Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.09.2019 року у справі №607/4119/17

Постанова

Іменем України

16 вересня 2019 року

місто Київ

справа № 607/4119/17-ц

провадження № 61-90св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Тернопільського обласного військового комісаріату,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Тернопільського обласного військового комісаріату на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 серпня 2017 року у складі суді Ромазана В. В. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Міщія О. Я., Ткача З. Є., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2017 року заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на користь Тернопільського обласного військового комісаріату майнової шкоди у розмірі 3 045 000,00 грн, яка виплачена військовим комісаріатом близьким родичам загиблих військовослужбовців.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що військовою прокуратурою Тернопільського гарнізону під час вивчення стану додержання бюджетного законодавства службовими особами військових формувань встановлено факт порушення законних інтересів держави щодо відшкодування витрат у сумі 3 045 000,00 грн у зв'язку із смертю військовослужбовців військової частини Польова пошта В0122 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

22 червня 2016 року вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 129, частиною 2 статті 412 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання. За результатами проведених службових розслідувань за фактом смерті військовослужбовців військової частини Польова пошта В0122, а також результатів досудового розслідування та судового розгляду встановлено, що згадані військовослужбовці загинули під час виконання обов'язків військової служби, що стало підставою для виплати рідним загиблих грошового відшкодування. Тернопільським обласним військовим комісаріатом 07 травня 2015 року виплачені близьким родичам загиблого солдата ОСОБА_6 грошові кошти на загальну суму 609 000,00 грн; матері загиблого солдата ОСОБА_5 30 червня 2015 року на суму 609 000,00грн, родичам загиблого сержанта ОСОБА_3 30 червня 2015 року на суму 609 000,00 грн; родичам загиблого молодшого сержанта ОСОБА_2 30 червня 2015 року на суму 609 000,00 грн; батьку та матері загиблого солдата ОСОБА_4 30 червня 2015 року на суму 609 000,00 грн.

Позивач просив задовольнити позов на підставі частини 1 статті 1166 та статті 1191 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, пояснивши, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2016 року задоволено цивільний позов, стягнуто на користь військової частини Польова пошта В0122 грошові кошти на суму 101 892,12 грн та на користь військової частини Польова пошта В2731 грошові кошти на суму 40 426,46 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 серпня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позову, керувався тим, що із ОСОБА_1 вже стягнуто розмір заподіяної ним прямої дійсної шкоди, завданої військовим частинам, внаслідок вчинення ним кримінальних правопорушень. Також суд першої інстанції зробив висновок, що заподіяна шкода, на думку позивача, яка полягає у проведенні із бюджету виплат одноразової допомоги членам сімей загиблих військовослужбовців, внаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення, у розмірі 3 045 000,00грн, не є прямою дійсною майновою шкодою у розумінні статті 1166 ЦК України, а також визначеною Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року, а лише гарантованою державою соціальною виплатою (одноразовою допомогою) зазначеним категоріям громадян, зокрема Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка виплачується у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада 2017 рокуапеляційну скаргу заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 серпня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції із урахуванням тих обставин, що з ОСОБА_1 вже стягнуто заподіяну ним пряму дійсну шкоду, завдану військовим частинам внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що Міністерство оборони України виплатило гарантовану державою грошову допомогу, а не відшкодувало потерпілим заподіяну ОСОБА_1 пряму шкоду. Виплата одноразової грошової допомоги є обов'язком Міністерства оборони України у разі загибелі військовослужбовців, а тому здійснення ним таких виплат членам сімей загиблих не пов'язано з безпосередніми злочинними діями ОСОБА_1 в розумінні статті 1166 ЦК України, і, відповідно, Міністерство оборони України не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, та не набуває права зворотної вимоги до винної особи відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права. Заявник зазначив, що склад вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення є матеріальним, ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків, тобто шкоди. При цьому, шкода, яку завдано внаслідок злочину, так званий кримінально-правовий або злочинний делікт, має істотну специфіку в умовах настання цивільно-правової відповідальності. Родичам загиблих військовослужбовців, внаслідок вчинення ОСОБА_1 злочину, виплачено 3 045 000,00 грн, що стало додатковим фінансовим навантаженням на бюджет Міністерства оборони України. Заявник посилається на наявність правових підстав для задоволення позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційної скарги передані до Верховного Суду у січні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сержант ОСОБА_1, будучи військовослужбовцем військової частини В2731, приблизно о 02 годині 10 хвилин 01 лютого 2015 року, знаходячись в наметі свого підрозділу на території польового табору, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, бажаючи нагріти приміщення намету, будучи обізнаним про встановлений порядок та умови розпалювання опалювальної печі, недбало поставився до виконання обов'язків з пожежної безпеки та, залишивши поряд із опалювальною піччю пластмасову ємність із 20 літрами легкозаймистої речовини, хлюпнув в топковий отвір пічки зазначену речовину, що зумовило її різке займання та потрапляння на пластмасову ємність із зазначеною легкозаймистою речовиною і її спалаху, а у подальшому - до пожежі у всьому наметі, під час якої полум'я поширилось на чотири сусідні намети військової частини Польова пошта В0122.

Від отриманих опіків внаслідок пожежі загинули шестеро військовослужбовців Військової частини В0122: молодший сержант ОСОБА_2, сержант ОСОБА_3, солдати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4, а також спричинено інші тяжкі наслідки у вигляді заподіяння військовослужбовцям військових частин Польова пошта В2731 і Польова пошта В0122 тілесних ушкоджень, а саме: тяжких тілесних ушкоджень солдату ОСОБА_8, середньої тяжкості тілесних ушкоджень старшим солдатам ОСОБА_9, ОСОБА_10 та солдатам ОСОБА_11 і ОСОБА_12, легких тілесних ушкоджень молодшому лейтенанту ОСОБА_13, старшим солдатам ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_16 та солдатам ОСОБА_17 і ОСОБА_18. Також під час пожежі знищено зброю, бойові припаси та інше військове майно військових частин Польова пошта В0122 та Польова пошта В2731, усього на загальну суму 142 348,58 грн.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 129 та частиною 2 статті 412 Кримінального кодексу України, та призначено йому з урахуванням вимог частини 1 статті 70 КК України остаточне покарання у виді трьох років позбавлення волі. Цивільний позов задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь військової частини Польова пошта В0122 грошові кошти на суму 101 892,12 грн та на користь військової частини Польова пошта В2731 грошові кошти на суму 40 426,46 грн.

Відповідно до протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі, каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених із військової служби, від 02 квітня 2015 року № 12 та наказу т. в. о. військового комісара Тернопільського ОВК від 07 травня 2015 року № 164 агд, батьку та матері загиблого старшого солдата ОСОБА_6 - ОСОБА_19 та ОСОБА_20 призначені виплати у розмірі 304 500,00грн кожному на загальну суму 609 000,00грн, які їм виплачені Тернопільським обласним військовим комісаріатом згідно з платіжними дорученнями від 07 травня 2015 року № 487 та № 488.

Згідно з наказом військового комісара Тернопільського ОВК від 30 червня 2015 року № 299 агд матері загиблого солдата ОСОБА_5 - ОСОБА_21 призначено виплату в сумі 609 000,00 грн, яку їй виплачено Тернопільським обласним військовим комісаріатом згідно з платіжним дорученням від 30 червня 2015 року № 740.

Також згідно з протоколом засідання зазначеної комісії від 29 травня 2015 року № 15 та наказом військового комісара Тернопільського ОВК від 30 червня 2015 року № 228 агд, батьку та матері загиблого солдата ОСОБА_4 - ОСОБА_22 та ОСОБА_23 призначені виплати у розмірі 304 500,00 грн кожному на загальну суму 609 000,00 грн, які їм виплачені Тернопільським обласним військовим комісаріатом згідно з платіжними дорученнями від 30 червня 2015 року № 738 та № 739.

Аналогічні виплати призначені батьку, матері та дружині загиблого сержанта ОСОБА_3 - ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_26 у розмірах 152 500,00 грн, 152 500,00 грн, 304 500,00 грн відповідно на загальну суму 609 000,00 грн, які їм виплачені Тернопільським обласним військовим комісаріатом згідно з платіжними дорученнями від 30 червня 2015 року № 733,734 та 735, а також матері та дружині загиблого молодшого сержанта ОСОБА_2 - ОСОБА_27 та ОСОБА_28 у розмірах 203 000,00 грн та 406 000,00 грн відповідно на загальну суму 609 000,00 грн, які їм виплачені Тернопільським обласним військовим комісаріатом згідно з платіжними дорученнями від 30 червня 2015 року № 485,486.

Разом членам сімей загиблих військовослужбовців військової частини Польової пошти В0122 Тернопільським обласним військовим комісаріатом виплачені грошові кошти на загальну суму 3 045 000,00 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 3 Закону України

"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія пунктів 2, 3 частини 1 статті 3 Закону України

"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Згідно із статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.

Статтею 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. До таких осіб віднесено членів сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Розмір одноразової грошової допомоги визначено у статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у

розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Виплата такої одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови когось з осіб, зазначених у статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Зазначений порядок виплати одноразової грошової допомоги визначає також вичерпний перелік документів, на підставі яких вона призначається і виплачується.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином дослідивши наявні у матеріалах справи докази, встановивши дійсні обставини справи та характер правовідносин, які виникли між сторонами, дійшли обґрунтованих висновків, що одноразова грошова допомога, яка виплачується у передбачених законом випадках членам сім'ї загиблого військовослужбовця, є державною соціальною гарантією, яка призначається і виплачується за рахунок бюджетних призначень Міністерству оборони України, а тому стягнення цих коштів в регресному порядку з інших осіб чинним законодавством не передбачені.

Щодо правової природи витрат, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги за рахунок держави

За загальним правилом частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з правилом пункту 1 частини другої наведеної статті збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За загальним правилом статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До відносин, які не відповідають зазначеним критеріям, тобто не є цивільними відносинами, за загальним правилом положення ЦК України не застосовуються. Так, згідно з частиною 2 статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, за правилами ЦК України збитки відшкодовуються в разі існування між сторонами цивільних відносин та у зв'язку з порушенням цивільного права особи, якій завдано такі збитки. А отже, витрати Державного бюджету України, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих під час військової служби військовослужбовців, є видатками держави соціального призначення.

Відносини з виплати зазначеної допомоги за своєю правовою природою є відносинами публічно-правового характеру, вони не є цивільними відносинами.

З врахуванням наведеного зазначені видатки Державного бюджету України не можуть розглядатися як збитки у розумінні ЦК України. Відповідно, за відсутності безпосередньої норми закону про поширення на такі відносини окремих положень ЦК України, до таких майнових відносин, що виникли у спірних правовідносинах, які пов'язані зі здійсненням виплат згідно з правом соціального забезпечення за рахунок держави, правила ЦК України не застосовуються.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що наведені у касаційні скарзі доводи про те, що на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління покладається обов'язок держави відшкодувати шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, а отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, а саме до ОСОБА_1, не заслуговують на увагу, оскільки особливий характер військової служби пов'язаний із захистом Вітчизни, а тому військовослужбовцям та членам їх сімей законом визначені пільги, гарантії та компенсації, до регулювання відносин з приводу виплати яких не можуть бути застосовані положення статті 1191 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час перегляду справи в касаційному порядку не допускається.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213, 214, 215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Зважаючи на встановлення правильного застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зробив висновок про необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Тернопільського обласного військового комісаріату залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко