Постанова

Іменем України

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа №607/13541/17

провадження №61-19283св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Головне управління Національної поліції в Тернопільській області,

третя особа - прокуратура Тернопільської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2019 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів Щавурська Н. Б., Сташків Б. І., Хома М. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУ НП в Тернопільській області), прокуратура Тернопільської області, з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України 2 004 835,50 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Позов мотивовано тим, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року, який набрав законної сили, позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 КК України та виправдано з підстав недоведення в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.

За період з 19 лютого 2015 року (дати повідомлення про підозру у вчиненні злочинів) до 30 листопада 2016 року (дати набрання виправдувальним вироком суду законної сили) позивачу двічі незаконно повідомлено про підозру у вчиненні злочину, тричі - незаконно відсторонено від займаної посади, незаконно застосовано запобіжний захід у вигляді застави, незаконно проводились негласні слідчі (розшукові) дії та незаконно складено й направлено для розгляду до суду обвинувальний акт.

Наслідком таких незаконних дій правоохоронних органів було перенесення ним значних моральних страждань, які полягали в душевних переживаннях, яких він зазнав у зв'язку з безрезультатністю намагань довести свою невинуватість перед правоохоронними органами; необхідністю позичати гроші для внесення застави, розмір якої був неспівмірним з розміром його заробітної плати та неможливістю повернення коштів через відсторонення від посади; відмовою комісії в оголошенні його переможцем конкурсу на зайняття посади начальника відділу Держгеокадастру в м. Тернополі; повідомленням прокуратурою Тернопільської області на своєму офіційному сайті про притягнення його до кримінальної відповідальності, що було широко розтиражовано засобами масової інформації, інтернет-газетами, новинними порталами тощо з відповідними коментарями.

Заподіяну йому моральну шкоду з урахуванням висновку судово-психологічної експертизи, проведеної за його замовленням, позивач оцінив у розмірі 2 004
835,50 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 500 000 грн грошового відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушене відносно ОСОБА_1 кримінальне провадження завершилося постановленням виправдувального вироку, й перебування позивача під слідством і судом впродовж 22 місяців завдало йому моральних страждань. Суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди в сумі 500 000 грн, посилаючись на характер і обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, вимог розумності та справедливості.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційні скаргу прокуратури Тернопільської області, ГУ НП в Тернопільській області задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції змінено шляхом зменшення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 та стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 200 000 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу в сумі 500 000 грн, суд першої інстанції, серед інших обставин, що вплинули на такий розмір, зазначав, у тому числі, перенесені позивачем моральні страждання в зв'язку з необхідністю позичати кошти на внесення застави; неможливістю працювати та забезпечувати матеріально сім'ю через відсторонення від посади; зі зниженням престижу та ділової репутації, наслідком чого стало руйнування подальшого кар'єрного росту ОСОБА_1 в сфері державної служби та позбавило можливості зайняття посади, що відповідає рівню його досвіду та професійної кваліфікації.

Разом з тим, будь-які належні, допустимі та достатні докази на підтвердження вказаних обставин, матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди та наявність правових підстав для її відшкодування за рахунок коштів державного бюджету, разом з тим, дійшов висновку про необхідність зменшення визначеного місцевим судом розміру компенсації моральної шкоди з 500 000 грн до 200 000 грн, з урахуванням того, що частина обставин, на які посилався позивач і які взяті до уваги судом, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Крім іншого, апеляційний суд врахував, що органами досудового розслідування не вчинялося інших заходів, як б суттєво обмежували права позивача: обшуки за місцем проживання ОСОБА_1 не проводилися, арешт на майно не накладався, під вартою він не перебував, доказів погіршення стану здоров'я ним не надано. Самі по собі покази свідків, які, крім цього є близькими родичами і друзями позивача, не можуть вважатися достатнім доказом на підтвердження наявності в позивача такої глибини моральних страждань, яка б свідчила про доцільність, справедливість та розумність стягнутої судом суми в 500 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить змінити ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині та збільшити розмір компенсації моральної шкоди до 2 004 835,50 грн.

У касаційній скарзі ГУ НП в Тернопільській області, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині розміру стягнутої на користь позивача компенсації моральної шкоди, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить змінити ухвалені у справі рішення та зменшити розмір стягнутої на користь позивача моральної шкоди до 91806 грн.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 22 місяці та не надали належної оцінки обставинам, на які він посилався в обґрунтування розміру моральної шкоди в сумі 2 004 835,50 грн.

Визначений судом першої інстанції та апеляційним судом розмір компенсації ОСОБА_1 моральної шкоди не у повній мірі відповідає засадам розумності, поміркованості та справедливості, а також характеру вимушених змін ОСОБА_1 у життєвих і виробничих стосунках, які він зазнав у зв'язку із тривалим кримінальним провадженням та необхідністю відновлення попереднього стану.

Суди попередніх інстанцій не оцінили наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та кожному окремо з мотивуванням відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди послались на те, що розмір відшкодування моральної шкоди, що міститься у висновку судово-психологічної експертизи (2 004 835,5 грн), є лише орієнтовним, а, крім того, зроблений експертом на підставі методики, що виключена з реєстру Міністерства Юстиції України.

Разом з тим, не враховано, що наявний у матеріалах справи висновок, яким орієнтовно-рекомендований розмір компенсації за завдані позивачу моральні страждання встановлено в сумі 2 004 835,50 грн, зроблений з урахуванням відповідних роз'яснень, викладених у п. 9 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а тому повинен був бути врахованим судом у повному обсязі.

Застосована експертом при проведенні неврахованої судом експертизи методика вченого ОСОБА_2 є загальновідомою в науковій практиці та описана у книзі, що віднесена до Переліку науково-технічної та довідкової літератури, що використовується при проведенні психологічної експертизи, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 24 лютого 2011 року N 605/5 (п. 176 Переліку). Із цього Переліку методика ОСОБА_2 не виключалась, а отже є рекомендованою до використання для виконання завдань судово-психологічної експертизи.

Дана методика для визначення суми відшкодування моральної шкоди встановлює і принцип кратності такої суми мінімальному розміру заробітної плати, що узгоджується з чинним законодавством.

Висновки експерта підтверджуються іншими доказами - повідомленнями про підозру від 19 лютого та 30 березня 2015 року, ухвалою слідчого судді від 5 березня 2015 року про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, ухвалами про відсторонення від посади від 10 березня, 10 квітня, 16 червня 2015 року, вироком Тернопільського міськрайонного суду

від 08 серпня 2016 року, ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада 2016 року, перепискою з органами прокуратури про закриття кримінального провадження, документами Тернопільського обласного управління Держгеокадастру України, документами та відеозаписом конкурсу на заміщення посади в Держгеокадастрі, публікаціями інтернет-газет "Місто" (стаття "ІНФОРМАЦІЯ_1 "), "Тернопільський тиждень" (стаття від ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3 "), новинного порталу "За збручем" (стаття від ІНФОРМАЦІЯ_4 "ІНФОРМАЦІЯ_5"), показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди, суди в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували норми матеріального права, зокрема положення статей 23, 1176 ЦК України.

Касаційна скарга ГУ НП в Тернопільській області мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно визначили загальний розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, виходячи з встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати за 2019 рік, в той час як позов ОСОБА_1 пред'явлено в 2017 році. Суд першої інстанцій дійшов одночасно двох взаємовиключних висновків, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд виходить із розміру заробітної плати, що діє на час розгляду справи та що сума відшкодування визначається, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Судами не враховано та не надано оцінки тим обставинам, що позивач перебував під слідством протягом 22 місяців, впродовж яких він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, тому розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 91806 грн (4173*22=91806).

Визначений судом розмір моральної шкоди не підтверджується належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження спричинення позивачу душевних страждань наявністю фінансових зобов'язань після внесення ним застави у кримінальному провадженні чи наявністю в протоколі від 23 жовтня 2015 року про результати засідання конкурсної комісії будь-якої інформації з приводу того, що причиною ненадання йому рекомендацій для призначення на вакантну посаду є порушення відносно нього кримінального провадження та оголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення. В матеріалах справи також відсутні докази будь-яких наслідків відсторонення позивача від посади, а саме, які б свідчили про неотримання ним за період відсторонення від посади заробітної плати та неможливість в зв'язку з цим забезпечити матеріально сім'ю. При цьому, відсторонення від посади не передбачає звільнення із відповідної роботи й за час відсторонення особі виплачується заробітна плата.

Судом не враховано, що органами досудового розслідування не вчинялося інших заходів, які б обмежували права позивача, також позивачем не надано доказів погіршення його стану здоров'я.

Зі змісту описової частини рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що апеляційний суд повністю погодився з доводами ГУНП в Тернопільській області, разом з тим, не мотивував своїх висновків, з яких він виходив, визначаючи суму відшкодування моральної шкоди, у розмірі 200 000 грн, а не 91 806 грн.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ГУ НП в Тернопільській області, заперечує проти доводів позивача та просить залишити поданим ним касаційну скаргу без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу, прокуратура Тернопільської області, заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзиви на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина 7 статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Відповідно до частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат.

Шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню шляхом її стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" з 01 січня 2019 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає 4173

гривні (станом на момент вирішення справи).

У справі, яка переглядається судами установлено, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та визначаючи розмір морального відшкодування, апеляційний суд, на підставі належної оцінки поданих сторонами доказів, врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом 22 місяців, під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000 грн, яка визначена з урахуванням конкретних обставин справи.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом суд апеляційної інстанції визначив у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, тобто на момент розгляду справи, що узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.

Норма частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться, виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин, доводи касаційної скарги ГУ НП в Тернопільській області про необхідність визначення суми відшкодування моральної шкоди у мінімальному розмірі, який за 22 місяці становить 91 806 грн, є необґрунтованими та спростовуються встановленими у цій справі обставинами, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку, висновки щодо якої обґрунтовано сформулював у мотивувальній частині прийнятої у справі постанови.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на докази і обставини, якими обґрунтовував позовні вимоги, та на які посилався в апеляційній скарзі. Усі докази і обставини, на які посилався позивач були предметом ретельної перевірки і аналізу, як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ГУ НП в Тернопільській області за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для стягнення на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди у розмірі 2 004 835,50 грн, а за доводами ГУ НП в Тернопільській області цей розмір має становити 91 806 грн.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Оскільки усі аргументи, як касаційної скарги ОСОБА_1, так і касаційної скарги ГУ НП в Тернопільській області, є ідентичними доводам їх апеляційних скарг, яким судом надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду та суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2019 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська