Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2019 року у справі №341/1193/17

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 341/1193/17-ц

провадження № 61-3970 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

відповідач - ОСОБА_4;

третя особа - Служба у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Матківського Р. Й., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 03 лютого 2009 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, від якого вони мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішеннями Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2014 року та 07 травня 2018 року розмір аліментів змінювався.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2014 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано, неповнолітню дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено на проживання з матір'ю.

Відповідно до вироку Івано-Франківського міського суду від 05 серпня 2016 року, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2016 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України та призначено покарання із застосуванням частини першої статті 69 КК України - два роки шість місяців позбавлення волі за нанесення їй 12 травня 2014 року ударів молотком по голові, чим спричинив їй тяжкі тілесні ушкодження, унаслідок чого їй було встановлено ІІІ групу інвалідності.

Зазначала, що відповідач належним вихованням дитини не займається, матеріальної допомоги на утримання дитини, харчування та лікування не надає, не цікавиться станом фізичного, духовного та морального розвитку, а також станом здоров'я дитини, не проявляє до дитини батьківської уваги та турботи, не робить спроб для цього. Факт незацікавленості в житті та розвитку дитини підтверджує і та обставина, що у 2017 році вона зверталась до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без дозволу батька, оскільки він відмовився надати дозвіл на виїзд дитини за кордон для відпочинку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 просила суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2018 року у складі судді Юсип І. М. позов ОСОБА_5 задоволено. Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. За час спільного проживання він не надавав необхідної фінансової допомоги, викрадав з квартири речі та закладав їх в ломбардах, належним чином не виконував рішення судів по сплаті аліментів, у присутності дитини поводив себе агресивно по відношенню до дружини, наніс тяжкі тілесні ушкодження матері своєї дитини, чим завдав сину моральної та матеріальної шкоди. Малолітня дитина тривалий час була без матері, оскільки вона перебувала на лікуванні після нанесених травм, під опікою дідуся та бабусі, без належного матеріального утримання з боку батька. Батько не провідував сина, коли той залишився без матері та не намагався забезпечити йому душевну рівновагу у зв'язку з відсутністю матері, яка знаходилась на лікуванні. За час окремого проживання тільки декілька разів бачився з сином. Жодних дій, спрямованих на розвиток здібностей сина, на його освіту чи фізичне виховання відповідачем не вчинялось, що підтверджується довідками та характеристиками. У травні 2018 року відповідач звільнився з місць позбавлення волі і з цього часу тільки один раз зустрівся з сином на перерві в школі. Така поведінка відповідача у справі свідчить про неблагонадійність середовища, яким дитину оточував батько і про неможливість ним забезпечити сину розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. При цьому суд послався на відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини. Тому з урахуванням частини шостої статті 19 СК України суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду від 02 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Попереджено ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Покладено на Службу у справах дітей Бурштинської міської радиІвано-Франківської області та Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов'язків стосовно дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.Зібрані судом докази вказують на недостатній рівень участі відповідача у вихованні та утриманні дитини, проте не може бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки така міра є виключною. Відповідач проживає окремо від дитини, бажає приймати участь у вихованні сина та спілкуватися з ним, хоче виправити свою поведінку, проте, знаючи як на це негативно реагує позивач, не мав можливості вирішити це питання у визначеному законом порядку. На недостатність доказів для позбавлення відповідача батьківських прав вказує і висновок служби у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської областівід 02 жовтня 2017 року про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Відтак, суд дійшов висновку про відмову у позові, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У лютому 2019 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків: не сплачує аліменти, тобто не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не створює умов для отримання нею освіти; не спілкується з дитиною.

За час спільного проживання він не надавав необхідної фінансової допомоги, викрадав з квартири речі та закладав їх в ломбардах, належним чином не виконував рішення судів по сплаті аліментів, у присутності дитини поводив себе агресивно, завдав тілесні ушкодження матері своєї дитини. Малолітня дитина тривалий час була без матері, оскільки та перебувала на лікуванні після нанесених травм, під опікою дідуся та бабусі, без належного матеріального утримання з боку батька. Батько не провідував сина, коли той залишився без матері та не намагався забезпечити йому душевну рівновагу у зв'язку з відсутністю матері, яка знаходилась на лікуванні. За час окремого проживання тільки декілька разів бачився з сином, жодних дій, спрямованих на розвиток здібностей сина, на його освіту чи фізичне виховання відповідачем не вчинялось.

Вважала, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки поведінка відповідача свідчить про неблагонадійність середовища, яким дитину оточував батько, і про неможливість забезпечити сину розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Крім того, зазначила, що відповідач з квітня 2009 року по квітень 2014 року працював на посадах секретаря суду, помічника судді в апеляційному суді Івано-Франківської області, а тому вважала, що були підстави для самовідводу колегії суддів апеляційного суду у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим. Зазначав, що він бажає спілкуватися з сином, але через негативне ставлення до нього колишньої дружини, він не має такої можливості. Вважав, що суд апеляційної інстанції правильно врахував висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення його батьківських прав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 341/1193/17з Галицького районного суду Івано-Франківської області.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 03 лютого 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина - ОСОБА_7 Рішеннями Галицького районного суду Івано-Франківської областівід 20 жовтня 2014 року та 07 травня 2018 року розмір аліментів змінювався (а.с. 10-12, 144-147).

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано, дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено на проживання з матір'ю.

Відповідно до вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2016 року, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2016 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України та призначено покарання із застосуванням частини першої статті 69 КК України - два роки шість місяців позбавлення волі.

Вироком суду встановлено, що 12 травня 2014 року ОСОБА_4 нанесено ОСОБА_3 удари молотком по голові, чим спричинено їй тілесні ушкодження, які згідно з висновком експерта відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент спричинення (а.с 14-16).

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 14 липня 2017 року, складеного Службою у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської області, малолітній ОСОБА_7 проживав з матір'ю та бабусею по АДРЕСА_1 у двокімнатній квартирі. Умови проживання хороші, у дитини було окреме ліжко, робочий стіл. Для виховання та розвитку дитини створено всі належні умови для комфортного зростання.

Відповідно до договору найму житла від 28 жовтня 2017 року № 28/10/2017 ОСОБА_3 винаймає для проживання квартиру АДРЕСА_2, де разом з нею проживає її малолітній син - ОСОБА_7, має свій куток для навчання, а також свою особисту кімнату для відпочинку (згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 12 листопада 2018 року.

Згідно з характеристиками із загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Бурштинської міської ради Івано-Франківської області, де навчався малолітній ОСОБА_7 з 1 вересня 2015 року, останній характеризується позитивно, він є активним та розумним, фізичний розвиток та стан його здоров'я відповідає віку і нормі, систематично готується до уроків. Вказано, що мати постійно цікавиться навчанням дитини, здійснює контроль за успішністю, регулярно відвідує школу, контролює його контакти, приймає активну участь у шкільному житті класу. Батько не цікавився успіхами сина у навчанні, не відвідував шкільних свят та не був присутнім на батьківських зборах. Аналогічні відомості щодо не зацікавленості батька у житті сина містяться і в характеристиці Бурштинського дошкільного навчального закладу № 6 «Пролісок» Бурштинської міської ради Івано-Франківської області. Згідно з характеристикою, наданою практичним психологом Бурштинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Бурштинської міської ради Івано-Франківської області спогади про батька (бабусю і дідуся батька) дитину насторожують, у хлопчика з'являється неспокій, тривожність (а с. 41-43, 85).

Згідно з довідкою Івано-Франківської загальноосвітньої школи № 10 від 30 травня 2018 року № 01-23/155 з 27 жовтня 2017 року малолітній ОСОБА_7 навчається в Івано-Франківській загальноосвітній школі № 10 у Зв класі. Батько за час навчання сина в школі не був, не відвідував шкільних свят та батьківських зборів. Проте 16 та 17 травня 2018 року без відому класного керівника намагався в приміщенні школи під час уроків зустрітись з сином. Зустріч була короткотерміновою (приблизно 5 хвилин), після чого хлопчик був знервований та напружений, ще один раз батько був присутній на шкільній лінійці, присвяченій останньому дзвінку. Згідно з дослідженнями, проведеними практичним психологом, близькою людиною для малолітнього ОСОБА_7 є його мати, батько є особою нейтральною в емоційному стані дитини, що засвідчує методика «Малюнок сім'ї» (а.с. 124).

Відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 02 жовтня 2017 року та рішення виконавчого комітету Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно його малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заяви щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 (а.с. 95, 103). При цьому зазначено, що таке рішення прийнято в інтересах дитини, так як недостатньо підстав для позбавлення батьківських прав.

Згідно з розрахунком із сплати аліментів, виданого Галицьким районним відділом державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області сума заборгованості ОСОБА_4 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_5 станом на 12 грудня 2018 року становила 16 629 грн 26 коп. (а.с 213, 214).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Підставою для позбавлення батьківських прав позивачем зазначено, що відповідач не приймає участі у вихованні дітей, не цікавиться ними, не виявляє бажання піклуватись про дітей, не сплачує аліменти на утримання малолітньої дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз?яснено, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.Позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Встановивши, що рівень участі відповідача у вихованні та утриманні дитини недостатній, що це не може бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки така міра є виключною, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у позові ОСОБА_5 При цьому, апеляційний суд врахував, що відповідач проживає окремо від дитини, бажає приймати участь у вихованні сина та спілкуватися з ним, хоче виправити свою поведінку, а наявність заборгованості по аліментам не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про наявність заборгованості по аліментам, факт ненадання відповідачем дозволу на виїзд дитини за кордон, спричинення тяжких тілесних ушкоджень колишній дружині були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, який надав їм належну правову оцінку. Врахувавши вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для здійснення контролю за відповідачем в частині виконання батьківських обов'язків, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Посилання касаційної скарги про те, що апеляційний суд, погодившись з висновком органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, не врахував, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов?язків по вихованню дитини, необґрунтовані, оскільки судом апеляційної інстанції повно й всебічно досліджено всі обставини справи, враховано наявні у справі докази, а саме: характеристики дитини за місцем навчання, довідки щодо відсутності участі відповідача у вихованні сина в школі, які стосуються періоду 2015-2017 років, коли відповідач перебував під слідством, судом та відбував покарання.

Тому, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, ураховуючи, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, оскаржив рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав, хоче виправити свою поведінку, апеляційний суд дійшов вірного висновку про відмову у позові про позбавлення його батьківських прав. Разом з тим апеляційний суд попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклав на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Посилання касаційної скарги на те, що були підстави для самовідводу колегії суддів апеляційного суду, безпідставні, оскільки підстав, передбачених пунктом 5 статті 36 ЦПК України встановлено не було.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк