Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.05.2019 року у справі №330/2789/18

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 330/2789/18-ц

провадження № 61-7856св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

позивач - керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави,

відповідачі: Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, Комунальне підприємство "Розвиток курортної зони", ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області на ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2019 року в складі судді Федорець С. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2019 року в складі колегії суддів:

Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держав звернувся до суду з позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, комунального підприємства "Розвиток курортної зони", ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним інвестиційного договору, повернення земельної ділянки, зобов'язання привести у попередній стан.

На обґрунтування позову зазначав, що звернення прокурора до суду з позовом у вказаній справі спрямовано на захист інтересів територіальної громади як власника спірної земельної ділянки, якою, на думку прокурора, незаконно розпорядився представницький орган місцевого самоврядування - Кирилівська селищна рада. Також вказано, що статус органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, могла набути лише Кирилівська селищна рада, однак у зв'язку із оскарженням саме дій ради, її визнано відповідачем. За вказаних обставин, прокурор вважав, що у такому разі він набуває статусу позивача за позовом, вимоги якого спрямовані на захист інтересів держави.

Враховуючи викладене, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2019 року, позовну заяву керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави повернуто позивачеві.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із необгрунтованості підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року заступник прокурора Запорізької області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів прийнято з порушенням норм процесуального права (статті 263, пункту 4 частини 4 статті 185 ЦПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 6 Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 80 83 122 ЗК України, статей 2, 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"), що є підставою для їх скасування.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької областіподала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування немає.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Відповідно до частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 4 статті 42 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах
6.21,6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19,4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

В судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому статтею 1 Закону України "Про прокуратуру", здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених Конституцією України (частина 4 статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення абзацу другого частини 2 статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини 2 статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених частини 2 статті 56 ЦПК України про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Постановляючи ухвалу від 11 січня 2019 року про повернення позовної заяви, судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не враховано, що прокурор звернувся до суду із позовом на захист інтересів територіальної громади як власника спірної земельної ділянки, якою, на думку прокурора, незаконно розпорядився представницький орган місцевого самоврядування - Кирилівська селищна рада про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним інвестиційного договору, повернення земельної ділянки, зобов'язання привести у попередній стан, і на виконання частини 3 статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини 3 , абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у тексті позовної заяви та додаткових поясненнях прокурор обґрунтував наявність інтересу держави у визнанні незаконним та скасування рішення ради, а також вказав, що статус органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, могла набути лише Кирилівська селищна рада, однак у зв'язку із оскарженням саме дій ради, її визнано відповідачем.

З урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зокрема порушення інтересів держави та неналежне здійснення компетентних органом захисту інтересів держави.

Вказана позиція відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України)

Із урахуванням зазначеного, висновок судів попередніх інстанцій щодо не наведення прокурором підстав для звернення до суду із цим позовом в інтересах є необґрунтованим.

Частиною 4 статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду винесені без додержання норм процесуального права. У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені рішення скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 400 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задовольнити

Ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило