Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.11.2022 року у справі №755/9486/21

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 755/9486/21

провадження № 61-5581св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Журби С. О., Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У червні 2021 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро», банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2018 року № 22039000095607, що станом на 13 травня 2021 року становить 67 226,70 грн, яка складається із суми боргу за тілом кредиту - 41 216,30 грн; суми боргу за процентами - 16 148,00 грн; комісії - 9 862,40 грн.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач указував на те, що 15 листопада 2018 року між сторонами укладено кредитний договір № 22039000095607, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 49 560,00 грн на споживчі потреби, строком на 12 місяців, зі сплатою щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі 1,99 %; процентної ставки за користування кредитом на строкову заборгованість у розмірі 0,001 % річних; на прострочену заборгованість за кредитом - 56,0 % річних.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальника умов кредитного договору утворилася заборгованість.

Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дніпровський районний суд м. Києва заочним рішенням від 12 жовтня 2021 року позов задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2018 року № 22039000095607 у розмірі 57 364,30 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване обґрунтованістю вимог банку про стягнення боргу, який складається із заборгованості за тілом кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, та відсутністю правових підстав для стягнення комісії, адже матеріали справи не містять відомостей, які саме послуги надаються позичальнику, та у зв`язку з тим, що такі послуги не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро» залишив без задоволення, а заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Згідно з графіком платежів встановлена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування, а також за інші послуги банку при видачі кредиту. При цьому розрахунково-касове обслуговування є супутньою послугою банку, тому встановлення комісії у зазначеному розмірі не може бути визнано справедливою умовою договору.

Рішення суду першої інстанції банк оскаржував лише в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення комісії в розмірі 9 862,40 грн, тому в решті в апеляційному порядку це рішення не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 червня 2022 року, АТ «Банк Кредит Дніпро» просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року та змінити заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року, стягнувши із ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2018 року № 22039000095607 в сумі 67 226,70 грн, яка складається із суми залишку простроченого кредиту - 41 216,00 грн; суми прострочених відсотків - 16 148,00 грн; суми прострочених комісій - 9 862,40 грн.

На обґрунтування вимог касаційної скарги АТ «Банк Кредит Дніпро» також зазначило, що законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні зазнало змін у 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування». До цього часу судова практика з питання можливості встановлення кредитором комісії в кредитному договорі захищала боржника як слабку сторону в кредитних правовідносинах. Однак з прийняттям у 2017 році Закону України «Про споживче кредитування» судова практика змінилася. Суди протилежно трактують можливість встановлення в кредитному договорі комісії за обслуговування кредиту. З такими доводами погодилася колегія суддів Касаційного цивільного суду, передаючи справу № 496/3134/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вказана справа була прийнята до розгляду ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року.

Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги банку про стягнення комісії та постанова апеляційного суду, адже рішення суду першої інстанції в іншій частині не було предметом апеляційного перегляду, оскільки банк його не оскаржував.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 липня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 листопада 2018 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22039000095607, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в сумі 49 560,00 грн з терміном користування до 15 листопада 2019 року, зі сплатою процентів у розмірі 0,001 %.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує: щомісячну комісію за обслуговування кредиту в розмірі 1,99 % від суми кредиту, процентна ставка на строкову заборгованість - 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом -56 % річних.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти відповідачу.

Відповідач своїх зобов`язань за договором належним чином не виконував. Згідно з розрахунком позивача сума заборгованості на 13 травня 2021 року становить 67 226,70 грн, у тому числі: залишок простроченого кредиту 41 216,30 грн, залишок прострочених відсотків 16 148,00 грн, залишок прострочених комісій 9 862,40 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу

детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами

законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Суди встановили, що умовами кредитного договору передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, яка складає 1,99 % від суми кредиту (пункт 1.2 кредитного договору).

Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка). Розмір комісії за

розрахунково-касове обслуговування складає 986,24 грн щомісяця.

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21.

З урахуванням викладеного, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 9 862,40 грн є правильними.

Разом з тим суди не застосували закон, який підлягав застосування до спірних правовідносин, зокрема положення статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», а також застосували статтю 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що на момент укладення між сторонами кредитного договору втратила чинність, тобто не підлягала застосуванню.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну судових рішень шляхом викладення їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» задовольнити частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в оскаржуваних частинах змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов