Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.06.2020 року у справі №626/1479/19

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 626/1479/19

провадження № 61-12947св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - Красноградська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Красноградської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Красноградської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Красноградської міської ради, про позбавлення права користування житловим приміщенням

за касаційною скаргою Красноградської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року Красноградська міська рада звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити відповідачів права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Красноградська міська рада посилалася на те, що рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради від 28 травня 2014 року № 73 ОСОБА_1, який проходив військову службу в Лозівському міжрайонному управлінні Служби безпеки України (далі - СБУ), надано службове житло, а саме квартиру АДРЕСА_1, та видано ордер на вселення в службове жиле приміщення.

Листом начальника управління СБУ в Харківській області від 15 лютого 2016 року № 70/30-339 міську раду проінформовано про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та повідомлено про необхідність видачі ордера на це службове приміщення іншому співробітнику.

Рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради від 24 лютого 2016 року № 39 визнано такими, що втратили чинність, пункти 2-6 рішення виконкому від 28 травня 2014 року № 73 у зв'язку з тим, що попередній квартиронаймач службового житла ОСОБА_1 звільнений з військової служби Лозівського міжрайонного відділу управління СБУ в Харківській області.

Листом від 29 лютого 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про прийняте рішення щодо припинення права користування жилим приміщенням та запропоновано звернутися до центру надання адміністративних послуг Красноградської районної державної адміністрації для зняття з реєстраційного обліку та звільнення жилого приміщення в найкоротший термін.

Відповідачі добровільно житло не звільнили, з реєстраційного обліку не знялися.

У зв'язку з чим міська рада просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Красноградський районний суд Харківської області рішенням від 17 лютого 2020 року позов задовольнив. Позбавив ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права користування службовим житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 отримав службове житло у зв'язку з проходженням військової служби в Лозівському міжрайонному управлінні СБУ в Харківській області. Враховуючи, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби, то його право, а також право осіб, які з ним проживають, на користування службовим житлом припинилося.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Справу апеляційний суд розглядав неодноразово.

Харківський апеляційний суд постановою від 13 липня 2021 року рішення Красноградського районного суду Харківської області від 17 лютого 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилався на неможливість позбавлення його та членів його сім'ї права користування житловим приміщенням, оскільки він має малолітню дитину, а іншого житла у нього немає. Згідно з висновком Служби у справах дітей вона заперечувала проти виселення малолітнього ОСОБА_3 із спірної квартири, оскільки немає доказів забезпечення дитини іншим житловим приміщенням, придатним для проживання в ньому. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував наявність в сім'ї відповідача малолітньої дитини, яка має хронічні захворювання, і не встановив, чи не буде надмірним тягарем для відповідачів і малолітньої дитини позбавлення житла без встановлення обставин наявності в них іншого житлового приміщення, та у зв'язку з цим дійшов безпідставного висновку про задоволення позову.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту прав (позбавлення права користування житловим приміщенням) сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У липні 2021 року Красноградська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 13 липня 2021 року.

Як підставу касаційного оскарження зазначила, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно посилався на висновок Служби у справах дітей, оскільки у матеріалах справи немає висновку служби у справах дітей та сім'ї щодо обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні.

Водночас у матеріалах справи є пояснення третьої особи щодо позову, які не належним чином оформлені та не мають підпису начальника служби у справах дітей Красноградської районної державної адміністрації, а тому вони не можуть братися до уваги.

Необґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позбавлення відповідачів права користування спірним житловим приміщенням відповідає вимогам закону, оскільки безпідставне проживання та реєстрація ОСОБА_1 разом із членами його сім'ї в службовому приміщенні позбавляє виконавчий комітет Красноградської міської ради можливості володіти та розпоряджатися службовим житлом, чим порушує гарантовані права місцевого самоврядування, а особа, що самоправно займає службове житло, підлягає виселенню з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Красноградська міська рада звернулася до суду у передбачений законом спосіб з позовом про позбавлення права користування житловим приміщенням. Цей спосіб захисту порушеного права відповідає нормам законодавства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 серпня 2021 року справа № 626/1479/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради Харківської області від 28 травня 2014 року № 73 визнано тимчасовим службовим жилим приміщенням квартиру АДРЕСА_1 та надано її ОСОБА_1 і членам його сім'ї як службове жиле приміщення, видано ордер на вселення.

29 травня 2014 року ОСОБА_1 надав згоду на звільнення наданого йому та членам його сім'ї службового жилого приміщення в порядку, передбаченому Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим Постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року №
37.

Згідно з наказом Голови СБУ від 30 січня 2016 року № 100-ос капітана ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого, звільнено з військової служби за підпунктом "б" пункту 61, підпунктом "и" пункту 62 (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та пунктом 88-1 у запас Збройних Сил України по управлінню СБУ в Харківській області.

На підставі наказу управління СБУ в Харківській області від 05 лютого 2016 року № 18-ос капітана ОСОБА_1 виключено із списків особового складу.

Листом управління СБУ в Харківській області від 15 лютого 2016 року № 70/30-339 Красноградського міського голову повідомлено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби, та висловлено прохання вирішити питання про видачу ордера на службове жиле приміщення, а саме спірну квартиру іншому співробітнику Лозівського міжрайонного відділу управління СБУ в Харківській області.

Рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради від 24 лютого 2016 року № 39 визнано такими, що втратили чинність пункти 2-6 рішення виконавчого комітету від 28 травня 2014 року № 73.

29 лютого 2016 року на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про звернення до центру надання адміністративних послуг Красноградської районної державної адміністрації для зняття з реєстрації його та членів його сім'ї і звільнення займаного службового жилого приміщення.

07 квітня 2016 року Красноградська міська рада направила на адресу ОСОБА_1 повідомлення щодо виселення зі службового жилого приміщення.

Згідно з довідкою Красноградського ЖРЕП від 23 квітня 2019 року № 1105 ОСОБА_1 та члени його сім'ї: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, значаться зареєстрованими у квартирі АДРЕСА_1.

Довідкою, складеною 21 травня 2019 року депутатом Красноградської міської ради Вербніковою О. В., засвідчено, що у спірній квартирі тривалий час ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не мешкають.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 26 грудня 2018 року у справі № 626/642/16-ц позовні вимоги виконавчого комітету Красноградської міської ради до ОСОБА_1 про зняття з реєстрації та виселення із службового жилого приміщення задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_1 та членів його сім'ї виселитися із службового жилого приміщення з дати вступу судового рішення в законну силу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у справі № 626/642/16-ц, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Красноградського районного суду Харківської області від 26 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено виконавчому комітету Красноградської міської ради Харківської області у задоволенні позову.

Відмовляючи виконавчому комітету Красноградської міської ради у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що всупереч вимогам чинного законодавства суд не притягнув до участі у справі орган опіки та піклування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, що є обов'язковим при розгляді спорів щодо визнання дитини такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Крім того, позов пред'явлено лише до ОСОБА_1, а питання про виселення з житла вирішено і щодо інших осіб, не залучених до участі у справі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263, 264, 265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Статтею 121 ЖК Української РСР визначено, що порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, Статтею 121 ЖК Української РСР та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Відповідно до статті 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини 2 статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною 1 та 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Результат аналізу вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17 (провадження № 14-24цс20) вказано, що "особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".

Звертаючись до суду, Красноградська міська рада заявила вимоги про позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, посилаючись на статтю 124 ЖК Української РСР, яка передбачає виселення певної категорії осіб, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, без надання іншого жилого приміщення у зв'язку з тим, що квартиронаймач службового житла ОСОБА_1 звільнений з військової служби.

Тобто обраний позивачем спосіб захисту є неналежним (позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням), і не відповідає підставам заявленого позову.

Крім того, у цій справі суди встановили, що у спірній квартирі відповідачі тривалий час не проживають, що підтверджено довідкою, складеною 21 травня 2019 року депутатом Красноградської міської ради Вербніковою О. В.

Водночас у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном у випадку, коли особа не проживає у спірному житловому приміщенні, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши вимогу про визнання особи такою, що втратила право користування.

Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Скасовуючи постанову Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року, зокрема, вказував на те, що суду апеляційної інстанції слід з'ясувати, чи правильний спосіб захисту порушеного права обрав позивач та чи підлягає відновленню це право у такий спосіб.

Разом з тим апеляційний суд відмовив у задоволенні позову одночасно з двох підстав: у зв'язку із недоведеністю позовних вимог та у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є помилковим, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Красноградської міської ради задовольнити частково, оскаржувану постанову змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, то немає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Красноградської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 13 липня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М.

Ю. Тітов