєві зв'язки, йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Значна частина пенсії, яку він отримує, як інвалід III групи, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн, яка була завдана йому в результаті ушкодження здоров'я при виконанні обов'язків військової служби.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 30 000 грн моральної шкоди. В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнуто з Міністерства оборони України судовий збір в дохід держави в розмірі 551 грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок отримання позивачем пораненням під час виконання обов'язків військової в період з 05 серпня 1987 року по 13 червня 1988 року йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його звичні нормальні зв'язки, йому необхідно вчиняти додаткових зусиль для організації свого життя в сім'ї та суспільстві. Обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України відхилено. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року в даній справі залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник Міністерства оборони України - Леонов В. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, щопозивач не надав доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди саме внаслідок протиправних дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою шкодою. Обставини справи виключають цивільно-правову відповідальність Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, що передбачено у статтях 1167, 1174 ЦК України, а тому Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі. Під час розгляду справи суди не врахували доводів відповідача щодо відсутності вини останнього у заподіянні позивачу моральної шкоди внаслідок отримання ним пораненням під час виконання обов'язків військової в період з 05 серпня 1987 року по 13 червня 1988 року,що виключає підстави для настання відповідальності Міністерства оборони України у даній справі.

У травні 2017 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

17 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що згідно довідки Комунарського районного військового комісаріату № 567 від 03 квітня 2014 року ОСОБА_1 у період часу з 05 серпня 1987 року по 13 червня 1988 року проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан.

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 1107 від 16 квітня 2014 року з установлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, захворювання ОСОБА_1, 1969 року народження, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії Серія АВ № 0283189 від 26 травня 2014 року ОСОБА_1 була встановлена ІІІ група інвалідності, яка пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) не взяли до уваги, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди.

Встановивши, що позивач набув захворювання, контузію, які стали підставою для встановлення йому ІІІ групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичної Республіки Афганістан, де велись бойові дії, суди не врахували, що підстави для покладення обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після участі позивача у бойових діях і отримання поранень, відсутні.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося також те, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, зокрема, право на які виникає у зв'язкуіз погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

У результаті розгляду справи судами не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між пораненням, контузією і захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Демократичній республіці Афганістан у складі діючої армії у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України. За таких обставин, з урахуванням вимог статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.

Посилання судів попередніх інстанцій на постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14 на підтвердження правильності позиції у цій справі є безпідставним, оскільки Верховний Суд України у своїй постанові вказав про наявність підстав для покладення на Міністерство оборони України обов'язку відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час (як джерела підвищеної небезпеки, яке перебуває у віданні міністерства), та шкоду, яку було заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. Тобто, судами у справі № 3-86гс14 було встановлено протиправність дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. Таких обставин при розгляді справи, рішення в якій оскаржуються, встановлено не було.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що причини, які викликали захворювання позивача, мали місце до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України.

Подібні правові висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 333/5478/16-ц (провадження № 61-17412св18), у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 333/5610/16-ц (провадження № 61-18203св18), у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 333/5920/16-ц (провадження № 61-19317св18), у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 335/187/17-ц (провадження № 61-4938св18), у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 591/1562/17-ц (провадження № 61-28151св18), тощо.

Ураховуючи те, що у даній справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника Міністерства оборони України - Леонова Вадима Миколайовича, задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року та ухвалуапеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик