Історія справи

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 243/7004/17-ц

провадження № 61-25371св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - орган опіки та піклування Слов'янської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1на рішення апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А В., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2,третя особа - орган опіки та піклування Слов'янської міської ради про виселення із житлового приміщення.

Позов мотивовано тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Бігун В. В. 23 листопада 2010 року у вказаній квартирі вона зареєструвала ОСОБА_2, яка на той час була дружиною її сина ОСОБА_5 30 листопада 2015 року рішенням Слов'янського міськрайонного суду шлюб між її сином та відповідачем було розірвано. ОСОБА_2 залишилась зареєстрованою та проживає в спірній квартирі, хоча має інше житло для проживання, належне її батькам в Луганській області Кременецького району с. Невське. Позивач мешкає із своїм чоловіком ОСОБА_6 в іншому житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_1 із відповідачем жодного дня не проживала, спільне господарство не вела, спільним побутом не пов'язана. Добровільно виселитись та знятись з реєстрації ОСОБА_2 не бажає, у зв'язку з чим здійснює перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою.

Посилаючись на зазначене, просить суд виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 704,32 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 9, 156,157 ЖК України сам факт припинення сімейних відносин з сином власника квартири не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року та залишити в силі рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно дослідив всі обставини та докази і дійшов вірного висновку про задоволення позову, оскільки на вказані правовідносини не поширюються норми статей 64, 156 ЖК УРСР, статті 405 ЦК України, які застосував суд апеляційної інстанції. Крім того, помилковими є доводи суду апеляційної інстанції про те, що відповідачка вселилася в спірну квартиру як дружина сина позивача, який був членом сімї власника квартири, і тому має право користування спірною квартирою нарівні з власницею та членами її сім'ї.

Відзив до суду касаційної інстанції не надходив.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2010 року.

Відповідно до довідки від 24 липня 2017 року № 4094, виданої директором КП «ЖЕК № 4» Гавриловою Н. В., у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, невістка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та онука ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2015 року шлюб між сином позивача ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач добровільно виселитись та знятися з реєстрації в квартирі позивача не бажає, чим перешкоджає в користуванні та розпорядженні квартирою позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зробив висновок про те, що сам факт припинення сімейних відносин з сином власника квартири не позбавляє колишніх членів сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення.

Однак із висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Частиною 3 статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Користування жилим приміщенням в будинках приватного житлового фонду регулюється главою 6 ЖК УРСР.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, статті 156 ЖК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Аналіз приведених норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням, що належить громадянинові на праві власності, нарівні з власником виникає у членів сім'ї власника житла, які проживають разом з ним.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка є власником спірної квартири, у якій зареєстрована, але не проживає, оскільки постійно проживає в іншому жилому приміщенні; її син перебував у шлюбі з відповідачкою, у зв'язку із чим остання була вселена до належного позивачці спірного житлового приміщення, яка як власник цього майна надала право відповідачці користуватись ним.

Відповідачка спільно з власником спірної квартири ніколи не проживала, спільним побутом не була пов'язана, що не заперечували представники сторін в судовому засіданні.

Вселилася відповідач в спірну квартиру як дружина сина власниці квартири. Доказів того, що відповідачка вела спільне господарство, проживала однією сім'єю із власницею і була членом її сім'ї суду не надано.

Тому право користування квартирою позивачки у ОСОБА_2 виникло не з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України і статті 156 ЖК України, а на підставі сервітуту (статті 395, 397, 403 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно приписів пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Частиною другою статті 406 ЦК України визначено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Встановивши, що ОСОБА_2 користувалась спірною квартирою із згоди ОСОБА_1 під час дії сервітуту, на час розгляду справи обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що право користування ОСОБА_2 чужою квартирою також припинилось і вона має її звільнити.

Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року скасувати, а рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.М. Коротун

В.П. Курило