Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №2-280/11

Постанова

Іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2-280/11

провадження № 61-1270св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Журавльова О. Г. Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними заповіту, договору довічного утримання та догляду й застосування наслідків його недійсності, визнання недійсними довіреностей, визнання права власності на квартиру, земельну ділянку, зобов'язання повернути безпідставно набуту земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6, вона є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері.

Звернувшись до нотаріальної контори з приводу прийняття спадщини, позивач дізналася про те, що 08 грудня 2008 року Шоста одеська державна нотаріальна контора посвідчила заповіт її матері ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3, а 12 травня 2009 року Друга одеська нотаріальна контора посвідчила договір довічного утримання між ОСОБА_6 і ОСОБА_3, за яким ОСОБА_3 передано у власність 384/1000 частини квартири АДРЕСА_1.

14 травня 2009 року приватний нотаріус посвідчив договір дарування земельної ділянки площею 0,030 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Комінтерновський район, територія Крижанівської сільської ради.

Довіреністю, що була нотаріально посвідчена 12 грудня 2008 року, відповідач ОСОБА_3 уповноважений вести судові справи ОСОБА_6 з усіма правами, настаттями 400, 401, 416, ЦПК України позивачу, відповідачу, третій особі, та представляти її інтереси в усіх державних органах та установах.

Довіреністю, що була нотаріально посвідчена 24 березня 2009 року, відповідач ОСОБА_3 був уповноважений представляти інтереси ОСОБА_6 в усіх державних, громадських, господарських та інших підприємствах, організаціях, установах незалежно від їх підпорядкування та форм власності, а також у відділі земельних ресурсів Комінтернівського району Одеської області, Одеському управлінні Центру державного земельного кадастру, Комінтернівському бюро технічної інвентаризації з питань отримання документів для подальшого відчуження земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та належала матері позивача.

ОСОБА_1 зазначала, що в липні 2007 року ОСОБА_6 перенесла інсульт, з приводу чого лікувалася у неврологічному відділенні центрального військового шпиталю, їй встановлений діагноз: менінгоенцефаліт, енцефалопатія III ступеню.

Позивач вважала, що ці правочини не є вільним виявленням її матері, оскільки вона тривалий час страждала хронічним стійким психічним розладом і не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У заяві про збільшення позовних вимог від 09 червня 2015 року представник ОСОБА_1 просив: визнати недійсним заповіт ОСОБА_6, посвідчений 15 серпня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1659; визнати недійсними заповіт ОСОБА_6, посвідчений 12 грудня 2008 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лєсогоровим Д. О., зареєстрований в реєстрі за № 7-1575; визнати недійсною довіреність ОСОБА_6, посвідчену 12 грудня 2008 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лєсогоровим Д. О., зареєстровану в реєстрі за № 7-1576; визнати недійсною довіреність ОСОБА_6, посвідчену 24 березня 2009 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лєсогоровим Д. О., зареєстровану в реєстрі за № 7-415; визнати недійсним договір довічного утримання та догляду між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений 13 травня 2009 року державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М. В., зареєстрований в реєстрі за № 1-1085; застосувати наслідки недійсності договору та визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на 384/1000 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6; визнати недійсною довіреність ОСОБА_6, посвідчену 14 травня 2009 року державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М. В., зареєстровану в реєстрі за № 1-1097; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений 14 травня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко О. М., зареєстрований в реєстрі за № 162; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, після смерті ОСОБА_6; зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 безпідставно набуту земельну ділянку АДРЕСА_2 яка АДРЕСА_2.

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення та просив усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, зобов'язати відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області виселити ОСОБА_1 без надання іншого житла.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності від 26 травня 2009 року, за реєстраційним витягом № 27229979, належить квартира АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, за якою відповідно до договору про довічне утримання від 13 травня 2009 року ОСОБА_3 здійснював догляд.

За життя ОСОБА_6 була інвалідом 1 групи та потребувала постійного стороннього догляду, що підтверджено медичною документацією: медичною справою ОСОБА_6 в Малиновський міжрайонній МСЕК, історією хвороби та інше.

ОСОБА_1 проживає у кімнаті до цього часу та перешкоджає ОСОБА_3 користуватися власністю.

Справа розглядалась неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_1 виселитись і не чинити дій, які перешкоджають ОСОБА_3 користуватися 384/1000 частиною квартири АДРЕСА_1. У решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_1 мотивоване тим, що ОСОБА_6 на момент вчинення нотаріальних дій була дієздатною, усвідомлювала значення своїх дій. Можливість підписання нотаріально посвідчених правочинів іншою особою від імені сторони правочину прямо передбачено законом.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з положень статей 316, 317, 319, 321 ЦК України, зазначаючи, що право власності є непорушним, тому ОСОБА_1 підлягає виселенню з квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий апеляційний розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 внаслідок наявних у неї психічних та інших захворювань не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. Покладений в основу судового рішення висновок судово-психіатричної експертизи є необ'єктивним та таким, що суперечить матеріалам справи. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у проведенні повторної судово-психіатричної експертизи.

ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_4 надав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що після смерті ОСОБА_6 02 червня 2009 року відкрилась спадщина на 384/1000 частин квартири АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,030 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

13 травня 2009 року Друга одеська державна нотаріальна контора посвідчила дві заяви щодо статусу квартири та договір довічного утримання та догляду між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, за яким у власність ОСОБА_3 передані 384/1000 частини квартири АДРЕСА_1. Зазначені заяви та договір довічного утримання та догляду, які виконані від імені ОСОБА_6, підписані ОСОБА_9 від імені ОСОБА_6

14 травня 2009 року приватний нотаріус Комінтернівського нотаріального округу Одеської області Марченко О. М. посвідчила договір дарування земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2, яка на праві приватної власності належала ОСОБА_6, та передана у власність ОСОБА_4

Договір дарування ОСОБА_6 підписаний від її імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 14 травня 2009 року, якою ОСОБА_3 уповноважений від імені і в інтересах ОСОБА_6 на здійснення правочинів щодо земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2, підписана така довіреність була ОСОБА_9 від імені ОСОБА_6

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2009 року призначена посмертна комісійна судово-психіатрична експертиза щодо встановлення психічного стану ОСОБА_6.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено, у позові ОСОБА_3 відмовлено (т.4, а. с.320).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки висновок експертизи від 13 квітня 2010 року не містить категоричний висновок, що ОСОБА_6 в момент складення спірних правочинів, а саме: 12 грудня 2008 року, 24 березня 2009 року, 13-14 травня 2009 року не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

При новому розгляді справи від ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи (т. 7, а. с. 110), відповідачі проти клопотання не заперечували і надали запитання, які необхідно поставити на дослідження перед експертами. Одночасно ОСОБА_3 та його представник, який також є представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 подали клопотання про проведення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, ОСОБА_1 проти проведення експертизи заперечувала.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 145 ЦПК України 2004 року призначення експертизи є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Призначена судом за клопотання ОСОБА_1 експертиза була проведена експертною комісією 05 лютого 2015 року й складено висновок судово-психіатричного експерта № 52. У складі експертної комісії приймали участь ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які приймали участь під час проведення експертного дослідження від 13 квітня 2010 року № 325 і їх думка уже була викладена.

Відповідно до частини 2 статті 150 ЦПК України 2004 року, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених статті 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" та іншими законами України.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року призначена повторна комісійна судово-психіатрична експертиза, проведення якої доручено Українському науково-дослідницькому інституту соціальної і судової психіатрії і наркології Міністерства охорони здоров'я України.

Відповідно до висновку повторної судово-психіатричної експертизи від 03 грудня 2016 року № 36 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 2003 року виявляла ознаки психічного розладу: "Органічне ураження головного мозку судинного ґенезу". Починаючи з 2007 року, ОСОБА_6 страждала на психічний розлад: "Органічне ураження головного мозку з інтелектуально-мнестичним зниженням, що не досягло ступеню недоумства". ОСОБА_6 за своїм психічним станом могла розуміти значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту від 12 грудня 2008 року; під час складання заповіту від 15 серпня 2007 року; під час укладання договору довічного утримання від 13 травня 2009 року; під час укладання договору дарування земельної ділянки від 14 травня 2009 року; під час надання довіреностей від 12 грудня 2008 року та від 24 березня 2009 року.

У суді апеляційної інстанції (відеоконференція) голова експертної комісії ОСОБА_13 була допитана як експерт, яка надала пояснення щодо зміни ними діагнозу підекспертної з хронічно маячного розгладу, енцефалопатії ІІІ змішаного ґенезу на органічне ураження головного мозку з інтелектуально-мнестичним зниженням. ОСОБА_13 пояснила, що з 29 травня 2009 року ОСОБА_6 отримувала ін'єкції наркотичного анальгетику-морфіну, однак цей період не є юридично значимим стосовно оспорюваних правочинів. Інформації стосовно наявності у ОСОБА_6 хронічного маячного розладу не найшли свого підтвердження в матеріалах справи, медичній документації, співставлення отриманих даних з діагностичними стандартами та діючою в Україні міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10).

Крім того, судом установлено, що факт зловживання ОСОБА_6 алкоголем не підтверджено в медичній документації, їй не проводилося наркологічний огляд фахівці з поліклініки, які часто відвідували ОСОБА_6 на дому, то ж не відзначають факт алкогольного сп'яніння. Достовірно стверджувати про наявність або відсутності в тій чи іншій мірі алкогольної залежності у ОСОБА_6 не представляється можливим.

Напередодні підписання заповіту від 15 серпня 2007 року ОСОБА_6 була виписана з 411 госпіталю, у якому проходила лікування з приводу ГПМК, при виписці оглянута психіатром, який зробив висновок: "Без психічних розладів". Приватний нотаріус ОСОБА_14, який посвідчував заповіт, особистість і дієздатність ОСОБА_6 підтвердив.12 грудня 2008 року ОСОБА_6 в присутності державного нотаріуса Лєсогорова Д. О., який встановив особу ОСОБА_6 і перевірив її дієздатність, підписала заповіт. Безпосередньо в зазначений день ОСОБА_6 лікар не оглядав. 24 березня 2009 року ОСОБА_6 власноруч підписала довіреність № 7-415, державний нотаріус Лєсогоров Д. О. встановив особу і перевірив її дієздатність.

Згідно з ксерокопією виписного епікризу № 404 з Одеського обласного госпіталю інвалідів, ОСОБА_6 з 14 березня до 06 квітня 2009 року перебувала на лікуванні та обстеженні в терапевтичному відділенні. Напередодні надходження в госпіталь 06 березня 2009 року ОСОБА_6 оглядав терапевт на дому, із запису лікаря в амбулаторній карті: стан хворої дещо покращився. Описів скарг з боку психічного стану немає. У виписному епікризі зазначено, що у скаргах, анамнезі, лікуванні, посилань на психічні порушення у ОСОБА_6 не виявлено. Як відомо з медичної документації - записів дільничного терапевта на дому і виписного епікризу в період з 06 березня до 08 квітня 2009 року ОСОБА_6 неодноразово оглядали лікарі і даних про наявність у неї будь-яких значимих психічних відхилень не виявили.

13 травня 2009 року державний нотаріус Другої одеської державної нотаріальної контори Маслова М. В. посвідчила договір довічного утримання № 1-1084. У зв'язку з хворобою ОСОБА_6, за її особистим проханням, в її присутності, на дому і в присутності нотаріуса цей договір підписав ОСОБА_9, при цьому особистість ОСОБА_6 встановлено і дієздатність перевірено. Факт хвороби ОСОБА_6 підтверджений записами невропатолога в амбулаторній карті від 28 травня 2009 року, в якій зазначено, що з кінця квітня - початку травня 2009 року у ОСОБА_6 посилилася слабкість в правих кінцівках, в результаті чого вона не могла самостійно підписати договір. 14 травня 2009 року тим же державним нотаріусом і також на прохання ОСОБА_6 була підписана довіреність № 1-1097, особистість ОСОБА_6 також була встановлена і дієздатність перевірена.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що за наявними даними медичної документації виражених психічних розладів у вигляді деменції (недоумства), розладів свідомості, маячних синдромів, а також психічних порушень, які суттєво могли вплинути на здатність ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту від 12 грудня 2008 року; під час складання заповіту від 15 серпня 2007 року; під час укладання договору довічного утримання від 13 травня 2009 року; під час укладання договору дарування земельної ділянки від 14 травня 2009 року; під час надання довіреностей від 12 грудня 2008 року та від 24 березня 2009 року не виявлено.

Посилання позивача, що експертом не було взято до уваги повторне ОНМК, що зазначено у довідці від 28 травня 2009 року, спростовується мотивувальною частиною висновку судово-психіатричного експерта № 36.

Проведеним експертним дослідженням не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_6 на момент вчинення правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними.

14 травня 2009 року нотаріусом посвідчено договір дарування земельної ділянки, підписаний від імені ОСОБА_6 ОСОБА_3, на користь ОСОБА_4.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та іншіх цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Згідно із частиною 1 статті 132 ЗК України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Після смерті ОСОБА_6 на підставі договору довічного утримання та догляду, зареєстрованого в реєстрі за №1-1085, посвідченого 13 травня 2009 року державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3. став власником 384/1000 частин квартири АДРЕСА_1.

Підставою для визначення правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочинів розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, що не знайшло свого підтвердження.

Виходячи з того що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання права власності на квартиру, земельну ділянку, зобов'язання повернути безпідставно набуту земельну ділянку є похідними від основних вимог щодо визнання правочинів недійсними, які не підлягають задоволенню, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив в їх задоволенні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 є єдиним власником зазначеної квартири та особи, що проживають у спірній квартирі, не можуть чинити перешкоди у його власності. Знаходження сторонніх осіб у квартирі ОСОБА_3 обмежує його права в здійсненні права власності.

Суд касаційної інстанції вважає, що такі висновки відповідають та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Доводи касаційної скарги на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року зупинено дію постанови Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити дію цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко