Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №711/2289/16ц

Постанова

Іменем України

16 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 711/2289/16-ц

провадження № 61-10435св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Черкаської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Пономаренка В. В., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_8 про виключення запису про батьківство із актового запису про народження дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 07 жовтня 2000 року між ним і ОСОБА_6 укладено шлюб, який рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 березня 2011 року було розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак у нього є сумніви чи є він біологічним батьком дитини.

На підставі вказаного, ОСОБА_4 просив суд виключити запис про його батьківство з актового запису про народження ОСОБА_9, вчинений відділом реєстрації актів цивільного стану Соснівського районного управління юстиції м. Черкаси 25 липня 2001 року.

Заперечуючи проти задоволення вказаного позову, у липні 2016 року ОСОБА_6 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 не піклується про фізичний і духовний розвиток їхньої спільної дитини, що свідчить про ухилення від виховання дитини. Тому, ОСОБА_6 вважала, що поведінка відповідача та свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно їх доньки.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року залишено без розгляду.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 листопада 2017 року у складі судді Токової С. В. зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 552 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, що відповідно до статті 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 листопада 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти, при цьому позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення батьківських прав, однак суд попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, оскільки його участь у розвитку і вихованні дитини є недостатньою.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини як одна із правових підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, для позбавлення батьківських прав є оціночним поняттям і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів, однак судом всі обставини справи не враховано та не прийнято до уваги докази, подані на підтвердження її вимог, зокрема, показання свідків та її свідчення, відображені у рішенні суду першої інстанції.

Крім того, відмовляючи у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав, апеляційний суд попередив ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, що свідчить про суперечливість висновків суду.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що апеляційний суд, врахувавши інтереси дитини та його ставлення до дитини, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Таким чином, апеляційний суд на підставі статті 9 Конвенції про права дитини та статті 164 СК України дійшов правильного висновку про відсутність безумовних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. При цьому належних і допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, позивачем не надано.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають, оскільки у пункті. Так, твердження заявника про суперечливість висновків суду є безпідставним, оскільки у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що суд може попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, лише ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову. Тому суперечності в такому попередженні апеляційного суду і ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову немає.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк