Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.07.2019 року у справі №330/1631/18

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 330/1631/18

провадження № 61-11641св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - виконуючий обов'язки прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави,

відповідачі: Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів:

Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року виконуючий обов'язки прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що 19 січня 2018 року Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження № 42018081280000011 за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), відповідно до якого під час досудового розслідування встановлено, що Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області при прийняті рішень із земельних питань порушено вимоги Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Водного кодексу України (далі - ВК України).

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11 жовтня 2016 року № 33 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0735 га, кадастровий номер 2320355400:04:001:0165, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1, виконаної Товариством з обмеженою відповідальністю "Геоінформаційна компанія "Кадастр" (далі - ТОВ "ГК "Кадастр") встановлено, що на час розроблення даного проекту землеустрою відстань спірної земельної ділянки від урізу води Азовського моря становила 856 м та від урізу води Утлютського лиману становила 195 м.

Мелітопольська місцева прокуратура Запорізької області вважає, що спірна земельна ділянка входить до меж прибережної захисної смуги Азовського моря та Утлюкського лиману, оскільки щодо неї встановлені і діють спеціальні обмеження.

Надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у цій місцевості суперечить вимогам земельного та водного законодавства України. Спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, тому відповідно до вимог ВК України, відноситься до земель водного фонду, порядок надання яких у користування визначається земельним законодавством, яким заборонено передання цих земель громадянам.

Таким чином, оскаржуване рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11 жовтня 2016 року № 33 прийнято з порушенням вимог водного та земельного законодавства України, тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню на користь територіальної громади смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, як така, що використовується без правової підстави.

Ураховуючи викладене, виконуючий обов'язки прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області керуючись вимогами статей 387, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив визнати незаконними та скасувати підпункт 1.15 пункту 1, підпункт 1.2 рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11 жовтня 2016 року № 33 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельних ділянок", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення та передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0735 га, кадастровий номер 2320355400:04:001:0165, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_1 повернути на користь територіальної громади смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку, площею 0,0735 га, кадастровий номер 2320355400:04:001:0165, ціною 89 023,92 грн, розташовану на АДРЕСА_1, та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 23 січня 2019 року у складі судді Гусарової В. В. у задоволенні позову виконуючого обов'язки прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави відмовлено.

Скасовано арешт, накладений ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 13 серпня 2017 року на земельну ділянку, площею 0,0735 га, кадастровий номер 2320355400:10:001:0165, розташовану на АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області, а проект землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги на час винесення оскаржуваного рішення не узгоджений, тому не можна беззаперечно вважати, що розмір захисної смуги становить два кілометри від урізу води, оскільки цей розмір повинен бути встановлений з урахуванням конкретних умов забудови. Конкретні умови забудови були визначені на підставі генерального плану забудови смт Кирилівка, затвердженого рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 09 жовтня 2003 року та рішенням Запорізької обласної ради від 29 вересня 2004 року, чинними на час прийняття оскаржуваного рішення Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області. Таким чином, оскаржуване рішення Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України.

Крім того, Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області не обґрунтовані повноваження на звернення до суду з цим позовом, безпідставно не зазначено позивачем Державну екологічну інспекцію України та не враховано, що в цього органу виконавчої влади є повноваження для звернення до суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Запорізької області задоволено, рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 23 січня 2019 року скасовано, позов виконуючого обов'язки прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави задоволено.

Визнано незаконним та скасовано підпункт 1.15 пункту 1, підпункт 1.2 рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11 жовтня 2016 року № 33 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельних ділянок" яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0735 га, кадастровий номер 2320355400:04:001:0165, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та яку передано у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_1 повернути на користь територіальної громади смт Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку, площею 0,0735 га, кадастровий номер 2320355400:04:001:0165, за ціною 89 023,92 грн, розташовану на АДРЕСА_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції постановив, що межі прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на день розгляду справи судом не є погодженими у будь-якому визначеному розмірі. Суд зазначив, що оскільки на час надання спірної земельної ділянки у власність проект землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги був відсутній, то необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, у зв'язку з тим, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, бо її розміри встановлені законом. Також відповідач не могла на законних підставах набути право приватної власності на спірну земельну ділянку як таку, що знаходиться у наближеній відстані до водойм, річок, морів та має специфічні особливості.

Крім того, позивачем обґрунтовані підстави звернення до суду з цим позовом в інтересах держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що належним позивачем у справі є Державна екологічна інспекція України, а не прокуратура.

Суд апеляційної інстанції також не звернув уваги на те, що формальне встановлення відстані до урізу води не може бути підставою для визнання оскарженого рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області незаконним та витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_1, тому що позивач не врахував положення частини шостою статті 88 ВК України, відповідно до якої у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

При таких обставинах вважає, що формальне застосування приписів частини дев'ятої статті 88 ВК України щодо двокілометрової прибережної захисної смуги від урізу води морів та морських заток і лиманів є безпідставним.

Спірна земельна ділянка перебуває в межах населеного пункту, як і багато інших домоволодінь у смт Кирилівка, які відповідно до затвердженого в 2003 році генерального плану забудови розташовані на земельних ділянках, що відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу перший заступник прокурора Запорізької області зазначає, що прокурором у цій справі порушується питання щодо законності виділення земель комунальної власності, правом розпорядження якими наділена територіальна громада селища Кирилівка. Оскільки це право реалізується через створені органи місцевого самоврядування, тому у спірних правовідносинах уповноваженим органом на захист інтересів держави є лише Кирилівська селищна рада. Однак у зв'язку із оскарженням саме дій ради, остання є відповідачем у справі.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність прибережної захисної смуги, оскільки її розмірі встановлені законом.

У відповіді на відзив першого заступника прокурора Запорізької області Бескоровайна Ю. О. зазначила, що проект відведення земельної ділянки був складений та погоджений відповідними місцевими та державними органами у встановленому законом порядку, жодний з контролюючих органів не висловив заперечень та не встановив порушень чи невідповідностей чинному законодавству.

Оскільки документи із землеустрою є законними та погодженими у законному порядку, у Кирилівської селищної ради не було підстав для відмови в передачі земельної ділянки. При цьому рішення селищною радою приймались з урахуванням містобудівної документації.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2019 року і витребувано із Якимівського районного суду Запорізької області цивільну справу № 330/1631/18.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набуття чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 20 травня 2016 року № 47 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку" ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1000 га, для обслуговування житлового будинку, розташованої на АДРЕСА_1, за рахунок земель громадської та житлової забудови смт Кирилівка Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області. Також зобов'язано ОСОБА_1 представити проект відведення зазначеної земельної ділянки на затвердження в Кирилівську селищну раду в термін не пізніше 12 місяців.

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11 жовтня 2016 року № 33 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельних ділянок" затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0735 га, кадастровий номер 2320355400:04:001:0165, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1, а також зобов'язано ОСОБА_1 оформити правовстановлюючі документи на право власності на зазначену земельну ділянку у встановленому законом порядку.

На підставі цього рішення відомості щодо права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку були внесені до Державного реєстру речових прав 28 листопада 2016 року.

Відповідно до висновку ТОВ "ГК "Кадастр" згідно із класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженим наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 29 грудня 2008 року № 643, обмежень у використанні щодо спірної земельної ділянки немає.

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 09 жовтня 2003 року та рішенням Запорізької обласної ради від 29 вересня 2004 року, дійсними на час прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування, затверджений генеральний план забудови смт Кирилівка, який відповідно до статті 34 Закону України "Про основи містобудування" відноситься до містобудівної документації.

Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 09 вересня 2016 року № 1058 спірна земельна ділянка, розташована на АДРЕСА_1, відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

Згідно із пояснювальною запискою до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка виконана ТОВ "ГК "Кадастр", спірна земельна ділянка запроектована до відведення, земельна ділянка знаходиться на відстані від урізу води Азовського моря - 856 м, Утлюкського лиману - 195 м.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 22 червня 2018 року № 0-8-0.36-1671/115-18 проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та Молочного, Утлюкського лиману на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області відсутній, прибережна захисна смуга навколо Азовського моря та лиманів не встановлювалась.

Установлено, що на час розгляду справи судами попередніх інстанцій проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області був виготовлений та знаходився на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України згідно із чинним законодавством.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо повноважень прокурора

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Положеннями частин 4 , 5 статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених частин 4 , 5 статті 56 ЦПК України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.

Так, судами встановлено, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області.

Отже, первинним суб'єктом місцевого самоврядування та суб'єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Крім того, звертаючись до суду із позовом, прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України, указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права користування земельною ділянкою, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.

Таким чином, звертаючись до суду із позовом й оскаржуючи, серед іншого, рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, на підставі якого ОСОБА_1 набула у власність спірну земельну ділянку, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та Утлютського лиману, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо вказаної земельної ділянки та згідно з положенням статті 56 ЦПК України набув статусу позивача.

Вказане узгоджується зі висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження 14-317цс19).

Щодо підставності позовних вимог

Відповідно до частини 1 статті 58 ЗК України (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статті 4 ВК України (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Згідно зі статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини 4 статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини 2 статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина 2 статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1,88,90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частина четверта статті 88 ВК України).

Частиною 9 статті 88 ЗК України передбачено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року за № 1470/10069 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України "Про землеустрій".

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статті 59 ЗК України.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

Апеляційним судом обґрунтовано встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що спірна земельна ділянка належить до прибережної захисної смуги, оскільки вона знаходиться на відстані 856 м від узрізу води Азовського моря та 195 м від урізу води Утлюкського лиману.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулася з порушенням норм ЗК України, ВК України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а тому оскаржуване рішення (підпункт 1.15 пункту 1, підпункт 1.2) Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11 червня 2016 року № 33 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельних ділянок" є незаконним.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний ", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного ", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном та може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не був дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку усіх сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки оскаржуване рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11 жовтня 2016 року № 33 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0735 га, кадастровий номер undefined, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та яку передано у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на АДРЕСА_1, підлягає визнанню незаконним та скасуванню, спірна земельна ділянка на підставі статті 1212 ЦК України підлягає поверненню у власність територіальної громади смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для витребування земельної ділянки, проте вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на статтю 1212 ЦК України з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п'ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Крім того, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ЗК України (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18)).

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем та судом апеляційної інстанції позовної вимоги, наслідком задоволення якої є повернення її власнику спірної земельної ділянки водного фонду, чим будуть усунуті перешкоди в її використанні, як вимоги, до якої слід застосовувати приписи статті 1212 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки суду щодо суті спору, до неправильного його вирішення у цій частині.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі № 372/1794/17 (провадження (61-27942св18), від 05 листопада 2020 року в справі № 676/2334/18 (провадження № 61-21862св19).

При цьому Верховний Суд враховує здійснену судом апеляційної інстанції оцінку дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянки законному володільцеві.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк