Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №519/160/16

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 519/160/16-ц

провадження № 61-312 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,

представник відповідача: БараніченкоОксана Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Южного міського суду Одеської області від 10 серпня 2016 року в складі судді Барановської З. І. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року в складі суддів: Панасенкова В. О., Парапана В. Ф., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що згідно з наказом від 13 червня 2013 року № 8-ос вона була прийнята на роботу черговим відділу господарського забезпечення управління Южненської філії ДП «Адміністрація морських портів України» в порядку переведення із ДП «МТП «Южний». 13 березня 2015 року згідно з наказом від 12 березня 2015 року № 82-ос вона була звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважала, що звільнена з роботи незаконно з наступних підстав.

Скорочення штату та чисельності працівників проводилось на підставі наказу начальника адміністрації морського порту «Южний» від 23 грудня 2014 року № 853 за попередньою згодою профспілкового комітету ПП ЮФ ДП «Адміністрація морських портів України» від 22 грудня 2014 року № 30.

Згідно з довідкою МСЕК від 16 листопада 2009 року вона є інвалідом дитинства третьої групи безстроково. На порушення частини першої статті 42 КЗпП України, частини третьої статті 17, частини третьої статті 18, частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» та індивідуальних програм реабілітації інваліда їй було запропоновано посади в філіях м. Ізмаїла, м. Маріуполя, м. Скадовська та м. Рені. Переважне право на залишення на роботі у зв'язку із скороченням штату повинно мало б бути надано їй, але роботодавець залишив на робочих місцях пенсіонерів за віком. Тому її повинні поновити на попередній роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 березня 2015 року. Порушенням трудових прав їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у 10 тис. грн. Строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущений з поважних причин.

Посилаючись на вказані обставини та на статті 233, 235, 237-1 КЗпП України, ОСОБА_4 просила поновити пропущений строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, поновити її на посаді чергового відділу господарського забезпечення ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Южненської філії ДП «Адміністрація морських портів України», стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 березня 2015 року до дня ухвалення рішення суду та моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 10 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з посади чергового відділу господарського забезпечення управління Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» адміністрація морського порту «Южний» було проведено з дотриманням норм трудового законодавства.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Южного міського суду Одеської області від 10 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що роботодавцем були у повному обсязі виконані вимоги статей 49-2, 43 КЗпП України.

У поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального і матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення ОСОБА_4 було незаконним, оскільки відповідно до наказу від 22 серпня 2014 року № 260-п Южненська філія мала право проводити скорочення лише керівного та інженерно-технічного складу філії, до яких вона не відноситься. Проводити скорочення на підставі наказу від 05 вересня 2014 року № 612 власник не мав права, оскільки на той час відпала правова підстава для скорочення.

За доводами касаційної скарги, профспілковий комітет на спільному засіданні з адміністрацією підприємства у своєму висновку від 22 грудня 2014 року незаконно зазначив, що ОСОБА_4 не має переважного права на залишення на роботі, оскільки за час роботи ОСОБА_4 жодного разу до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, висновок про те, що вона надмірною працьовитістю не вирізняється не може бути підставою для визначення рівня її продуктивності.

У запереченнях на касаційну скаргу «Адміністрація морських портів України» в особі Южненської філії ДП «Адміністрація морських портів України» просить залишити без змін ухвалені судами рішення, посилаючись на їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги.

15 грудня 2017 року справу № 519/160/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частина 3 статті 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Обставини, що позивач згідно з наказом від 13 червня 2013 року № 8-ос прийнята на посаду чергового відділу господарського забезпечення управління філії та те, що 13 березня 2015 року згідно з наказом від 12 березня 2015 року № 82-ос її звільнено з посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, підтверджуються матеріалами справи та визнані сторонами в процесі розгляду справи.

Факт змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників на підприємстві відповідача не заперечувався сторонами в процесі розгляду справи, перевірений і встановлений судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

Згідно з Класифікатором професій ДК 003:2010 посада чергового відділу господарського забезпечення належить до розділу «найпростіші професії», у зв'язку з чим неможливо здійснити визначення працівників з більш високою кваліфікацією. При розгляді питання щодо наявності у працівника переважного права на залишення на роботі має враховуватись продуктивність праці.

Щодо продуктивності праці ОСОБА_4 надана характеристика, що вона роботу виконує, але, при організації тимчасового посту чергування, змінювати умови праці відмовилась, у зв'язку з чим використовувати її трудовий потенціал в повній мірі неможливо. Упродовж 2014 року на лікарняному перебувала 6 днів, отримала 1 календарний день відпустки без збереження заробітної плати.

За додатковою інформацією, яка також була врахована, позивач ОСОБА_4 є інвалідом III групи (з дитинства), їй показана робота без навантаження органу слуху, подалі від неточного випромінювання, має чоловіка (40 років), який працює, та сина (19 років).

При розгляді питання щодо наявності у працівників переважного права на залишення на роботі, врахований стаж роботи кожного із 14 чергових відділу господарського забезпечення. Позивач відносно до інших чергових відділу господарського забезпеченнямала найменший безперервний (загальний) стаж роботи, а саме: в ДП «МТП «Южний» -2 роки 11 місяців та в ЮФ ДП «АМПУ» (адміністрації МП «Южний») на момент звільнення - 1 рік 6 місяців.

22 грудня 2014 року на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету визначалось переважне право на залишення на роботі працівників відділу господарського забезпечення, передбачене статтею 42 КЗпП України, були визначені критерії щодо переважного права на залишення на роботі позивача, враховані при розгляді даного питання. За результатом проведення засідання було вирішено, що позивач не мала жодної умови, за якої надається переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності та штату працівників.

Доводи позивача щодо неправомірності пропонування їй переведення на вакантні посади, які рахувалися у державному підприємстві «Адміністрація морських портів України» та його відокремлених підрозділах, необґрунтовані, оскільки Южненська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту «Южний») не є самостійною юридичною особою, пропонування вакантних посад лише у філії не свідчило б про повне виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, у зв'язку з чим позивачу були запропоновані наявні вакантні посади у державному підприємстві «Адміністрація морських портів України» - юридичній особі.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом, обґрунтовано виходив із того, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, їй було двічі запропоновано інші вакантні посади, від яких позивач відмовилася, тому відповідач мав підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги позивача про неналежне виконання наказу державного підприємства «Адміністрації морських портів України» від 22 серпня 2016 року № 260-п, відсутність у філії права скорочувати працівників філії, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки в процесі розгляду справи судами попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів було встановлено, що у відповідача мало місце скорочення штату та чисельності працівників, при цьому суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність такого скорочення. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу.

Власником була визначена необхідність скорочення 6 штатних одиниць чергових відділу господарського забезпечення із загальної чисельності 14 штатних одиниць.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності зазначення профспілковим комітетом на спільному засіданні з адміністрацією підприємства у своєму висновку про те, що ОСОБА_4 не має переважного права на залишення на роботі спростовуються тим, що питання щодо переважного права залишення на роботі розглянуто відповідачем з урахуванням продуктивності праці кожного із 14 чергових відділу господарського забезпечення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалені в справі судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 10 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Судові витрати за касаційний розгляд справи віднести за рахунок держави.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик