Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №726/1361/17

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 726/1361/17

провадження № 61-38130 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 02 травня 2018 року у складі колегії суддів: Яремка В. В., Височанської Н. К., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради (далі Орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки, стягнення аліментів.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в офіційному шлюбі, під час якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , 2006 року народження, та ОСОБА_6 , 2011 року народження.

У жовтні 2011 року ОСОБА_4 разом з малолітньою донькою

ОСОБА_6 прийшла до неї у гості, та попросила залишити у неї дитину на декілька днів, поки вона не владнає свої особисті питання. На той момент дитина була хвора на коросту, мати не займалася лікуванням дитини та доглядом за нею, а тому вона змушена була взяти на себе обов`язки щодо піклування та утримання ОСОБА_6 . У подальшому відповідачі дитину від неї не забрали, не піклувалися про неї, коштів на її утримання не надавали.

Посилаючись на наведене, просила позбавити ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_6 , встановити над нею опіку та стягнути з відповідачів аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 800,00 грн з кожного на її користь на утримання малолітньої ОСОБА_6 . щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття.

У ході розгляду справи, позивач подала заяву про залишення без розгляду позовної вимоги про встановлення опіки, посилаючись на те, що за повідомленням представника Органу опіки та піклування зазначене питання буде вирішено в позасудовому порядку.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки та піклування, про відібрання дитини та визначення її місця проживання.

Зустрічні позовні вимоги обгрунтував тим, що він є батьком дитини, його ставлення до неї не містить протиправної поведінки, він неодноразово намагався забрати доньку від ОСОБА_1 щоб вона росла та виховувалася в його сім`ї разом зі своїм рідним братом ОСОБА_5 , однак позивач не віддавала дитини. Нечасте своє перебування в м. Чернівцях та відвідування дитини пов`язане з його роботою за межами Чернівецької області та за кордоном, а тому він з об`єктивних причин не завжди мав можливості навідувати дочку. Крім того, йому необхідно було приділяти увагу старшому сину ОСОБА_5 , який проживає в с . Лівинці .

Посилаючись на наведене, просив відібрати від ОСОБА_1 малолітню дитину ОСОБА_6 і повернути її батькові та визначити місце проживання малолітньої дитини з ним, за адресою місця реєстрації та проживання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_3 відмовлено.

Позбавлено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_6

Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі у розмірі 800,00 грн щомісячно, починаючи з дня подання заяви 15 серпня 2017 року і до повноліття дитини, шляхом їх перерахування на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України, обов`язок відкриття якого покладено на Орган опіки та піклування у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі у розмірі 800,00 грн щомісячно, починаючи з дня подання заяви 15 серпня 2017 року і до повноліття дитини, шляхом їх перерахування на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України, обов`язок відкриття якого покладено на Орган опіки та піклування у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі ухиляються від участі в утриманні та вихованні своєї доньки ОСОБА_6 , яка перебуває на обліку, як дитина, що опинилася у складних життєвих обставинах у зв`язку з неналежним виконанням батьками своїх обов`язків. Малолітня ОСОБА_6 називає позивача ОСОБА_1 - мамою, а її чоловіка ОСОБА_7 - татом, старших дітей ОСОБА_1 сприймає як рідних братів і сестер. ОСОБА_3 за ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов навчання та виховання неповнолітньої дитини притягувався до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про позбавлення відповідачів батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_6 є обгрунтованими. Оскільки батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття, суд вважав наявними підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів аліментів на утримання малолітньої дитини

ОСОБА_6

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, та відмови у зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про відібрання дитини, визначення її місця проживання, скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Відібрано малолітню дитину ОСОБА_6 від ОСОБА_1 та передано її ОСОБА_3

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_3

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позбавлення батьківських прав до досягнення дитиною повноліття, що грунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про застосування такого заходу слід вирішувати лише після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Відповідач ОСОБА_3 бажає відновити спілкування з донькою, розуміє свою провину у незначній участі в певний проміжок часу у вихованні дитини, позитивно характеризується, має умови для утримання та виховання дитини, а тому позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 не буде відповідати інтересам малолітньої доньки ОСОБА_6 , яка хоча вже тривалий час і проживає у сім`ї позивача та прихильно до неї ставиться, проте право дитини бути поряд з батьком, возз`єднатися з братом становить основоположну складову сімейного життя, а заходи та дії, що перешкоджають цьому, є втручанням у право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Висновок органу опіки та піклування від 04 грудня 2017 року про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, суд не вважав визначальним. Крім того, зазначив, що відмова позивача ініціювати питання щодо встановлення над дитиною опіки та позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав залишить невизначеним статус малолітньої дитини, що не відповідатиме її інтересам. З огляду на ставлення ОСОБА_3 до малолітньої доньки, його намір забезпечити їй гармонійний розвиток у сім`ї разом з ним та братом ОСОБА_6 , наявність належних матеріально-побутових умов для проживання малолітньої дитини, вік дитини, стан її здоров`я, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав та обгрунтованість зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про відібрання дитини та визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 разом з батьком, що в першу чергу відповідатиме інтересам дитини.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 02 травня 2018 року, а рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, щооскаржуване судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Висновок апеляційного суду про те, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та проживання малолітньої дитини у сім`ї позивача буде порушувати інтереси ОСОБА_6 є необгрунтованим, оскільки суд не надав належної оцінки тому, що відповідач ОСОБА_4 добровільно залишила дитину у позивача, а потім і сам ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 у сім`ї ОСОБА_1 , надавши позивачу довіреність на представлення інтересів дитини, яка міститься у матеріалах справи. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок Органу опіки та піклування від 04 грудня 2017 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , та пояснення представника третьої особи щодо мотивів і підстав прийняття такого висновку. Під час розгляду справи повністю доведено винну поведінку відповідача ОСОБА_3 , свідоме нехтування ним протягом тривалого часу батьківськими обов`язками щодо виховання та утримання малолітньої доньки. Поза увагою апеляційного суду залишились в першу чергу інтереси самої дитини, яка з чотиримісячного віку проживає у сім`ї позивача, яку називає мамою, а її чоловіка - татом. Зміна місця проживання малолітньої ОСОБА_6 та відібрання із сім`ї позивача, завдасть їй великого стресу, що порушить внутрішню рівновагу дитини та може призвести до значних розладів її психіки. Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , апеляційний суд не вирішив процесуально-правову долю рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог до відповідача ОСОБА_4

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 апеляційним судом не переглядалося, а тому в цій частині підстави для його перегляду відсутні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами установлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження , та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З 2011 року подружжя спільно не проживає, син ОСОБА_5 залишився проживати разом із батьком, а малолітню доньку ОСОБА_6 ОСОБА_4 забрала з собою, яку у жовтні 2011 року у чотирьохмісячному віці залишила у

ОСОБА_1

Рішенням Кельменецького районного суду від 14 грудня 2017 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.

Відповідно до наказу Служби у справах дітей Чернівецької міської ради від

25 травня 2017 року №2/40, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взята на облік, як дитина, що опинилася у складних життєвих обставинах, у зв`язку з неналежним виконанням батьками своїх батьківських обов`язків.

Відповідач ОСОБА_3 разом із старшим сином ОСОБА_5 проживає в

АДРЕСА_1 , за місцем проживання характеризується позитивно, що підтверджується виданою виконавчим комітетом Лівинецької сільської ради довідкою від 17 липня 2017 року

№ 174/2/2 та актом обстеження житлово-побутових умов від 17 липня

2017 року.

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради надав висновок від 04 грудня 2017 року про доцільність позбавлення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьківських прав.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постановиВерховної Ради України від

27 лютого 1991 року № 789-ХІІ,зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Ураховуючи наведене, усвідомленняОСОБА_3 неналежного виконання ним батьківського обов`язку щодо виховання та утримання малолітньої ОСОБА_6 , його бажання відновити спілкування з донькою, возз`єднати її в одній родині з рідним братом, його позитивну характеристику, наявність умов для утримання та виховання дитини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 є крайнім заходом впливу на нього, і не буде відповідати інтересам малолітньої доньки ОСОБА_6 , яка хоча вже тривалий час і проживає у сім`ї позивача та прихильно до неї ставиться, проте право дитини бути поряд з батьком, возз`єднатися з братом становить основоположну складову сімейного життя. З огляду на наведене, суд обгрунтовано не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, який є недостатньо обгрунтованим та суперечить інтересам малолітньої дитини.

Статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду (частини перша та друга статті 163 СК України).

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною четвертою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Таким чином, цією нормою права встановлено вичерпний перелік осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років: батько, мати, опікун дитини, навчальний заклад чи заклад охорони здоров`я, в якому проживає дитина.

ОСОБА_3 є батьком малолітньої ОСОБА_6 , правовий статус позивача ОСОБА_1 щодо малолітньої ОСОБА_6 не визначений, зокрема, відсутнє рішення органу опіки і піклування чи суду про призначення її опікуном малолітньої ОСОБА_6

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про відібрання дитини у ОСОБА_1 та визначаючи місце проживання малолітньої дитини

ОСОБА_6 з батьком, апеляційний суд надав належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно установив обставини, що мають значення для справи, урахував наведені вище вимоги законодавства, бажання батька возз`єднатися з дитиною та піклуватися про неї, наявність облаштованого житлового приміщення для дитини, позитивну характеристику батька за місцем проживання та дійшов обгрунтованого висновку про те, що в найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків з батьком та рідним братом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обгрунтованою, доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 02 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г. І. Усик