Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2018 року у справі №498/232/17

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

місто Київ

справа № 498/232/17

провадження № 61-40107св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю в формі малого науково-технічного підприємства "Терравіск", ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великомихайлівська селищна рада Великомихайлівського району Одеської області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Калараша А. А., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у березні 2017 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю в формі малого науково-технічного підприємства "Терравіск" (далі - ТОВ "Терравіск"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області

(далі - Великомихайлівська селищна рада) про скасування рішень, визнання недійсними правовстановлюючих документів, визнання права власності на спадкове майно.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що його батько ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу придбав у Великомихайлівського комбінату комунальних підприємств квартиру НОМЕР_2, що складало 52/100 часток житлового будинку на АДРЕСА_3, який розташований на земельній ділянці, належній АДРЕСА_4, і складався з одного житлового будинку літ. "А", житловою площею 64,7 кв. м, та господарських будівель: літньої кухні літ. "Б ", погреба літ. "В", сараїв літ. "Г " і "Д", огорожі № 1 і 2.

ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 21 листопада 1990 року придбав у Великомихайлівського комбінату комунальних підприємств 19/100 часток цього ж будинку.

За договором купівлі-продажу від 12 січня 1991 року ОСОБА_5 продав, а Товариство з обмеженою відповідальністю (фірма) "Капітал" Лтд" (далі - ТОВ "Капітал") придбало 19/100 часток або 1/3 частину цього будинку.

Власником 29/100 часток цього АДРЕСА_5, був батько відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_6, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого комітетом по приватизації Великомихайлівської районної ради народних депутатів 20 січня 1995 року № 342.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 травня 2000 року ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, і спадкове майно складається із квартири № 1, що становить 29/100 часток будинку.

За договором від 20 вересня 2000 року, укладеним між ТОВ "Капітал" і ТОВ "Терравіск ", ТОВ "Капітал" продало, а ТОВ "Терравіск" придбало 19/100 часток або 1/3 частину зазначеного будинку.

За позовом ОСОБА_4, поданим 20 липня 2003 року, рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 липня 2008 року у справі НОМЕР_2, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, на ОСОБА_4 переведені права та обов'язки покупця за згаданим договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року.

Ухваливши рішення про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок на АДРЕСА_3 станом на 20 вересня 2000 року був об'єктом права спільної часткової власності. Суд дійшов такого висновку дослідивши, зокрема, технічний паспорт на домоволодіння, виготовлений Великомихайлівським БТІ, відповідно до якого власниками домоволодіння є: батько позивача з ідеальною часткою 52/100 на підставі договору купівлі-продажу; ОСОБА_2 з ідеальною часткою 29/100 на підставі свідоцтва про право на спадщину; ТОВ "Терравіск" з часткою 19/100 на підставі договору купівлі-продажу.

Під час розгляду зазначеної цивільної справи, скориставшись відсутністю арешту на будинок або заборони його відчуження, за договором купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року ТОВ "Терравіск" продало, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_7, яка належала продавцю на праві колективної власності на підставі договору купівлі-продажу, підписаного сторонами 20 вересня 2000 року.

Надалі, рішенням виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради від 26 січня 2007 року № 9 замінено договір купівлі-продажу від 21 листопада 2003 року № 1597 на інший правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_2.

Зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що ОСОБА_2, як покупець, фактично придбав не квартиру № 3, а 19/100 або 1/3 частини будинку, проте ці права за згаданим судовим рішенням з моменту посвідчення договору від 20 вересня 2000 року були переведені і належали батьку позивача ОСОБА_4.

За життя ОСОБА_4 не встиг зареєструвати своє право власності на зазначені 19/100 будинку, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач прийняв спадщину шляхом подання 11 травня 2012 року до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області відповідної заяви про прийняття спадщини, державним нотаріусом цієї контори щодо майна спадкодавця ОСОБА_4 заведена спадкова справа № 198/2012 і зареєстрована у Спадковому реєстрі за № НОМЕР_1.

Відповідач, ОСОБА_3, як син спадкодавця ОСОБА_4,18 жовтня 2012 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, відкритої після смерті свого батька.

Постановою державного нотаріуса Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шавша Г. М. від 27 лютого 2015 року № 315/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що він не надав документи про належність спадкодавцеві 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3.

Такій реєстрації також перешкоджає та обставина, що спірна частина будинку вже була зареєстрована як квартира № 3 на ім'я ОСОБА_2.

Викладені обставини стали підставою звернення до суду з цим позовом.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив застосувати позовну давність.

Великомихайлівська селищна рада позовні вимоги не визнала, її представник пояснив, що житловий будинок на АДРЕСА_3 є багатоквартирним житловим будинком.

Вважала, що позивач не надав підтверджень про порушення з боку виконавчого комітету під час ухвалення оскаржуваного рішення. Зазначила, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням вимог законодавства.

ОСОБА_3 визнав заявлені позовні вимоги.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 12 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що ОСОБА_4 на момент смерті не був власником 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 у встановленому законом порядку. Якщо спадкодавцем право власності на 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 у встановленому законом порядку зареєстровано не було, то відповідно до статті 1216 ЦК України воно не переходить до спадкоємців у порядку спадкування. Позивачем не надано доказів порушення виконавчим комітетом Великомихайлівської селищної ради законодавства під час ухвалення рішення щодо зміни правовстановлюючого документа.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 12 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 14 листопада 2003 року за реєстром № 1750 Фрунзівською державною нотаріальною конторою Одеської області, за яким ТОВ "Терравіск" продало, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_7, яка належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу, підписаного сторонами 20 вересня 2000 року.

Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 26 січня 2007 року № 9, яким замінено правовий документ - договір купівлі-продажу від 21 листопада 2000 року № 1597 на інший правовий документ - свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_2.

Визнано недійсним видане 05 червня 2007 року виконавчим комітетом Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області свідоцтво про право власності, за яким квартира АДРЕСА_7 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на 19/100 або 1/3 частини, які іменуються також як квартира АДРЕСА_7.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов висновків про те, що жодна з квартир у встановленому порядку не була виділена в окремий об'єкт права власності та не була поділена між співвласниками домоволодіння через укладення відповідного договору, який посвідчується в нотаріальному порядку, а тому квартири є частками домоволодіння в АДРЕСА_3.

Оскільки підставою для здійснення державної реєстрації є рішення суду з відміткою про набрання ним чинності, яка в цьому випадку могла бути вчинена після отримання копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, а ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, то спадкодавець не мав реальної можливості за життя здійснити за собою державну реєстрацію права власності спірної частки домоволодіння.

Відсутність державної реєстрації права власності спадкодавця на 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 є перешкодою ОСОБА_1 в отриманні, а нотаріусу - у видачі свідоцтва про право на спадщину на цю частку домоволодіння. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мав підстави для звернення до суду з вимогами про захист своїх прав як спадкоємця після смерті батька ОСОБА_4.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що на час вирішення судового спору та переведення прав покупця на ОСОБА_4, ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу з ТОВ "Терравіск", за яким ОСОБА_2 придбав спірну частку домоволодіння, а в подальшому за рішенням виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 26 січня 2007 року № 9 замінив правовстановлюючий документ, договір купівлі-продажу від 21 листопада 2000 року № 1597, на новий документ, свідоцтво про право приватної власності, змінивши, таким чином, без здійснення виділу (поділу) та без припинення права спільної часткової власності режим права власності на спірний об'єкт нерухомості, що становило перешкоду в отриманні правовстановлюючого документа на спірну частку домоволодіння спадкодавцем і перешкоджає в отриманні свідоцтва про право на спадщину його спадкоємцю.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що виконавчий комітет Великомихайлівської селищної ради, замінивши правовстановлюючий документ - договір купівлі-продажу від 21 листопада 2000 року № 1597 - на свідоцтво про право приватної власності на ім'я ОСОБА_2, тим самим змінив і правовий режим власності спірного майна з спільної часткової власності на будинок на приватну власність на квартиру як на окремий (виділений в натурі) самостійний об'єкт нерухомості. Заміна правовстановлюючого документа, договору про купівлю частки у домоволодінні та видача нового документа, свідоцтва про право приватної власності, відбулася без виділу або поділу в натурі між співвласниками, під час існування невирішеного судового спору в іншій справі та без припинення права спільної часткової власності.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у липні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року та залишити в силі рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 12 січня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Зокрема стверджує, що:

- визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом права власності на спірне нерухоме майно є порушенням вимог частини 2 статті 331 та статті 1218 ЦК України;

- апеляційний суд не врахував, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2016 року у справі № 498/1762/13-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування, зобов'язання не перешкоджати у здійсненні права власності та виселення;

