Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №601/1051/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 601/1051/17

провадження № 61-37286св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Кременецька міська рада, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Кременецької міської ради, ОСОБА_3 , в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просили:

1) визнати недійсним рішення Кременецької міської ради № 2667 від 28 листопада 2013 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою ОСОБА_3 на АДРЕСА_3»;

2) визнати недійсним рішення Кременецької міської ради № 3132 від 23 червня 2014 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 »;

3) визнати недійсними витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6101077772014 від 20 травня 2014 року і кадастрового номеру земельної ділянки 6123410100:02:005:0100;

4) визнати недійсним витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 79520072 від 03 лютого 2017 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6123410100:02:005:0100.

Позов мотивований тим, що рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради від 28 серпня 1997 року № 258 їм виділено за рахунок вільних від використання земель міськфонду земельну ділянку на АДРЕСА_2 під будівництво індивідуального житлового та господарських будинків. В проектному бюро при головному архітекторові Кременецького району ними виготовлено будівельний паспорт № 12013/02 і відведено в натурі земельну ділянку та погоджено проектну документацію на будівництво житлового будинку за вищезазначеною адресою.

18 листопада 2004 року сесія Кременецької міської ради прийняла рішення, яким надала їм дозвіл на приватизацію даної земельної ділянки, після чого ними розпочато будівельні роботи (викопаний фундамент, вивезли зайві будівельні матеріали). Упродовж всього часу ними сплачується земельний податок.

У зв`язку з важким матеріальним станом завершити будівництво не вдалось. В липні 2017 року їм стало відомо, що рішенням Кременецької міської ради № 2667 від 28 листопада 2013 року ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою по АДРЕСА_3 на спірну земельну ділянку та рішенням Кременецької міської ради № 3132 від 23 червня 2014 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 . В подальшому ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку. Вважають, що вказані рішення міської ради № 2667 від 28 листопада 2013 року та № 3132 від 23 червня 2014 року прийняті незаконно, оскільки спірна земельна ділянка у них не вилучалась та своєї згоди на її вилучення вони не давали.

Ураховуючи викладене, просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним рішення Кременецької міської ради № 2667 від 28 листопада 2013 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою ОСОБА_3 по АДРЕСА_3». Визнано недійсним рішення Кременецької міської ради № 3132 від 23 червня 2014 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 ». Визнано недійсними витяг з Державного земельного кадастру № НВ-6101077772014 від 20 травня 2014 року про земельну ділянку та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 79520072 від 03 лютого 2017 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6123410100:02:005:0100.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та виділена ОСОБА_3 всупереч положенням частини 5 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без припинення їх права користування цією земельною ділянкою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Кременецької міської ради задоволено. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не набули права користування спірною земельною ділянкою, оскільки рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 28 серпня 1997 року № 258, яким ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виділено земельну ділянку на АДРЕСА_2 під будівництво індивідуального житлового та господарських будинків, прийняте виконавчим комітетом всупереч статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» поза межами своїх повноважень і не породжує будь-яких прав для позивачів. Рішення Кременецької міської ради від 18 листопада 2004 року, яким надано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дозвіл на приватизацію спірної земельної ділянки, не свідчить про прийняття позитивного рішення про подальше передання такої земельної ділянки позивачам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що він не отримав апеляційну скаргу Кременецької міської ради. Рішенням виконавчого комітетуКременецької міської ради від 28 серпня 1997 року № 258 йому та ОСОБА_2 виділено спірну земельну ділянку в межах наданих виконавчому комітету повноважень. Рішенням Кременецької міської ради від 18 листопада 2004 року йому та ОСОБА_2 надано дозвіл на приватизацію спірної земельної ділянки, однак у зв`язку з його хворобою та скрутним матеріальним станом земельна ділянка не приватизована. Він та ОСОБА_2 на виділеній їм земельній ділянці провели необхідні будівельні роботи (планування земельної ділянки, розчищено її площу, вивезено зайві будівельні матеріали), ними сплачений земельний податок у період з січня 2013 року по грудень 2015 року в розмірі 404 грн 77 коп. Своєї згоди на виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_3 вони не надавали.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У грудні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзивОСОБА_3 , у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Посилається на те, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що копію апеляційної скарги Кременецької міської ради він не отримав. Вважає, що позивач не був позбавлений можливості ознайомитися з її змістом під час апеляційного перегляду. Виконавчий комітет не мав повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради № 258 від 28 серпня 1997 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виділено земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 0.09 га під будівництво індивідуального житлового та господарського будинків.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виготовлений будівельний паспорт № 12013/2, який містить генплан забудови земельної ділянки забудовника, який погоджено головним архітектором Кременецького району 28 серпня 1997 року; акт переносу в натурі границь земельної ділянки від серпня 1997 року та висновок про можливість індивідуального будівництва від 19 серпня 1997 року.

Рішенням Кременецької міської ради від 18 листопада 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки на АДРЕСА_2 площею 0.1536 га. В даному рішенні зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно звернутись до землевпорядного підприємства для оформлення технічної документації та видачі державного акту на право власності на землю.

Рішенням Кременецької міської ради № 2667 від 28 листопада 2013 року ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0.0954 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 за рахунок земель не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту, сільськогосподарські землі в т.ч. рілля.

Рішенням Кременецької міської ради № 3132 від 23 червня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки у власність площею 0.0954 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастром номером 6123410100:02:005:0100 на АДРЕСА_3 за рахунок земель не наданих у власність або постійне користування сільськогосподарські землі в т.ч. рілля; передано ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0.0954 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 .

30 січня 2017 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0.0954 га (кадастровий номер 6123410100:02:005:0100) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення про виділення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельної ділянки) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Відповідно до статті 17 ЗК України (в редакції від 18 грудня 1990 року) громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Земельна ділянка передається у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Відповідно до статті 19 ЗК України (в редакції від 18 грудня 1990 року) міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.

До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали.

У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який набув чинності 12 червня 1997 року, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено можливості делегувати повноваження сільської, селищної, міської ради виконавчому комітету в частині повноважень щодо виділення земельної ділянки у користування, власність.

Отже, вирішення питань щодо регулювання земельних відносин є виключними повноваженнями сільської, селищної, міської ради.

Згідно зі статтею 23 ЗК України (в редакції від 18 грудня 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно статті 125 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.126 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року) право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради № 258 від 28 серпня 1997 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виділено земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 0.09 га під будівництво індивідуального житлового та господарського будинків.

Апеляційний суд визнав, що вказане рішення прийняте виконавчим комітетом Кременецької міської ради поза межами наданих законом повноважень, тому не породжує будь-яких прав для позивачів.

Такий висновок є вірним, оскільки, починаючи з 12 червня 1997 року, вирішення питань щодо регулювання земельних відносин є виключними повноваженнями сільської, селищної, міської ради.

Крім того, в оцінці спірних правовідносин Верховний суд виходить з такого.

Відповідно до статті 22 ЗК України (в редакції від 18 грудня 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до положень статей 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

З урахуванням наведених норм матеріального права підстави для задоволення позову власника чи користувача є встановлення факту порушення його прав та існування перешкод у здійснення ним цих прав.

Докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 або набули право користування земельною ділянкою у законом передбачений спосіб або отримали державний акт на землю, уклали договір оренди, здійснили державну реєстрацію будь-яких прав на спірну земельну ділянку в матеріалах справи відсутні, а тому апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для захисту прав позивачів, які не можна вважати порушеними.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Кременецької міської ради від 18 листопада 2004 року йому та ОСОБА_2 надано дозвіл на приватизацію спірної земельної ділянки не спростовують викладених висновків з огляду на таке.

Порядок приватизації земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.

Реалізація громадянами права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності пов`язана з дотриманням встановленого законом механізму, що включає обов`язок зацікавленої особи вчинити ряд визначених законом дій.

Таким чином, надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволу на приватизацію земельної ділянки, за умови не завершення процедури приватизації земельної ділянки, неотримання державного акта на землю, відсутності реєстрації права власності на неї, не породжують права власності на спірну земельну ділянку, оскільки надання дозволу на приватизацію земельної ділянки є лише складовою визначеного порядку на отримання такого права.

За таких обставин, вирішуючи спір у межах заявлених у суді першої інстанції позовних вимог, апеляційний суд правильно дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , про те, що він не отримав апеляційну скаргу Кременецької міської ради спростовується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду другої інстанції щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов