Історія справи

Постанова

Іменем України

16 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 332/633/17

провадження № 61-32552св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Лесько А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року у складі судді Яцуна О.С. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 квітня 1996 року по 02 квітня 2012 року позивач працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». При звільненні підприємство було зобов'язане виплатити йому компенсацію за невикористані 285 діб домашнього відпочинку як надурочної роботи в подвійному розмірі від годинної ставки.

З урахування того, що годинна ставка складала 15,11 грн, підприємство мало виплатити йому за 2280 годин 68901,60 грн.

Проте йому було виплачено компенсацію в розмірі 40666,65 грн за 285 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. Вказана сума грошових коштів була розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку.

Такі дії щодо виплати заробітної плати за невикористані дні домашнього відпочинку позивач вважає незаконними, оскільки цей час згідно із нормами чинного законодавства має бути оплачено у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи.

На підставі вищевикладеного позивач просив стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь заборгованість з виплати заробітної плати за 285 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 28234,95 грн та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 заборгованість з виплати заробітної плати за 285 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 28234,95 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в день звільнення з позивачем не було проведено остаточний розрахунок, а саме, не виплачено компенсацію за невикористані дні відпочинку у подвійному розмірі, як це передбачено пунктом 11.8 наказу Міністерства транспорту України «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів», затверджених наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року №40-Ц (далі - Наказ №40-Ц), тому наявні правові підстави для стягнення недоплаченої суми компенсації.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 04 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд обґрунтовано визнав порушеним право позивача на виплату компенсації за час невикористаного відпочинку за роботу з потужним обліком робочого часу.

Зазначив, що пункт 11.12 наказу №40-Ц, на застосуванні якого наполягає відповідач, встановлює суб'єктів регульованих ним правовідносин, до яких позивач не відноситься, тому вказаний пункт не можна застосовувати до спірних правовідносин.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Укрзалізниця», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовані пункт 11.8 наказу № 40-Ц, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог. Наказ №40-Ц є локальним нормативним документом корпоративного характеру, положення пункту 11.8 якого суперечить чинному законодавству України. За своєю юридичною силою Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) має пріоритет над підзаконним актом - наказом № 40-Ц, а відтак, застосування положень наказу №40-Ц щодо правовідносин, що врегульовані діючим трудовим законодавством України, є безпідставним.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що невикористаний час відпочинку позивача, 285 діб, не можна зараховувати і оплачувати як надурочну роботу через те, що після повернення з останньої тури - 31 січня 2012 року, позивач звільнився 02 квітня 2012 року і не мав наступних 1-2 поїздок, що є умовою застосування пункту 11.8.

31 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 24 квітня 1996 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя - Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця». З 15 січня 2010 року переведений на посаду механіка вагона транспортера зчленованого типу.

02 квітня 2012 року позивача звільнено на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до філії ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» ДП «Дніпровська залізниця».

При звільненні ОСОБА_4 за невикористаний час домашнього відпочинку - 285 діб була сплачена грошова компенсація на загальну суму 40 666,65 грн.

На час звільнення у ОСОБА_4 кількість невикористаних діб домашнього відпочинку становила 285 діб, а годинна ставка оплати праці в 2012 році складала 15,11 грн.

Спір між сторонами виник з приводу застосування різного підходу до обчислення компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум. що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник сплачує робітнику за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови введення та розмір надбавок, доплат, премій, винагородження та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вищезазначених вимог.

За приписами статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод: колективних договорів, трудових договорів.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованою Міністерству транспорту та зв'язку України.

Пунктом 4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 262 (далі - Положення), визначено, що Укрзалізниця здійснює заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників залізничного транспорту, впровадження єдиної системи оплати їхньої праці, поліпшення житлових і культурно-побутових умов.

Згідно з пунктом 6 вказаного Положення Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.

Статтею 61 КЗпП України встановлено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Пунктом 4.1 колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» визначено, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та «Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів», затвердженими наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року №40-Ц.

Згідно з пунктами 1.1, 1.3, 1.7 Наказу № 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

Пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку при роботі потурно, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, треба визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

Відповідно до статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «Вагонного депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п'ятиденним робочим тижнем.

Установлено, що час домашнього відпочинку за своєю правовою природою відноситься до вихідних днів, отриманих згідно з корпоративними нормами у зв'язку з безперервністю робочого процесу.

Положеннями пункту 11.8 Наказу № 40-ц передбачено порядок оплати невикористаного часу домашнього відпочинку, а не переведення його у надурочний час, оплаті у такому порядку підлягає весь час невикористаного домашнього відпочинку наявний у позивача на момент звільнення, оскільки при роботі потурно вже було перевищено норми тривалості робочого часу позивача, що за відсутності можливості надання відпочинку, має бути компенсовано у вказаному порядку.

На підставі належним чином оцінених доказів, суди попередніх інстанції встановивши, що при звільненні позивача йому мала бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки за формулою - 2280 годин помножується на годинну ставку в сумі 15,11 грн в подвійному розмірі, що разом становить 68 901,60 грн, а фактично було виплачено 40 666,65 грн дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на його користь недонараховану суму компенсації за час невикористаного відпочинку за роботу з потужним обліком робочого часу, що є складовою заробітної плати.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем трьохмісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, є безпідставними, оскільки за змістом положень частини другої статті 233 КЗпП України у поєднанні з положеннями Закону України «Про оплату праці», право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком поширюється не лише на нараховану, але не виплачену заробітну плату, а й на фактично зароблену ним заробітну плату, виплату та нарахування якої роботодавцем чи уповноваженим ним органом не було проведено або проведено її нарахування з порушенням норм діючого законодавства в сфері оплати праці.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька А. О. Лесько