- незважаючи на те, що рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 липня 2008 року на батька позивача переведено права та обов'язки покупця 19/100 частин зазначеного будинку, позивач у цій справі просить визнати за ним право власності на 29/100 частин цього житлового будинку, що не відповідає обсягу майнових прав, які належали спадкодавцеві;

- ТОВ "Терравіск" станом на 2003 рік був законним власником майна, тому (відповідно до статті 225 ЦК Української РСР) мав законне право на його продаж, визнання привілейованого (переважного) права покупця спадкодавцем ОСОБА_4 відбулося лише у 2012 році, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 14 листопада 2003 року;

- апеляційний суд не дослідив питання застосування наслідків недійсності правочину, визначених частиною 1 статті 216 ЦК України, не врахував, що ОСОБА_2 за час володіння квартирою поніс витрати з її утримання та поліпшення побутово-комунальних умов;

- належним способом захисту прав ОСОБА_1 є пред'явлення віндикаційного позову у порядку частини 1 статті 388 ЦК України;

- не досліджено питання застосування позовної давності до спірних правовідносин;

- спадкодавець ОСОБА_4 за життя визнав, що договір купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року, укладений між ТОВ "Терравіск" та ОСОБА_2, є дійсним та законним, оскільки ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 11 липня 2006 року закрито провадження у справі за заявою прокурора Великомихайлівського району Одеської області в інтересах ОСОБА_4 про визнання недійсним цього договору у зв'язку з відмовою від позову;

- не враховано, що відповідно до статті 382 ЦК України квартира як об'єкт права власності є ізольованим помешканням у житловому будинку, призначеним та придатним для постійного у ньому проживання, що свідчить про те, що спірна квартира не була у власності кількох осіб;

- всупереч правилам частини 1 статті 372 ЦПК України апеляційний суд не відклав розгляд справи за відсутності відомостей про вручення судової повістки ТОВ "Терравіск" та ОСОБА_3.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення у зв'язку з її необґрунтованістю, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Зазначає, що відповідно до правил статей 128, 224, 227 ЦК Української РСР та рішення суду від 15 липня 2008 року батько позивача ОСОБА_4 з дня підписання договору купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року набув право власності на спірну частину будинку, яка іменується ще як квартира № 3. Стверджує, що відмова у задоволенні позову за рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2016 року у справі № 498/1762/13-ц обґрунтована тим, що до участі у справі не залучено як відповідачів усіх заінтересованих осіб, що не перешкоджає позивачу повторно звернутися з позовом до належних відповідачів.

Щодо вимог про визнання в порядку спадкування права власності на спірну частину будинку, то позивач зазначає, що такі позовні вимоги були уточнені і у заяві зазначено, що предметом позову є не 29/100 або 1/3 частини, а 19/100 або 1/3 частини будинку, які йменуються як квартира № 3.

Посилання у касаційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин правил статті 388 ЦК України позивач вважає помилковими, оскільки оспорюваний договір було укладено до набрання чинності ЦК України. Також позивач вважає, що ним не пропущено позовну давність, оскільки він дізнався про порушення своїх прав лише 30 вересня 2013 року.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law76~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law77~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law78~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law79~.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з відомостями із інвентарної справи, а саме, довідки про приналежність будинку АДРЕСА_3, цей будинок до 1990 року знаходився у власності Великомихайлівського комбінату комунальних підприємств.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 січня 1991 року № 342, виданого Великомихайлівським комітетом по приватизації, квартира № 1 стала належати ОСОБА_6; квартира НОМЕР_2 згідно з договором купівлі-продажу від 21 листопада 1990 року, посвідченим Великомихайлівською державною нотаріальною конторою, - ОСОБА_4; квартира № 3 згідно з договором купівлі-продажу від 21 листопада 1990 року, посвідченим Великомихайлівською державною нотаріальною конторою, - ОСОБА_5.

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 придбав у Великомихайлівського комбінату комунальних підприємств квартиру НОМЕР_2, що складає 52 / АДРЕСА_11.

Договір посвідчений 21 листопада 1990 року за реєстром № 452 Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області та зареєстрований Великомихайлівським БТІ в книзі 9 за № 1597.

Також на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12 січня 1995 року за реєстровим № 27 Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_5 продав 19/100 або 1/3 частину зазначеного житлового будинку ТОВ "Капітал".

Суд апеляційної інстанції на підставі наведеного вважав встановленим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 21 листопада 1990 року придбали належні їм квартири, які складали відповідні частки (52/100 та 19/100) у домоволодінні в АДРЕСА_3, яке належало Великомихайлівському комбінату комунальних підприємств.

Інша частина домоволодіння - 29/100 часток належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності, виданого комітетом по приватизації Великомихайлівської районної ради народних депутатів 20 січня 1991 року.

Придбані жилі приміщення в смт Велика Михайлівка Великомихайлівського району Одеської області (квартири) складали певні частки у спільній частковій власності на домоволодіння.

Жодна з квартир як відособлених частин домоволодіння у встановленому порядку не була виділена в натурі та не була поділена між співвласниками домоволодіння через укладення відповідного договору, який посвідчується в нотаріальному порядку, або у судовому порядку, а тому квартири є частками домоволодіння в АДРЕСА_3.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 травня 2000 року, виданого за реєстром № 1275 Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області у спадковій справі № 349/2000, ОСОБА_2 успадкував квартиру АДРЕСА_12, яка складає 29/100 зазначеного будинку, після смерті батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року ТОВ "Капітал" продало, а ТОВ "Терравіск" придбало 19/100 або 1/3 частину будинку.

За договором купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року, посвідченим державним нотаріусом Фрунзівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 придбав у ТОВ "Терравіск" квартиру АДРЕСА_7.

Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 липня 2008 року у справі НОМЕР_2, яке набрало законної сили 14 березня 2012 року, на ОСОБА_4 переведено права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року щодо 19/100 або 1/3 частини житлового будинку.

Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

З матеріалів інвентарної справи та генерального плану будинку АДРЕСА_3 встановлено, що частки в цьому будинку не виділялися і будинок є у спільній сумісній власності згаданих осіб.

Відповідно до копії спадкової справи № 198/2012 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, ОСОБА_1 прийняв спадщину шляхом подання 11 травня 2012 року до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області відповідної заяви. ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги 18 жовтня 2012 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, відкритої після смерті свого батька.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 отримав свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 щодо спадкового майно. Згідно з заявою від 27 лютого 2015 року позивач звернувся до нотаріальної контори з приводу видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 27 лютого 2015 року державного нотаріуса Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Шавша Г. М. ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через те, що він не надав документи про належність спадкодавцеві 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що він є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_4, який за життя не встиг оформити право власності на належні йому 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3, а також, що право власності на спірну частку у будинку оформлено за ОСОБА_2 як на окрему квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року, укладеного між ТОВ "Терравіск" та ОСОБА_2, а також відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Великомихайлівською селищною радою на підставі рішення виконавчого комітету від 26 січня 2007 року № 9.

Отже, судами встановлено, що спір виник щодо 19/100 або 1/3 частини житлового будинку, які складають квартиру № 3 у цьому будинку.

Щодо режиму права власності на будинок

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 заперечує, що будинок АДРЕСА_3 перебуває у спільній частковій власності, стверджує, що будинок є багатоквартирним, квартири у цьому будинку перебувають у приватній власності окремих осіб, які не є співвласниками будинку в цілому.

Оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, частки у будинку (які йменуються також квартирами) набуті у власність до набрання чинності ЦК України, то, визначаючи особливості набуття у власність майна, необхідно керуватися положеннями ЦК Української РСР.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність) (стаття 112 ЦК Української РСР).

Кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію (стаття 115 ЦК Української РСР).

Якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов'язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей будинок (стаття 118 ЦК Української РСР).

Встановивши, що придбані жилі приміщення в смт Велика Михайлівка Великомихайлівського району Одеської області (квартири) складали певні частки у спільній частковій власності, жодна з квартир у встановленому порядку не була виділена як окремий об'єкт права власності та не була поділена в натурі між співвласниками домоволодіння через укладення відповідного договору, який посвідчується в нотаріальному порядку, або у судовому порядку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків, про те, що квартири є частинами домоволодіння в АДРЕСА_3 та не належать власникам на праві особистої приватної власності.

Відповідачами під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами, що квартири є окремими об'єктами особистої приватної власності, а доводи про те, що частка у будинку відповідає певній квартирі у ньому лише свідчать про те, що між співвласниками встановлено певний порядок користування спільним майном.

У такому висновку преюдиційне значення має ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, постановлена у справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Капітал ", ТОВ "Терравіск", третя особа - ОСОБА_2, про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу (том І, а. с. 7) стосовно встановлених обставин щодо правового статусу спірного майна.

Наведене свідчить про обґрунтованість висновків апеляційного суду про те, що виконавчий комітет Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району, замінивши правовстановлюючий документ, договір купівлі-продажу від 21 листопада 2000 року № 1597, на свідоцтво про право приватної власності на ім'я ОСОБА_2, тим самим неправомірно змінив і правовий режим власності спірного майна - зі спільної часткової власності на житловий будинок (домоволодіння) на приватну власність на квартиру як на окремий (виділений в натурі, самостійний) об'єкт нерухомості. Заміна правовстановлюючого документа, договору про купівлю частки у домоволодінні та видача нового документа, свідоцтва про право приватної власності, відбулася без виділу або поділу в натурі спільного майна між співвласниками, під час існування невирішеного судового спору в іншому судовому провадженні та без припинення права спільної часткової власності.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідно до статті 382 ЦК України спірна квартира як об'єкт права власності не була власністю кількох осіб, оскільки сторони у справі набули у власність частки у будинку до набрання чинності ЦК України, а тому питання про виділ часток мало вирішуватися за правилами ЦК Української РСР, чинними на момент прийняття рішення виконавчим комітетом про зміну правового режиму власності на частку у будинку.

Щодо недійсності договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року

Оскільки договір, на підставі якого ОСОБА_2 набув у власність 19/100 часток будинку, укладено у листопаді 2003 року, тому чинність зазначеного договору як правочину, а також правила про визнання угоди недійсною мають визначатися відповідно до правил про угоди ЦК Української РСР.

У частинах 1 та 2 статті 4 ЦК Української РСР визначено, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

За статтею 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно з частиною 1 статті 59 ЦК Української РСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_4, права якого на 19/100 частин будинку за життя було захищено судом шляхом переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року, за яким ТОВ "Капітал" продало 19/100 частин у спірному домоволодінні ТОВ "Терравіск", у зв'язку з порушенням його привілейованого (переважного) права купівлі частки в спільній власності, як співвласника домоволодіння.

Судовий спір щодо переведення прав покупця на спірну частину домоволодіння фактично тривав, починаючи з липня 2003 року, і завершений постановленням 14 березня 2012 року ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 липня 2008 року у справі НОМЕР_2 про переведення прав покупця на ОСОБА_4 залишено в силі.

За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 224 ЦК Української РСР).

Відповідно до статті 225 ЦК Української РСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статті 225 ЦК У власник не вправі витребувати від нього майно.

Враховуючи, що рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 липня 2008 року у справі НОМЕР_2 переведено на ОСОБА_4 права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року 19/100 або 1/3 частини житлового будинку, то у ТОВ "Терравіск" відповідно до положень статті 225 ЦК Української РСР були відсутні повноваження на відчуження 19/100 або 1/3 частини житлового будинку.

При цьому необхідно враховувати, що ТОВ "Терравіск" та ОСОБА_2 як сторони договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року були залучені до участі у справі НОМЕР_2, позов у якій подано 20 липня 2003 року, тобто до укладення оскаржуваного правочину у справі, яка переглядається. Наведене свідчить, що сторони, укладаючи договір купівлі-продажу спірного майна, мали розуміти наслідки вчинення такого правочину.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що визнання привілейованого права покупця за ОСОБА_4 відбулося лише у 2012 році, а тому не було перешкод у відчуженні майна, оскільки таке право закріплене у статті 114 ЦК Української РСР, тобто передбачене законом, та існувало у ОСОБА_4 і у момент відчуження майна за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року.

Зміст правила частини 3 статті 114 ЦК Української РСР полягає у тому, що в разі задоволення позову договір купівлі-продажу частки у спільному майні, укладений з порушенням права на переважну купівлю частки у спільній власності, визнається недійсним в частині визначення особи - набувача такої частки. Права та обов'язки набувача за таким договором стосовно прав на частку переводяться на іншу особу - іншого співвласника. Притому, описана умова такого правочину є недійсною з моменту укладення такої угоди за правилом статті 59 ЦК Української РСР.

Оцінка доводів щодо помилковості незастосування правил про наслідки недійсності правочину у цій справі

Щодо незастосування судом до спірних правовідносин наслідків недійсності правочину, визначених в абзаці другому частини 1 статті 216 ЦК України, то Верховний Суд врахував, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 216 ЦК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Позивач, звернувшись до суду з позовом, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року та визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на 19/100 або 1/3 частину будинку.

Наведене є обґрунтованим, оскільки права набувача за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року - ТОВ "Терравіск" - переведено на підставі згаданого рішення суду, що набрало законної сили, на ОСОБА_4, відповідно, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року призводить до повернення спірного майна до складу спадкової маси, на яку претендує та має право позивач у цій справі.

Щодо оцінки доводів про невирішення питання про відшкодування витрат на утримання спірного майна

ОСОБА_2 не скористався своїм правом та не звернувся у справі, яка переглядається, з вимогами до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених у зв'язку з утриманням частки у будинку, а тому доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив питання та не встановив, яким чином ОСОБА_1 має компенсувати витрати ОСОБА_2 у зв'язку з утриманням частки у будинку, Верховний Суд визнає безпідставними.

Оцінка доводів про існування двох квартир під номером 2

Суд визнає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 визнав дійсним договір купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року, оскільки ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 11 липня 2006 року закрито провадження у справі за заявою прокурора Великомихайлівського району Одеської області в інтересах ОСОБА_4 до Державної нотаріальної контори Великомихайлівського районного управління юстиції про визнання недійсним акта правового характеру, а саме договору від 14 листопада 2003 року між ТОВ "Терравіск" і ОСОБА_2, у зв'язку з відмовою позивача від позову з тих підстав, що у справі НОМЕР_2-36 ОСОБА_4 оскаржував договір, вважаючи, що його предметом є квартира АДРЕСА_14, що відповідало змісту оспорюваного правочину, а виправлення в договорі купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року номера квартири внесено державним нотаріусом лише 24 жовтня 2006 року, тобто вже після закриття провадження у справі. Судом у справі НОМЕР_2-36 встановлено, що у будинку АДРЕСА_3 є дві квартири під № 2, проте з різними технічними характеристиками, предметом договору від 14 листопада 2003 року була інша квартира НОМЕР_2, ніж та, що належала на праві власності ОСОБА_4.

Проте наведене зазначення про існування двох квартир під номером 2 є помилкою, що у подальшому була виправлена.

Також не свідчить про визнання ОСОБА_4 договору купівлі-продажу залишення без розгляду позову ОСОБА_4 до ТОВ "Терравіск", ОСОБА_2, Великомихайлівського бюро технічної інвентаризації Одеської області про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним. Судом враховано, що підставою для залишення позову без розгляду була повторна неявка позивача, що не може свідчити про визнання чинним або дійсним зазначеного договору.

Судами під час розгляду зазначених справ не було встановлено, що ОСОБА_4 визнав дійсність та/або чинність договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року.

Щодо застосування до спірних правовідносин правил статті 388 ЦК України

В оцінці застосування до спірних правовідносин правил статті 388 ЦК України Верховний Суд врахував, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За встановлених фактичних обставин справи, ОСОБА_2 було відомо про наявність невирішеного спору щодо прав на 19/100 часток зазначеного будинку, він брав участь у розгляді справи про переведення прав та обов'язків покупця на користь ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року, а тому не міг не знати про те, що ОСОБА_4 пред'явив вимоги з приводу надання захисту його переважного права на придбання спірного майна.

При цьому судами під час розгляду цієї справи не встановлено обставин фактичного вибуття спірного майна з володіння одного з відповідачів у фактичне володіння інших, що не дає підстави стверджувати, що пред'явлені позовні вимоги не є належними.

В оцінці ефективності обраного позивачем способу захисту Верховний Суд врахував, що визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності у порядку спадкування за законом має своєю метою набуття у власність позивачем майна, права на яке визнано за спадкодавцем, проте у зв'язку з його смертю він не встиг їх оформити, що відповідає критеріям надання захисту правомірним інтересам позивача у справі.

Щодо визнання права власності в порядку спадкування

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_2 зазначив, що визнання за спадкоємцем права власності в порядку спадкування на спірне майно є порушенням вимог статей частини 2 статті 331 ЦК України, статті 1218 ЦК України.

В оцінці цих доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що правила частини 2 статті 331 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, зокрема, за правилами цієї частини право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У справі, яка переглядається, сторонами не доведено та судом не встановлено, що позивач просив визнати за ним право власності на новостворене нерухоме майно, а отже в цій частині доводи касаційної скарги є безпідставними, заявник не обґрунтував необхідності застосування частини 2 статті 331 ЦК України до спірних правовідносин за встановлених фактичних обставин справи.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 19/100 або 1/3 частину будинку у порядку спадкування, спірна частка будинку не є новоствореним нерухомим майно.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 липня 2008 року у справі НОМЕР_2, яке залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, на ОСОБА_4 переведені права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року 19/100 або 1/3 частини житлового будинку.

Згідно з частиною 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Враховуючи, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а рішення суду про переведення на нього прав покупця за договором набрало законної сили 14 березня 2012 року, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що реєстрація права власності за ОСОБА_4 не здійснена з об'єктивних причин.

За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Враховуючи, що апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 набув право на 19/100 або 1/3 частину будинку, тому висновки суду про те, що за ОСОБА_1 має бути визнано право власності на зазначену частку у порядку спадкування, зроблені із правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач у цій справі просив визнати за ним право власності на 29/100 частин житлового будинку, що не відповідає обсягу майнових прав, які належали спадкодавцеві, спростовуються змістом уточнених позовних вимог (т.1, а. с. 21-22).

Також необхідно відхилити доводи касаційної скарги про те, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2016 року у справі № 498/1762/13-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування, зобов'язання не перешкоджати у здійсненні права власності та виселення. Відмовляючи у задоволенні позову у справі № 498/1762/13-ц, суд дійшов висновку про неналежний склад відповідачів, питання про доведеність позовних вимог та їх обґрунтованість судом у зазначеній справі не вирішувалося.

Щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про необхідність застосування позовної давності до спірних правовідносин, Верховний Суд врахував таке.

За змістом пункту 6 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України правила ЦК України щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР.

За правилами статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1 та 5 статті 261 ЦК України).

Згідно із частиною 4 статті 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (§ 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93,22095/93 у справі "Stubbings and Others v. the United Kingdom"; § 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Враховуючи, що спадкодавець ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 не були сторонами оскаржуваного договору, права покупця за договором купівлі-продажу у від 20 вересня 2000 року переведені на ОСОБА_4 за рішенням суду, яке набрало законної сили лише 14 березня 2012 року, то з цього моменту необхідно вважати, що стало відомо про порушення прав ОСОБА_4 вчиненням правочину від 14 листопада 2003 року, який оскаржується у справі, що переглядається.

Верховний Суд також врахував, що спірна частка у будинку тривалий час є предметом спору, судами у межах інших судових проваджень з'ясовувалося питання про право власності на 19/100 часток будинку.

Необхідно враховувати, що кінцевою метою інших спорів було повернення спірних часток у володіння правомірного набувача, ОСОБА_4, а надалі ОСОБА_1, якими тривалий час вживалися заходи щодо захисту їхніх прав на спірне майно, а тому відсутні підстави стверджувати, що позовна давність сплинула саме з вини позивача (його правопопередника) чи через нереалізацію ним права на позов.

Тривалість розгляду справи про переведення прав та обов'язків за договором купівлі-продажу вийшла за межі розумних строків (майже 12 років), що не може впливати на права позивача й призводити до позбавлення особи, права якої порушені, права на судовий захист.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки позивач та ОСОБА_4 тривалий час вживали усіх можливих заходів задля досягнення кінцевої мети - оформлення права власності на спірне майно. Спірне майно, щодо якого судами безперервно вирішувалися судові спори, не стало задавненим, а тому відсутні підстави для застосування до таких відносин правил про позовну давність.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано не застосував позовну давність до спірних правовідносин, про що заявляв ОСОБА_2. Доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для ухвалення рішення про задоволення позову.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Не підлягають врахуванню також доводи касаційної скарги про те, що всупереч правилам частини 1 статті 372 ЦПК України апеляційний суд не відклав розгляд справи за відсутності відомостей про вручення судової повістки ТОВ "Терравіск" та ОСОБА_3.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки заявник обґрунтовує касаційну скаргу доводами про те, що відсутні відомості про сповіщення ТОВ "Терравіск" та ОСОБА_3 про розгляд справи у апеляційному суді, зазначені відповідачі із касаційними скаргами до Верховного Суду не зверталися, наведені доводи касаційної скарги не підлягають врахуванню судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначені правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваного рішення, ухваленого у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не визначаючи за можливе давати оцінки іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року зупинене виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року до закінчення касаційного провадження у цій справі.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною 3 статті 436 ЦПК України, поновлює виконання рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко