Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.02.2018 року у справі №720/1119/17

Постанова

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 720/1119/17

провадження № 61-3891св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 вересня 2017 року у складі судді Ляху Г. О. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака Д. Г., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ОСОБА_5 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дітей. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4посилалася на те, що з 19 листопада 2010 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року. Під час шлюбу в них народилося двоє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом з нею. Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 01 вересня 2015 року стягнено з ОСОБА_5 на її користь аліменти на утримання малолітніх дітей в розмірі 1/3 частини всіх його доходів, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку до їхнього повноліття. Оскільки розмір стягнених аліментів на утриманні доньки менший, ніж встановлений законом мінімальний розмір, то є підстави для його збільшення. Так як діти часто хворіють на гострі респіраторні захворювання, влітку 2017 року вона вирішила поїхати з ними на море та оздоровити їх, у зв'язку з чим понесла додаткові витрати. Враховуючи наведене, ОСОБА_4просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини всіх його доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, стягнути додаткові витрати на утримання дітей, а саме: 3 533 грн - проживання однієї дитини протягом 14 днів в селі Затока Білгород-Дністровського району Одеської області; 305,34 грн - проїзд однієї дитини в обидва боки на поїзді Чернівці - Одеса; 565,58 грн - вартість медикаментів першої необхідності; 611,88 грн - вартість харчування на одну дитину протягом двох тижнів.

ОСОБА_5 позов не визнав та пояснив, що він сплачує аліменти на дітей в розмірі 1/3 частині його доходів. Підстави для збільшення розміру аліментів відсутні, так як його матеріальне становище з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів погіршилося. Крім сплати аліментів, він періодично купляє для дітей продукти харчування, одяг та медикаменти, які вони потребують, однак позивач безпідставно намагається стягнути з нього витрати на дітей, які не відносяться до додаткових витрат.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено обставин, визначених статтею 192 Сімейного кодексу України (далі - СК України), які б підтверджували поліпшення матеріального становища платника аліментів, а також не надано доказів погіршення її матеріального становища або стану здоров'я. Вартість відпочинку, придбання продуктів харчування, оплата вартості проїзду дітей, ліків першої необхідності не є додатковими витратами на дітей, які викликані особливими обставинами.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 вересня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У грудні 2017 року представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 08 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про збільшення розміру аліментів, місцевий суд помилково вважав, що зміна розміру аліментів є переглядом раніше постановленого рішення про стягнення аліментів, та неправильно застосовав статтю 192 СК України, не врахував роз'яснення, викладені у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді

справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». При вирішенні справи судами не з'ясовано обставин щодо зміни матеріального становища платника аліментів та можливості його участі у додаткових витратах, зумовлених станом здоров'я дітей.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У лютому 2018 року ОСОБА_5подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що доводи скарги не відповідають фактичним обставинам справи. Судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову. Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у дітей тяжких захворювань і понесених витрат на їх лікування. З часу ухвалення рішення про стягнення аліментів його матеріальне становище не змінилося.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що з 19 листопада 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року.

Під час шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про народження від 15 листопада 2011 року серії НОМЕР_1 та від 02 квітня 2013 року серії НОМЕР_2, виданими відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новоселицького районного управління юстиції у Черкаській області.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 01 вересня 2015 року стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання малолітніх дітей в розмірі 1/3 частки всіх його доходів, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку до їхнього повноліття.

Діти перебувають на утриманні матері, що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Новоселицька міська тепломережа» від 27 липня 2017 року № 1250.

З наявних у справі довідок Комунальної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоселицького району» встановлено, що діти перебувають на обліку лікарів з діагнозом - рецидивний бронхіт та потребують оздоровлення в літній період в умовах дошкільного оздоровчого табору (ДОТ).

З пояснень сторін судом встановлено, що літом 2017 року діти пройшли оздоровлення (школу здоров'я за наявними у справі епікризами) в Чернівецькому обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Садгора». Витрати на оздоровлення дітей в зазначеному закладі понесли обидві сторони.

Позивач пояснила суду, що в серпні 2017 року вона перебувала з дітьми на відпочинку в селі Затока Білгород-Дністровського району.

З часу присудження аліментів стан здоров'я відповідача не змінився.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Виходячи з аналізу статті 185 СК України, додаткові витрати присуджуються на дитину в разі понесення одним із батьків, з яким проживає дитина, таких витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Понесення таких витрат має довести особа, що заявляє відповідні вимоги. Ці витрати є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків як аліменти.

Згідно з частиною першою статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Наведена правова норма вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав.

У абзаці 3 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

У пункті 23 цієї ж постанови роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено поліпшення матеріального становища відповідача, та правильно виходили з того, що вартість поїздки та відпочинку на морі, придбаних медикаментів першої необхідності і харчування не є особливими обставинами, які потребують додаткових витрат з боку іншого з батьків.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року),правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Обставини справи встановлені судами на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Посилання в касаційній скарзі на безпідставність висновку місцевого суду про те, що зміна розміру аліментів є переглядом раніше постановленого рішення про стягнення аліментів, не заслуговують на увагу, оскільки вирішуючи спір, суд виходив з недоведеності позовних вимог, а не з неможливості зміни розміру аліментів. При цьому суд врахував роз'яснення, викладені у пункті 17 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3.

Аргументи про те, що судами неправильно застосовано статтю 192 СК України, є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення заявником цієї правової норми.

Доводи скарги про те, що при вирішенні справи судами не з'ясовано обставин щодо зміни матеріального становища платника аліментів та можливості його участі у додаткових витратах, зумовлених станом здоров'я дітей, не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, які виходили з недоведеності позивачем поліпшення матеріального становища відповідача і незазначенням обставин, які б вказували на підстави для зміни розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дітей.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов