Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.08.2023 року у справі №202/3157/22
Постанова КЦС ВП від 15.08.2023 року у справі №202/3157/22
Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №202/3157/22

Постанова

Іменем України

15 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 202/3157/22

провадження № 61-3448св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Батюка Антона Геннадійовича на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2022 року у складі судді

Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 рокуу складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 був клієнтом АТ «Ощадбанк» та мав відкриті карткові рахунки.

Зазначають, що слідством встановлено, що за період з 01 серпня 2019 року по 27 листопада 2019 року з карткових рахунків ОСОБА_3 співробітники АТ «Ощадбанку» в м. Слов`янськ та інші невстановлені особи шляхом обману та незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки незаконно заволоділи коштами у розмірі

350 000,00 грн, які були нараховані як пенсійні виплати.

Зазначений факт встановлено вироком Краматорського міського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року.

Вказують, що в результаті вказаних дій та через сильні моральні страждання,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв`язку із чим позивачами у даній справі є його дружина та син.

Вважають, що саме АТ «Ощадбанк» завдана матеріальна шкода у розмірі 350 000,00 грн та моральна шкода, яка полягає у втраті рідної людини - ОСОБА_3 , який через незаконні дії, в тому числі з боку відповідача, який не повернув кошти, відчував страждання та порушення життєвого балансу, що призвело до його смерті. Моральну шкоду оцінюють у розмірі

1 500 000,00 грн.

Враховуючи зазначене, посилаючись на статті 22 23 1073 1166 1167 1172 ЦК України просили суд стягнути з АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду в загальному розмірі 350 000,00 грн, тобто по 175 000,00 грн на користь кожного з позивачів, та моральну шкоду - 1 500 000,00 грн, тобто по 750 000,00 грн на користь з кожного з позивачів.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 22 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 матеріальну шкоду в загальному розмірі 332 127,00 грн, тобто по 166 063,50 грн на користь кожного.

Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 моральну шкоду в загальному розмірі 332 000,00 грн, тобто по 166 000,00 грн на користь кожного.

В іншій частині позову відмовлено повністю.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що клієнт банку ОСОБА_3 не давав розпорядження на списання коштів, наявних на його рахунках, проте відповідне списання мало місце, що не заперечується відповідачем, а тому такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1073 ЦК України позивачам як спадкоємцям ОСОБА_3 .

Також суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки у зв`язку з тривалою бездіяльністю банку щодо повернення коштів, позивачі зазнали моральних та психологічних страждань.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ «Ощадбанк» - адвоката

Батюка А. Г. на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 22 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 01 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представника АТ «Ощадбанк» - адвокат Батюк А. Г., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, від 13 липня 2022 року у справі № 753/15095/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спір виник з вимоги позивачів як спадкоємців повернути кошти спадкодавця, які були на рахунку в АТ «Ощадбанк», тобто між банком та позивачами існували саме правовідносини, які виникли на підставі норм ЦК України про договір банківського рахунку та Закону України «Про банки і банківську діяльність».

При цьому зазначає, що банк є неналежним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, заподіяної злочином - викраденням коштів з рахунку клієнта банка сторонньою особою, оскільки в силу вимог статті 1166 ЦК України, на яку посилалися як позивачі, так і суди, належним відповідачем є особа, що заподіяла шкоду - ОСОБА_4 .

Також вказує, що твердження судів, що підставою для задоволення позову до банку є порушення працівниками АТ «Ощадбанк» внутрішніх правил банку, що підтверджується висновком службового розслідування від 15 листопада

2019 року, є припущенням, оскільки суди взагалі не аналізували, які ж саме внутрішні правила банка були порушені, чи пов`язані вони причинно-наслідковим зв`язком з заподіянням позивачам шкоди, які саме дії банк чи його працівники не вчинили, але зобов`язані були вчинити, і що їх не вчинення призвело до викрадення коштів.

Крім того не погоджується з висновком суду в частині стягнення на користь позивачів моральної шкоди. Вважає, що спірні правовідносини регулюються статтями 1066-1076 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», які не передбачають відшкодування моральної шкоди. Позивачі як спадкоємці клієнта банку в порядку правонаступництва набули статусу учасника правовідносин з банком, що виникли на підставі укладеного між банком та спадкодавцем договору банківського рахунку, який не передбачав можливості та підстав відшкодування моральної шкоди.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли аналогічні за змістом відзиви на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили наявні в матеріалах справи докази та надали їм відповідну правову оцінку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 жовтня 2019 року на підставі наказу філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» №2929 утворено комісію для проведення службового розслідування з метою з`ясування обставин, причин та умов, що призвели до ймовірних шахрайських дій з готівковими коштами на рахунках клієнта Банку ОСОБА_3 шляхом виведення готівкових коштів через мобільний додаток «Ощад 24/7» та банкомат.

Вказаною комісією було проведено службове розслідування за результатом якого було складено висновок 15 листопада 2019 року.

У вказаному висновку зазначено, окрім іншого, що ОСОБА_3 відкрито картковий рахунок для зарахування депозитних коштів, для зарахування соціальних коштів та пенсійних коштів, власних коштів, у філії Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» за адресою: м. Слов`янськ,

вул. Поштова, буд. 44. При аналізі копій документів юридичної справи клієнта з відкриття карткового рахунку клієнта банку ОСОБА_3 встановлено, що скановані сторінки паспорту ОСОБА_3 візуально відрізняються один від одного, а саме: різні фотографії клієнта в паспорті, підпис клієнта на сторінках 1, 5, присутні помилки на першій сторінці паспорту в слові «Донецької області», на 10 сторінці відсутній штамп про сімейний стан клієнта, на 11 сторінці різні дати реєстрації місця проживання.

Відділом банківської безпеки під час проведення службового розслідування направлено запит до ТОВ «РЕНОМЕ-СМАРТ» з проханням надати фото фіксації отримувачем коштів через АТМ за: 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21 вересня 2019 року та 12 жовтня 2019 року. В результаті перегляду отриманих фотоматеріалів за вказаний період встановити особу, яка знімала грошові кошти з банкомату неможливо, у зв`язку із тим, що невстановлена особа була з закритим обличчям та кепкою на голові, ідентифікувати яку неможливо.

В ході проведення службового розслідування виникла необхідність отримати відео матеріали з камер відеоспостережень філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» за 15 вересня 2019 року з 8 години по 9 годину, але за вказаний період відеофіксація відсутня у зв`язку з непрацездатністю системи відеоспостереження у філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк».

У клієнта банку ОСОБА_3 розміщено депозитний вклад від 21 квітня 2017 року у сумі 582 137,87 грн, який відкривався співробітником банку ОСОБА_5 , кожні 6 місяців відбувалась автопролонгація депозитного рахунку, але по закінченню строку 23 жовтня 2019 року автопролонгація не відбулась.

В свою чергу, в програмному забезпеченні АБС ММФО наявна додаткова угода про заміну рахунку вкладу та заява про відмову від автопролонгації

від 16 вересня 2019 року. В електронному досьє клієнта системи «електронний архів» заява про відмову автопролонгації та додаткова угода відсутні. З`ясовано, що автопролонгація депозитного рахунку відключена 15 вересня 2019 року за допомогою дистанційної системи обслуговування «Ощад24/7».

15 вересня 2019 року працівником ОСОБА_6 з використанням миттєвої платіжної картки відкрито картковий рахунок на ім`я мешканця окупованої території України ОСОБА_3 . Після отримання платіжної картки здійснено реєстрацію у Веб-банкінгу та з рахунків клієнта здійснено переказ коштів на загальну суму 332 127,00 грн. При відкритті рахунку здійснено фотофіксацію отримувача платіжної картки та до юридичної справи долучено копію паспорту та ІПН. Копії документів долучені до юридичної справи по картковому рахунку, відкритому 15 вересня 2019 року, відрізняються від документів які надавались ОСОБА_3 при раніше відкритих рахунках.

Комісією вказано, що старшим контролером - касиром ТВБВ 10004/0271 філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_7 порушено пункт 3.6. Порядку проведення та подальшої перевірки фотофіксації клієнтів при проведенні операції видачі готівкових коштів через РОS-термінал з використанням та без використання платіжної картки, видачі платіжних карток, перевипуску платіжних карток, проведення ідентифікації ВТБВ філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» від 19 липня 2019 року №1743, в частині нездійснення фотофіксації клієнта Банку з розгорнутим паспортом при видачі платіжної картки.

Запропоновано, окрім іншого, дотримуватись вимог внутрішніх правил банку; направити заяву до правоохоронних органів; посилити контроль з питань організації роботи з платіжними картками, здійснення ідентифікації та верифікації клієнтів Банку.

У відповідності до рапорту, складеного старшим оперуповноваженим УСР ГУНП в Донецькій області капітаном поліції Давидовим Дмитром

від 28 жовтня 2019 року, 23 жовтня 2019 року порушено кримінальне провадження №12019050000000589 за частиною третьою статті 190 КК України. Встановлено, що гр-н ОСОБА_8 у змові з працівниками АТ «Державний ощадний банк України», а саме з ОСОБА_5 ,

ОСОБА_9 та іншими невстановленими особами, шляхом обману та незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки незаконно заволоділи грошовими коштами ОСОБА_3 у сумі 350 000,00 грн, які останньому були нараховані як пенсійні виплати на рахунок АТ «Державний ощадний банк України» та належать останньому.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 .

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 серпня

2021 року, спадкоємцями майна після смерті ОСОБА_3 є син ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_1 .

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 09 серпня

2021 року замінено потерпілого ОСОБА_3 на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку із смертю у межах кримінального провадження, порушеного за кримінальним правопорушенням, передбаченим за частиною другою статті 27, частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України.

23 листопада 2021 року вироком Краматорського міського суду Донецької області від 23 листопада 2021 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 27, частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України, та визначено йому покарання, з урахуванням частини першої статті 70, статей 75 76 КК України, у вигляді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на три роки. Вирок суду оскаржується, чинності не набрав.

У вказаному вище вироці встановлено, що кошти, які знаходились на картковому рахунку, відкритому ОСОБА_3 в АТ «Ощадбанк», були вилучені шахрайським шляхом, а саме: підробки документів та шахрайських дій.

Отже, судами встановлено, що ОСОБА_3 був клієнтом АТ «Ощадбанк», в якому були відкриті рахунки на його ім`я та на яких акумулювались виплати, проте він не зміг зняти/отримати свої заощадження, оскільки такі були зняті з рахунку АТ «Ощадбанк» без його розпорядження іншими особами шляхом шахрайських дій та через порушення працівниками АТ «Ощадбанк» внутрішніх правил банку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не відповідають.

Щодо вимоги про відшкодування майнової шкоди

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі на обґрунтування позовних вимог посилалися як на положення статті 1073 ЦК України, так і статті 1166 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі

№ 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. На суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Отже, самостійне здійснення судом правильної правової кваліфікації спірних правовідносини та застосування при прийнятті рішення саме таких норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, дійшли висновку, що кошти підлягають поверненню позивачам, як спадкоємцям ОСОБА_3 , на підставі статті 1073 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 існували договірні правовідносини.

Положеннями частин першої, другої статті 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Відповідно до положень статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Статтею 1073 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18) зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

Таким чином позивачі, як правонаступники ОСОБА_3 ,мають право вимоги до банку про повернення грошових коштів згідно з умовами укладеного ним договору банківського рахунку та застосування наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором.

Схожий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).

Суди попередніх інстанцій встановили, що клієнт банку ОСОБА_3 не давав розпорядження на списання коштів, наявних на його рахунках, проте відповідне списання мало місце, що не заперечувалося відповідачем, у зв`язку із чим дійшли обґрунтованого висновку, що такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1073 ЦК України позивачам, як спадкоємцям

ОСОБА_3 .

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі

№ 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України

від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постанові Верховного Суду

від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження

№ 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18) та від 17 червня 2021 року у справі

№ 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21).

З огляду на вказане вище у сукупності суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що порушення працівниками АТ «Ощадбанк» внутрішніх правил банку є припущенням, а суди попередніх інстанцій взагалі не аналізували, які ж саме внутрішні правила банка були порушені та чи пов`язані вони причинно-наслідковим зв`язком з заподіянням позивачам шкоди, оскільки з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 та банком був укладений договір банківського рахунку, що не заперечується відповідачем, а тому наявність кримінального провадження не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх, у зв`язку із чим позивачі, як правонаступники ОСОБА_3 , мають право вимоги до банку про повернення грошових коштів, що перебували на його рахунках, відповідно до умов договору банківського рахунку.

Безпідставними є і доводи касаційної скарги про те, що банк є неналежним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, заподіяної злочином (викраденням коштів з рахунку клієнта банка сторонньою особою), оскільки задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій на вимоги статті 1166 ЦК України не посилалися, а керувалися вимогами статті 1073 ЦК України, що регулює договірні правовідносини між банком та клієнтом.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з банку на користь позивачів моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із тривалою бездіяльністю установи банку щодо повернення коштів, позивачі зазнали моральних та психологічних страждань, які полягали у стресі, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, та відновленні своїх порушених прав, а також, виходячи з принципу співмірності, вважав, що справедливою сатисфакцією є сплата на користь позивачів моральної шкоди у загальному розмірі 332 000,00 грн.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Так, відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачі у цій справі зазначали, що ОСОБА_3 у результаті викрадення його грошових коштів отримав сильне психічне потрясіння, стан його здоров`я погіршився, він страждав від головного болю та безсоння, втрати апетиту, артеріального тиску, зазначав душевних страждань, що спричинило йому моральну шкоду.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої палати Верховного Суду

від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження

№14-64цс19), відповідно до яких відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання (стаття 611 ЦПК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором, є безпідставними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі

№ 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня

2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги про те, що право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи.

До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (частина третя статті 1230 ЦК України).

В цивілістичній доктрині під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи. Саме тому у частині третій статті 1230 ЦК передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня

2022 року у справі № 753/15095/17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 за життя з позовом про стягнення моральної шкоди з банку не звертався, вказані виплати йому не присуджувалися.

Крім того, позивачі зазначали, що в результаті неправомірних дій банку та через постійне емоційне та фізичне страждання ОСОБА_3 помер, а вони втратили рідну людину і змушені витрачати свій час для захисту порушених прав, внести зміни в звичний спосіб життя, щоб отримати заощадження чоловіка та батька.

Проте матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність причинного зв`язку між шкодоюі протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні. Позивачами не доведено, що саме дії банку призвели до смерті ОСОБА_3 та спричинили моральні страждання позивачам.

З огляду на вказане вище суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з банку моральної шкоди на користь позивачів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволення позову про стягнення моральної шкоди з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись статтями 400 406 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Батюка Антона Геннадійовича задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 22 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 01 березня 2023 рокув частині вирішення позовних вимог про стягнення з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральної шкоди в загальному розмірі 332 000,00 грн скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в часині стягнення моральної шкоди відмовити.

В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 01 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович