Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.08.2019 року у справі №754/2512/18

Постанова

Іменем України

16 січня 2020 року

м. Київ

справа № 754/2512/18

провадження № 61-13485св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати

Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в місті Києві, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Національної поліції в місті Києві (далі - ГУНП), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що влітку 2010 року він подав до Деснянського районного управління Головного управління МВС України

в місті Києві (далі - Деснянське РУ ГУМВС України в м. Києві) заяву про шахрайські дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Неодноразово працівники міліції виносили постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, які пізніше скасовувалися прокуратурою та судом. Із грудня 2012 року слідчими СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42012110030000060 за частиною четвертою статті 190 КК України, яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за матеріалами дослідчої перевірки за заявою позивача. 02 жовтня 2014 року його визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженню. В подальшому кримінальне провадження декілька разів закривалося слідчими, але постанови про закриття кримінального провадження скасовувалися ухвалами слідчих суддів. З метою спонукання слідчих, керівників органу досудового розслідування, та прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні, виконувати свої службові обов`язки, він неодноразово звертався як суду так і до прокуратури з відповідними заявами та скаргами.

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року зобов`язано прокурора Деснянського району м. Києва

Антипова К. В. внести до ЄРДР відомості за заявою позивача про вчинення кримінального правопорушення і розпочати досудове розслідування.

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня

2015 року зобов`язано відповідну посадову особу прокуратури Деснянського району м. Києва внести відомості до ЄРДР за заявою позивача про вчинення кримінального правопорушення і розпочати досудове розслідування.

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва

від 06 листопада 2017 року зобов`язано керівника Київської місцевої прокуратури № 3 внести відомості до ЄРДР відносно начальника Деснянського УП ГУНП в м. Києві Косовського О. Г.

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року задоволено скаргу позивача і зобов`язано внести відомості до ЄРДР відносно прокурора Байжанова О. А. , який є процесуальним керівником у кримінальному провадженні.

Всі спроби позивача спонукати посадових осіб органу досудового розслідування повно, якісно та своєчасно провести досудове розслідування у кримінальному провадженні не дали результатів, у зв`язку із чим триває безпідставна тяганина.

Позивач вважав, що протиправними діями працівників слідчих органів йому завдано моральної шкоди, оскільки весь період намагання поновити порушені права, його життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями, що призвело до моральних втрат, позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, які він міг би здійснити не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та позову до суду.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути із ДКСУ на свою користь 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2019 року, ухваленим у складі судді Панченко О. М., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДКСУ шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності спеціальних підстав для відшкодування шкоди передбачених статтею 1176 ЦК України, однак вважав за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статті 1174 ЦК України.

Також суд вважав доведеним той факт, що бездіяльністю працівників правоохоронних органів позивачу завдано моральні страждання, які змінили його нормальний спосіб життя.

Врахувавши конкретні обставини справи, глибину, характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач внаслідок тривалої бездіяльності слідчих органів, вимоги розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалість моральних страждань, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сума у розмірі 10 000 грн є достатнім розміром відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційні скарги ДКСУ і ГУНП задоволено, рішення Деснянського районного суду

м. Києва від 05 березня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що скасування постанов про закриття кримінального провадження у справі не свідчить про протиправність дій працівників слідчих органів, оскільки вони діяли в межах своїх процесуальних повноважень, що не доводить їх вини та завдання шкоди позивачу.

Позивач не надав доказів того, що йому завдано моральної шкоди працівниками слідчих органів.

За таких обставин апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про достатність доказів на підтвердження підстав для відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову Київського апеляційного суду 13 червня 2019 року і залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неповним з`ясуванням апеляційним судом обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Заявник вказує про неврахування апеляційним судом того, що з квітня

2015 року йому доводиться вживати заходів для захисту свої прав шляхом оскарження в судовому порядку бездіяльності працівників Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві та Деснянського УП ГУНП в м. Києві в рамках кримінального провадження № 42012110030000060 від 24 грудня 2012 року. Неправомірність дій працівників слідчих органів встановлена ухвалами слідчих суддів, якими скасовано постанови про закриття кримінального провадження. Протягом тривалого часу працівники слідчих органів не проводять жодних слідчих та процесуальних дій направлених на встановлення істини у кримінальному провадженні, чим завдають йому моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у спосіб визначений судом першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що влітку 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві із заявою про шахрайські дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за якою працівники міліції проводили дослідчу перевірку в порядку статті 97 КПК України 1960 року та виносили постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, які були скасовані прокурором та судом.

24 грудня 2012 року в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження № 42012110030000060 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

12 лютого 2013 року старшим слідчим прокуратури Деснянського району м. Києва Шевченком В. В. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42012110030000060 на підставі пункту 2 частини першої

статті 284 КПК України, яку 12 квітня 2013 року скасовано слідчим суддею Деснянського районного суду м. Києва з направленням матеріалів кримінального провадження для організації проведення подальшого досудового розслідування. Скасовуючи постанову про закриття кримінального провадження, слідчий суддя вважав, що провадження закрито передчасно, без всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин події.

26 вересня 2014 року слідчим СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві Кващук А. В. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42012110030000060, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, яку 18 березня 2015 року скасовано слідчим суддею Деснянського районного суду м. Києва. Скасовуючи постанову про закриття кримінального провадження, слідчий суддя вважав, що провадження закрито передчасно, без всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин події та проведення слідчих дій.

Судами встановлено, що на час вирішення справи остаточне процесуальне рішення у кримінальному провадженні № 42012110030000060 від 24 жовтня 2012 року не прийнято.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173,

1174 ЦК України.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване

статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування та задоволення слідчим суддею таких скарг, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Зокрема сам по собі факт скасування слідчим суддею за скаргою позивача постанов слідчого, винесених при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні, беззаперечно не свідчить про нанесення моральної шкоди позивачу та її розмір.

Питання про відшкодування моральної шкоди в такому випадку має вирішуватися виходячи із наданих сторонами доказів на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування та з урахуванням принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третьої статті 12 ЦПК України), а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Встановивши, що позивач не довів достатніми та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між такою шкодою і діями, бездіяльністю та рішеннями органу досудового розслідування, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта