Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2019 року у справі №336/9218/14

Постанова

Іменем України

15 липня 2019 року

м. Київ

справа № 336/9218/14

провадження № 61-33525 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду

м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року у складі судді Наумова О. О. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня

2011 року шлюб між нею та відповідачам розірвано, дитина залишилася проживати разом з матір`ю.

Посилаючись на те, що починаючи з жовтня 2011 року, відповідач ухиляється від виконання обов`язків по вихованню сина, не підтримує з ним стосунків, не цікавиться його життям, не надає матеріальної допомоги на його утримання, а також не сплачує аліменти, призначені за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2012 року, позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня

2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала переконливих доказів, які б свідчили про нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, ухиляння від виховання дитини та наявності у цьому лише його вини. Суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки він грунтується лише на констатації окремого проживання батьків, не відвідання відповідачем дитини та перебування її на повному утриманні матері. Разом з тим орган опіки та піклування не досліджував обставин, що стали причиною такої поведінки відповідача та не обгрунтував у чому полягає повне і всебічне забезпечення прав та законних інтересів дитини, наслідком недотримання якого є позбавлення батьківських прав відповідача, який бажає і має можливість виховувати та утримувати дитину.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент ухвалення судового рішення має прізвище, ім`я, по-батькові - ОСОБА_3 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не наведено безумовних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , доводи апеляційної скарги зводяться лише до окремого проживання батьків та складних стосунків між ними, які не можуть впливати на інтереси дитини.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У грудні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, щосуди безпідставно не урахували думку малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо вирішення спору. Правильно установивши обставини справи, суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не звернули увагу на роз`яснення викладені у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», відповідно до якого ухилення батьків від виховання своїх обов`язків має місце, коли вони (за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками) не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не урахували висновок органу опіки та піклування, а також ту обставину, що малолітній, ОСОБА_3 , батьком вважає іншу особу - ОСОБА_7 , який його усиновив.

У запереченнях на касаційну скаргу, що надійшли до суду касаційної інстанції у вересні 2017 року, ОСОБА_2 просив залишити рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначив, що суди дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав. Від виконання батьківських обов`язків він не відмовлявся, але не має можливості спілкуватися з дитиною, оскільки позивач та її новий чоловік чинять йому в цьому перешкоди.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

01 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому, під час якого у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2011 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з матір`ю.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 400,00 грн щомісяця, починаючи з 20 січня 2012 року і до повноліття дитини.

Згідно довідки Шевченківського Відділу державної виконавчої служби від

26 серпня 2014 року, заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим листом про стягнення аліментів за період з 20 січня 2012 року по 01 серпня 2014 року, складає 12 141,00 грн.

Із довідки завідуючої санаторного дошкільного навчального закладу

від 20 серпня 2014 року № 59 убачається, що ОСОБА_3 систематично відвідує санаторний дошкільний навчальний заклад №129 «Конвалія» Запорізької міської ради. Дитину виховує та піклується про неї її мати -

ОСОБА_1 , також у його вихованні приймає участь її чоловік - ОСОБА_7 . За час перебування дитини у дитячому закладі, батько ОСОБА_2 лише один раз, восени 2012 року відвідав заклад з метою спілкуванням із сином.

З акту обстеження житлово-побутових умов за адресою:

АДРЕСА_1 від 15 січня 2015 року встановлено, що дитина проживає разом зі своєю матір`ю та її чоловіком, в будинку створені всі необхідні умови для відпочинку, розвитку, навчання, виховання малолітньої дитини. ОСОБА_2 не бачив сина з осені 2011 року, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться його фізичним та духовним розвитком.

Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, надала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, посилаючись на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не приділяє дитині належної уваги, не цікавиться його здоров`ям, розвитком та подальшою долею, має значну заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини. Місцеперебування його не відоме, дитина взагалі не знає ОСОБА_2 , як рідного батька, вихованням та утриманням дитини займається мати.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від

27 лютого 1991 року № 789-ХІІ,зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення зазначеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має грунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Сама по собі наявність заборгованості по сплаті аліментів, не може вважатися безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Установивши, наявність неприязних стосунків між колишнім подружжям, суди дійшли обгрунтованого висновку про недоведеність позивачем необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого органом опіки та піклування належно не аргументовано, оскільки засідання комісії з вирішення вказаного питання відбувалося без запрошення сторін та урахування їх думок та ставлення відповідача до вирішення спору.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не було взято до уваги думку малолітнього ОСОБА_3 , не спростовують правильність висновків судів, оскільки ураховуючи наявність конфлікту між батьками, постійне проживання дитини з матір`ю, а також інші обставини, що характеризують спірні правовідносини, думка дитини щодо позбавлення батьківських прав його батька не може мати вирішальне значення для правильного вирішення спору, зважаючи на те, що дитина у силу свого віку у повній мірі не здатна усвідомлювати значимість для неї цього питання, що також не виключає можливість непрямого впливу на її думку інших осіб.

Інші доводи касаційної скарги стосуються незгоди з висновками судів щодо оцінених ними доказів та встановлених обставин справи, що знаходиться за межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильності висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду від 21 грудня 2015 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Г. І. Усик

Судді: І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак