Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.04.2020 року у справі №132/3210/19

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 132/3210/19

провадження № 61-5177св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Пиківська сільська рада Калинівського району Вінницької області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Калинівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Молявчик Олексій Валерійович, на постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Копаничук С.

Г.,

Медвецького С. К., Оніщука В. В., від 20 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області про поновлення строку позовної давності та визнання права на земельну

частку (пай).

Позовні вимоги мотивовані тим, що він із 27 травня 1996 року працював в колективному сільськогосподарському підприємстві "Хлібороб"

(далі - КСП "Хлібороб", КСП) на посаді тракториста та був членом

вказаного КСП.

Указом Президента України №720/95 від 08 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським господарствам, підприємствам і організаціям" було проведено розпаювання земель КСП "Хлібороб" с. Пиків Калинівського району Вінницької області.

Вказував, що рішення про виключення з членів підприємства загальними зборами КСП "Хлібороб" щодо нього не приймалось, однак його помилково не було включено до списків осіб, які мають право на земельну частку (пай) в колективній власності КСП "Хлібороб", у зв'язку з чим йому не було видано сертифікат про право на земельну частку (пай).

Враховуючи наведені обставини, просив суд визнати за ним право на земельну частку (пай) КСП "Хлібороб" с. Пиків Калинівського району Вінницької області, розміром 2,06 умовних кадастрових гектарів із земель запасу Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

Крім того, просив поновити строк позовної давності, посилаючись на те, що лише у січні 2018 року йому було роз'яснено можливість відновлення судом прав на земельну частку (пай).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області, у складі судді Аліменко Ю. О., від 24 вересня 2019 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності та визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в колективній власності КСП "Хлібороб" с. Пиків Калинівського району Вінницької області, розміром 2,06 в умовних кадастрових гектарах із земель запасу Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив, зокрема із того, що відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі, а на час отримання КСП "Хлібороб" с. Пиків Калинівського району Вінницької області державного акту на право колективної власності на землю, позивач був членом КСП, тому, на підставі пункту 2 Указу Президента України

від 08 серпня 1995 року №720/95 набув право на земельну частку (пай) в землях, що перебувають в колективній власності.

Поновлюючи пропущений строк позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що позивач дізнався про порушення свого права у січні 2018 року, коли йому було роз'яснено, що право на земельну частку (пай) може бути відновлено лише судом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Калинівської районної державної адміністрації задоволено, рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 24 вересня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив із того, що позивач не зазначив відповідачами у справі відповідну районну державну адміністрацію та орган, до повноважень якого входить вирішення питань про виділення земельної частки (паю) в натурі із земель резервного фонду чи земель запасу, які знаходяться за межами населеного пункту, та, відповідно до вимог статті 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не подавав клопотання про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів.

Також апеляційним судом зауважено, що суд першої інстанції при розгляді справи не звернув уваги на ту обставину, що ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в землях, що перебувають в колективній власності, не набув, оскільки не був одним із суб'єктів права колективної власності на час отримання КСП "Хлібороб" державного акту на право колективної власності на землю.

Крім того, апеляційний суд погодився із доводами апеляційної скарги про безпідставне поновлення позивачу строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причини пропуску позовної давності. Право на позов у ОСОБА_1 виникло у 1995 році, а в розглядуваній справі до суду він звернувся лише у 2019 році, проте не довів належними та допустимим доказами, що з часу, коли він повинен був дізнатися про порушення свого права, існували обставини, які б перешкоджали йому у доступі до правосуддя протягом

14 років.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року засобами поштового зв'язку представник ОСОБА_1 - адвокат Молявчик О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 132/3210/19 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 132/3210/19 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У липні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 304/1196/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.

Наголошує на тому, що необхідність судового захисту інтересів держави саме прокурором від імені суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтована і підтверджена належними доказами. Оскільки при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції прокурор не довів підстав для свого представництва в суді, то апеляційна скарга підлягала поверненню. Крім того, просив врахувати, що апеляційний суд розглянув справу без винесення ухвали про відкриття апеляційного провадження, що є грубим порушенням норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, управління просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 квітня 1995 року КСП "Хлібороб" виданий державний акт на право колективної власності на землю.

27 травня 1996 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в

КСП "Хлібороб" с. Пиків, Калинівського району Вінницької області та прийнятий в члени вказаного КСП, що підтверджено відповідними записами у трудовій книжці позивача.

Згідно відповіді Пиківської сільської ради Калинівського району

від 05 грудня 2019 року № 01-16-282, в межах населених пунктів с. Пиків та с.

Шепіївка, що знаходяться в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Пиківської сільської ради, земель запасу і резервного фонду немає, а землі резервного фонду, поза межами населеного пункту за рахунок яких можливо було б виділити земельну ділянку позивачу у разі задоволення позову, знаходяться в оренді.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 4 цього указу розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією.

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією (пункт 5 Указу № 720/95).

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 17 ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України (набрав чинності

01 січня 2002 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частини 1 статті 116 ЗК України або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом 12 Перехідні положення ЗК України (на час набрання ним чинності) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до повноважень, визначених у статті 122 ЗК України, саме районні державні адміністрації з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2012 року були розпорядниками земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, в тому числі земель запасу відповідної сільської ради.

Згідно із Законом України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, який набрав чинності

з 01 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянкисільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29 вересня 2016 року, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже у спорах, пов'язаних із паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), відповідачами в таких справах є зокрема КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду:

від 07 квітня 2020 року у справі № 548/900/19 (провадження №61-17558св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 351/696/17 (провадження № 61-1387св17), від 09 грудня 2020 року у справі № 143/1243/18 (провадження № 61-9283св19) та від 14 січня 2021 року у справі № 530/136/19 (провадження № 61-497св20).

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області за захистом прав, які вважав порушеними, а саме щодо отримання земельної частки (паю) при розпаюванні КСП "Хлібороб".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.

Встановивши, що позивачем пред'явлено позов не до всіх належних відповідачів, апеляційний суд мав відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 саме з цих підстав, оскільки висновки суду по суті вирішення спору мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників.

За таких обставин мотивування апеляційним судом оскаржуваного судового рішення, ще й недоведеністю позовних вимог та пропуском строку позовної давності є помилковим.

Крім того, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові

від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Колегія суддів відхиляє аргументи скарги про те, що прокурором не наведено необхідності захисту інтересів держави та неможливості здійснення захисту таких інтересів органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, як безпідставні з огляду на таке.

У частині 2 статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною 4 статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Судами встановлено, що прокурор обґрунтував подання апеляційної скарги необхідністю захисту інтересів держави при визнанні права на земельну частку (пай) розміром 2,06 в умовних кадастрових гектарах з земель запасу Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

Висновки апеляційного суду щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц та від 24 жовтня 2018 року у справі № 304/1196/16-ц.

Факт відкриття апеляційного провадження у справі підтверджено змістом ухвали Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2019 року, прийнятої за результатами вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора. При цьому колегія суддів враховує, що згідно частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених

статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд, ухвалив правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, але допустив помилку при його мотивуванні, що є підставою для зміни оскаржуваної постанови апеляційного суду, шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на недоведеність позовних вимог та пропуск позивачем строку позовної давності, як підстав для відмови в задоволенні позову.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Молявчик Олексій Валерійович, задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року змінити, шляхом зміни її мотивувальної частини з урахуванням висновків, викладених в цій постанові Верховного Суду.

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого

2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В.

В. Шипович