Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №404/4110/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 404/4110/17

провадження № 61-48987св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Кіровоградської області, Головне управління національної поліції у Кіровоградській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 травня 2018 року у складі судді Панфілової А. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), прокуратури Кіровоградської області, Головного управління національної поліції у Кіровоградській області (далі - ГУНП у Кіровоградській області), у якому, з урахуванням уточненених позовних вимог, просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, та 50 000,00 грн витрат, понесених на юридичну допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 січня 2014 року слідчим СВ «ОЗ» СУ УМВС України в Кіровоградській області Берковим В. В. ОСОБА_1 повідомлено про підозру за частиною п`ятою статті 185 та частиною другою статті 307 КК України у кримінальному проваджені № 120131200050000302, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 червня 2013 року.

15 січня 2014 року ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і з того часу його було ув`язнено до Кіровоградського СІЗО.

У подальшому кримінальне провадження за обвинуваченням його та інших осіб за частиною п`ятою статті 185 та частиною другою статті 307 КК України було направлено на розгляд до Кіровського районного суду, при цьому ОСОБА_1 продовжували тримувати під вартою в Кіровоградському СІЗО.

10 червня 2015 року вироком колегії суддів Кіровського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 . визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві власності майна. За частиною другою статті 307 КК України ОСОБА_1 було виправдано.

07 грудня 2015 року ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Кіровоградської області, кримінальне провадження за частиною п`ятою статті 185 КК України стосовно ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України за невстановленістю достатності доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримати було закрито, а його звільнено з під варти в залі суду негайно.

08 вересня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ рішення колегії суддів Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2015 року залишено без змін.

Перебуваючи під вартою в Кіровоградському СІЗО у період з 15 січня 2014 року до 07 грудня 2015 року, ОСОБА_1 фактично провів там один рік десять місяців 23 дні.

Враховуючи характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок ув`язнення та притягнення кримінальної відповідальності, позивач визначив розмір відшкодування - 2 000 000 грн. Зазначав, що ув`язненням був порушений його нормальний ритм життя, порушені його плани, постраждала репутація як громадянина, перебування в нелюдських умовах СІЗО негативно вплинуло як на фізичне так і психічне здоров`я.

Після звільнення позивач переніс операцію по видаленню 1/2 шлунку, що безпосередньо, на його думку, пов`язано з неналежним харчуванням в умовах СІЗО, нервовими стресами.

Окрім того, не витримавши нервового стресу притягненням до кримінальної відповідальності та його ув`язненням, тяжко захворіла мати позивача, яка фактично перебувала на його утриманні, та ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути 2 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 30 травня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 72 853,33 грн моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач перебував під слідством та судом з 14 січня 2014 року до 7 грудня 2015 року, тобто один рік 10 місяці 23 дні, то розмір відшкодування моральної шкоди становить 72 853,33 грн. (3 200,00 грн х 22 місяці 23 дні). При цьому суд посилався на положення статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», відповідно до якої установлено з 1 січня 2017 року мінімальну заробітну плату на рівні 3 200,00 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 30 травня 2018 року змінено.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн.

В іншій частині рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 30 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством і судом у сумі 72 853,33 грн.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом з утриманням під вартою не в повному обсязі компенсує завдану позивачу шкоду, оскільки порушена проти ОСОБА_1 кримінальна справа мала тяжкі наслідки для нього, оскільки він близько двох років страждав від почуття невизначеності свого майбутнього, зважаючи на те, що був ув`язненим, щодо нього було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд апеляційної інстанції вважав необхідним врахувати ступінь страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, втрату ділової репутації, що не підлягає відновленню, тривалість обмеження його конституційних прав, а тому дійшов висновку про визначення розміру компенсації у розмірі 200 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями державних органів (слідства та суду).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

26 грудня 2018 року ГУНП у Кіровоградській області та ДКС України звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просять скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 травня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДКС України та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У лютому 2019 року справу № 404/4110/17 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУНП у Кіровоградській області.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ГУНП у Кіровоградській області мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки ухвала про закриття провадження у зв`язку з недоведеністю вини особи не встановлює протиправність чи незаконність дій правоохоронних органів.

Судами не досліджено та не наведено жодного доказу на підтвердження спричинення позивачеві моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача такої шкоди.

Касаційна скарга ДКС України мотивована тим, що внаслідок невідповідності висновків судів обставинам справи, помилкової оцінки нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, судами безпідставно стягнуто з Державного бюджету України моральну шкоду на користь позивача.

Судами не враховано, що позовні вимоги не доведено належними і допустимими доказами, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між притягненням позивача до кримінальної відповідальності та шкодую, на яку він вказує.

Крім того, апеляційний суд у порушення пункту 3 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів», відповідно до якого мінімальна заробітна плата застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, безпідставно збільшив розмір відшкодування моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 січня 2014 року слідчим СВ «ОЗ» СУ УМВС України в Кіровоградській області Берковим В. В. ОСОБА_1 повідомлено про підозру за частиною п`ятою статті 185 та частиною другою статті 307 КК України у кримінальному проваджені № 120131200050000302, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 червня 2013 року.

15 січня 2014 року ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, і з того часу його було ув`язнено до Кіровоградського СІЗО.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб частиною п`ятою статті 185 та частиною другою статті 307 КК України було направлено на розгляд до Кіровського районного суду, при цьому ОСОБА_1 продовжували утримувати під вартою в Кіровоградському СІЗО.

10 червня 2015 року, вироком колегії суддів Кіровського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України та призначено покарання - 7 (сім) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. За частиною другою статті 307 КК України ОСОБА_1 було виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 08 вересня 2016 року, закрите кримінальне провадження за частиною п`ятою статті 185 КК України стосовно ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України за невстановленістю достатності доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримати, ОСОБА_1 звільнено з під варти в залі суду негайно.

ОСОБА_1 фактично перебував під вартою в Кіровоградському СІЗО у період з 15 січня 2014 року до 07 грудня 2015 року, один рік десять місяців 23 дні, що підтверджується копією довідки відділу по контролю за виконанням судових рішень Кіровоградської УВП №14.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

Перевіривши доводи касаційних скарг, вивчивши аргументи, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

З огляду на зазначені правові норми, безпідставними є посилання касаційної скарги ГУНП у Кіровоградській області на те, що ухвала про закриття провадження у зв`язку з недоведеністю вини особи не встановлює протиправність чи незаконність дій правоохоронних органів.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення суду першої інстанції згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» становив 3 200,00 грн.

Разом із тим, визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено правовий висновок такого змісту: суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 14 січня 2014 року (постанова про порушення кримінальної справи стосовно позивача від 15 січня 2014 року за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 185 та частиною другою статті 307 КК України) до 07 грудня 2015 року (ухвала апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2015 року), тобто один рік 10 місяці 23 дні.

Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, суд апеляційної інстанції з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для збільшення розміру гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом з утриманням під вартою. При цьому, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості спілкування з членами сім`ї, малолітньою дочкою, родичами, не мав повноцінного харчування, медичного забезпечення, що призвело до погіршення його здоров`я, а також членів його сім`ї, зокрема матері, яка захворіла на тяжку хворобу, що стала причиною її смерті, після звільнення з місць позбавлення волі позивач переніс складну операцію, яка призвела до зниження рівня працездатності.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із встановлених обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та незаконного перебування під слідством та судом.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційний суд правильно застосував вказані норми матеріального та процесуального права, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення та дійшов обґрунтованого висновку про збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого судового рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками суду щодо їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні дотримані норми матеріального та процесуального права, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 травня 2018 року в незміненій його частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров