Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2020 року у справі №2-1048/2001

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 2-1048/2001

провадження № 61-4605св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 03 лютого 2020 року у складі Карпенка О. Л.

у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2001 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на 27/50 частин будинку АДРЕСА_1, посилаючись на те, що із травня 1967 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_3.

У них народилися діти: ОСОБА_4,1968 року народження, ОСОБА_5,1974 року народження та ОСОБА_6,1977 року народження.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 трагічно загинув.

Згідно з договором дарування 27/50 частин зазначеного будинку належала ОСОБА_3, проте капітальний ремонт і будівництво господарських споруд вона здійснювала разом із чоловіком.

На час звернення до суду вона проживає у зазначеній частині житлового будинку, у зв'язку з чим просила визнати за нею право власності на 27/50 частин будинку АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 лютого 2001 року визнано право власності на 27/50 частин будинку АДРЕСА_1 із належними до нього господарськими будівлями за ОСОБА_7.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з травня 1967 року ОСОБА_7 перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_3, вела спільне господарство, приймала участь у будівництві господарських споруд, робила капітальний ремонт будинку, тому згідно із положеннями статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 03 лютого 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 лютого 2001 року у цій справі.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявником не наведено поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало чинності, може розцінюватися, як порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року скаргу ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 03 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що про існування рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 лютого 2001 року їй стало відомо 22 листопада 2019 року, а з матеріалами справи її представник ознайомився 03 грудня 2019 року.

Шлюб між її батьками укладено не було, тому матір не була спадкоємицею після смерті батька. Враховуючи те, що вона та її сестри були неповнолітніми, тому в силу свого віку не мали повного об'єму дієздатності та не могли реалізувати своє право на звернення із заява про прийняття спадщини.

Місцевий суд на порушення вимог статті 105 ЦПК України не залучив дітей померлого до участі у справі, тобто суд вирішив питання про їх права, обов'язки та інтереси без їх участі.

Суд не злучив її до участі у справі як відповідача, тому вона була позбавлена можливості брати участь у розгляді цієї справи. Рішення місцевого суду порушує її права та завдає їй шкоди.

Вважає, що причини, наведені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, є поважними. Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Недотримання строків на подання апеляційної скарги зумовлено неправомірними, незаконними та злочинними діями суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_2 достовірно знала про існування рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 лютого 2001 року, що також підтверджується протоколом судового засідання у справі № 2-1614-2001 від 31 травня 2001 року. В основу касаційної скарги покладено не підтверджений належним чином факт, що їй не було відомо про рішення суду. З того часу, як ОСОБА_2 дізналася про позовну заяву про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з місця реєстрації, почала безпідставно перешкоджати розгляду справи, зловживаючи своїми правами на оскарження.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

23 лютого 2001 року ОСОБА_2 була присутня в судовому засіданні як свідок та надавала показання, що підтверджується протоколом судового засідання від 23 лютого 2001 року та рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 лютого 2001 року.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, 13 грудня 2019 року ОСОБА_2 подала до Ленінського районного суду міста Кіровограда апеляційну скаргу, в якій зокрема просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що про існування рішення місцевого суду їй стало відомо лише 22 листопада 2019 року, а з матеріалами справи її представник ознайомився 03 грудня 2019 року. Під час розгляду цієї справи місцевим судом її було допитано як свідка, однак це не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки вона не приймала участі у розгляді справи, показань не давала, а про оскаржуване судове рішення дізналася лише в листопаді 2019 року.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без руху, оскільки наведені причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 лютого 2001 року визнано неповажними та запропоновано протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали надати суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку.

Вказана ухвала була направлення на адресу ОСОБА_2, зазначену в апеляційній скарзі, і отримана 18 січня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

На виконання вимог ухвалу суду, ОСОБА_2 подала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, в якій зазначила аналогічні причини поновлення строку на апеляційне оскарження, які були визнані апеляційним судом неповажними та їм була дана оцінка.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду міста Кіровограда.

22 квітня 2020 року справа № 2-1048/2001 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін доГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів", судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 290 ЦПК України 1963 року у редакції, чинній на час постановлення судового рішення судом першої інстанції, сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення (частина 1 статті 292 ЦПК України 1963 року).

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у статті 354 ЦПК України.

Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

За правилами частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частини 1 статті 127 ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_2 була присутня в судовому засіданні як свідок, а апеляційну скаргу до Ленінського районного суду міста Кіровограда подала 13 грудня 2019 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року (заява N 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (параграф 46 рішення.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Чинний ЦПК України обмежує дискреційні повноваження апеляційного суду стосовно часу поновлення строків на оскарження судового рішення.

Відмова у відкритті апеляційного провадження у даному випадку не обмежує право учасника справи на доступ до суду, оскільки таке обмеження права на апеляційне оскарження передбачено законом, і є пропорційним його легітимній меті сприяти добросовісній процесуальній поведінці учасників судового засідання та дотримання принципу правової визначеності.

Відповідно до частини 4 статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому частини 4 статті 357 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не навела поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 лютого 2001 року.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").

Враховуючи викладене, також є правильним висновок апеляційного суду про те, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало чинності, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідає вимогам процесуального права.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи та досліджених доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Частиною 3 статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 03 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська