Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2019 року у справі №462/993/17

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 462/993/17

провадження № 61-14166ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Концерн «Хлібпром»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду

від 14 червня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р.,

Ніткевича А. В., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Концерн «Хлібпром» (далі - ПАТ «Концерн «Хлібпром») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що працювала у відповідача на посаді комірника складу нереалізованої продукції експедиційного відділу виробничого підрозділу «Львівський хлібозавод № 1».

Наказом від 25 грудня 2015 року № 355 з 28 грудня 2015 року її переміщено на посаду комірника нереалізованої продукції експедиційного відділу виробничого підрозділу «Цех кондитерських виробів», однак з цим наказом її не було ознайомлено. Вказувала, що 28 грудня 2015 року її не допустили до робочого місця.

Наказом від 18 січня 2016 року № 011 вона звільнена з роботи за прогули без поважних причин. Вважала звільнення незаконним, оскільки прибула на своє робоче місце, однак на прохідній заводу № 1 її не пропустили.

Про існування наказу роботодавця № 355 від 25 грудня 2015 року, яким її було переміщено на інше робоче місце, їй не повідомляли.

Просила визнати незаконним та скасувати накази ПАТ «Концерн «Хлібпром» від 25 грудня 2015 року № 355 «Щодо особового складу», від 18 січня

2016 року № 011 «Про припинення трудового договору (контракту)», поновити її на посаді комірника нереалізованої продукції експедиційного відділу виробничого підрозділу «Львівський хлібозавод № 1» ПАТ «Концерн «Хлібпром», стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 30 січня 2019 року, ухваленим у складі судді Ліуш А. І., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Концерн «Хлібпром»

від 25 грудня 2015 року № 355 «Щодо особового складу».

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Концерн «Хлібпром»

від 18 січня 2016 року № 011 «Про припинення трудового договору (контракту)».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді комірника нереалізованої продукції експедиційного відділу виробничого підрозділу «Львівський хлібозавод № 1» ПАТ «Концерн «Хлібпром» з 25 грудня 2015 року.

Стягнуто з ПАТ «Концерн «Хлібпром» на користь ОСОБА_1 67 317,12 грн середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 1 869,92 грн допущено до негайного виконання.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ «Концерн «Хлібпром» не ознайомлено ОСОБА_1 належним чином із наказом № 355 від 25 грудня 2015 року «Щодо особового складу», а наказ № 011 від 18 січня 2016 року «Про припинення трудового договору (контракту)» винесено формально, без врахування усіх істотних обставин. Крім того наказ про звільнення винесено 18 січня 2016 року, хоча позивача звільнено з 25 грудня

2015 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Концерн Хлібпром» задоволено. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи встановлено, що позивач не приступила до роботи після переміщення на склад № 4 експедиційного відділу виробничого підрозділу «Цех кондитерських виробів» ПАТ «Концерн Хлібпром», що розташований за адресою: м. Львів, вул. Східна, 45, а відтак допустила прогули без поважних причин, що стало підставою для видачі наказу про звільнення. При цьому профспілкою надано згоду на звільнення ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду

від 14 червня 2019 року, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 30 січня 2019 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із Залізничного районного суду міста Львова.

У листопаді 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при встановлені обставин справи, що мають значення для ухвалення судового рішення, не надав оцінку всім зібраним доказам та зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, порушивши при цьому принцип змагальності сторін.

ОСОБА_1 не погоджується з висновками апеляційного суду щодо встановлених обставин справи, зокрема, що вона була поінформована про переміщення на інше місце роботи. При цьому вказує, що апеляційний суд не надав оцінку її заявам до поліції та прокуратури, Головного управління Держпраці у Львівській області. Не встановив та не дослідив доказів, які надають право/обов`язок уповноваженим особами повідомляти її про переведення на інше місце роботи.

Вказує, що відповідачем не було виконано ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 25 жовтня 2017 року щодо надання копії її особової картки, засвідченої належним чином, а суд апеляційної інстанції цьому не надав оцінку.

Стверджує, що про дату засідання профспілкового комітету щодо розгляду питання надання дозволу на її звільнення її повідомлено неуповноваженою особою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року від ПАТ «Концерн «Хлібопром» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову Львівського апеляційного суду

від 14 червня 2019 року залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до наказу № 355 від 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 , комірника нереалізованої продукції експедиційного відділу виробничого підрозділу «Львівський хлібозавод № 1» ПАТ «Концерн Хлібпром» з 28 грудня 2015 року, переміщено на посаду комірника нереалізованої продукції складу № 4 експедиційного відділу виробничого підрозділу «Цех кондитерських виробів» ПАТ «Концерн Хлібпром», що розташований за адресою м. Львів, вул. Східна, 45 з попереднім графіком роботи та без змін умов оплати праці.

Із акта про відмову від ознайомлення із наказом про переміщення

від 25 грудня 2015 року, встановлено, що ОСОБА_1 зачитано наказ

від 25 грудня 2015 року № 355, однак остання відмовилась від ознайомлення з даним наказом.

Згідно актів про відсутність працівника на робочому місці від 28 грудня

2015 року, 29 грудня 2015 року, 30 грудня 2015 року, 31 грудня 2015 року,

04 січня 2016 року, 05 січня 2016 року, 06 січня 2016 року, 08 січня 2016 року, 11 січня 2016 року, 12 січня 2016 року, 13 січня 2016 року, 14 січня 2016 року, 15 січня 2016 року, 18 січня 2016 року та доповідних-службових записок начальника експедиційного відділу Виробничого підрозділу «Цех кондитерських виробів» ПАТ «Концерн Хлібпром» від 28 грудня 2015 року та 30 грудня 2015 року встановлено, що з 28 грудня 2015 року по 18 січня

2016 року ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці.

30 грудня 2015 року ПАТ «Концерн Хлібпром» звернулось до профспілкового органу, членом якого є ОСОБА_1 , з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин.

ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено повідомлення про засідання профспілкового комітету.

Засідання профспілкового комітету призначене на 11 січня 2016 року, було відкладене на 18 січня 2016 року у зв`язку з неявкою позивача. Про засідання профспілкового комітету призначене на 18 січня 2016 року позивачу направлено попередження яке вона отримала 16 січня 2016 року.

З актів про неявку для подачі пояснень ПАТ «Концерн Хлібпром» від 31 грудня 2015 року, 04 січня 2016 року, 06 січня 2016 року встановлено, що

ПАТ «Концерн Хлібпром» направляв ОСОБА_1 звернення з проханням надати пояснення відсутності на роботі, проте ОСОБА_1 таких пояснень не надала.

Відсутність позивача на роботі у період з 28 грудня 2015 року по 18 січня

2016 року підтверджена табелем обліку використання робочого часу.

Рішенням профспілкового комітету ПАТ «Концерн Хлібпром» викладеним у протоколі від 18 січня 2016 року надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин за пунктом четвертим частини першої

статті 40 КЗпП України.

Наказом від 18 січня 2016 року № 011 позивача ОСОБА_1 звільнено з

25 грудня 2015 року згідно з пунктом четвертим частини першої

статті 40 Кодексу законів про працю України за прогули без поважних причин із посади комірника нереалізованої продукції ВП «Цех кондитерських виробів», експедиційний відділ, склад № 4.

За зверненням ОСОБА_1 , Головним управлінням Держпраці у Львівській області проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю та за її результатами не встановлено порушень трудового законодавства при застосуванні відповідачем до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі за текстом, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Частиною другою статті 147 КЗпП України передбачено, що звільнення - це дисциплінарне стягнення, яке може бути застосоване до працівника за порушення трудової дисципліни.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано стягнення у строки та в порядку, встановленими статтями 148, 149 КЗпП України.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно статті 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пункт 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У відповідності до пункту 24 цієї постанови, прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша

статті 43 КЗпП України).

Відповідно до частини восьмої статті 43 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що зазначена відповідачем підстава для звільнення позивача з роботи є обґрунтованою і порушення порядку звільнення в межах заявлених і підтриманих позовних вимог не встановлено.

Однак із вказаними висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів частково не погоджується.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція) затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Зі змісту пункту 4.1 Інструкції вбачається, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу № 355 від 25 грудня 2015 року щодо переміщення ОСОБА_1 , а також про те, що ОСОБА_1 не приступила до роботи після переміщення, тобто з 28 грудня 2015 року на склад № 4 експедиційного відділу виробничого підрозділу «Цех кондитерських виробів» ПАТ «Концерн Хлібпром», а отже допустила прогули без поважних причин.

Проте, перевіряючи законність оскаржуваного наказу від 18 січня 2016 року № 011, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи із 25 грудня 2015 року, апеляційний суд не врахував, що працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом правильно встановлено обставини вчинення ОСОБА_1 порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу, що є підставою для звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проте зазначення в наказі від 18 січня 2016 року № 011 дати звільнення 25 грудня 2015 року, не відповідає наведеним положенням КЗпП України та Інструкції.

Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки її 18 січня 2016 року обґрунтовано звільнено за прогул, колегія суддів дійшла висновку про визнання незаконним та скасування наказу від 18 січня

2016 року № 011 в частині визначення дати звільнення ОСОБА_1

із 25 грудня 2015 року.

За встановлених судами обставин днем звільнення ОСОБА_1 необхідно вважати дату винесення наказу про звільнення, тобто 18 січня 2016 року.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що у період із 28 грудня 2015 року по 18 січня 2016 року (день звільнення) позивач фактично не працювала, а мав місце триваючий прогул, тому з огляду на положення

статті 94 КЗпП України, яка визначає, що заробітна плата це винагорода, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, відсутні підстави для виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період із 28 грудня 2015 року по 18 січня 2016 року

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду підлягає частковому скасуванню.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу публічного акціонерного товариства «Концерн «Хлібпром» від 18 січня 2016 року № 011 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Концерн «Хлібпром» про визнання незаконним та скасування наказу публічного акціонерного товариства «Концерн «Хлібпром» від 18 січня

2016 року № 011 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ публічного акціонерного

товариства «Концерн «Хлібпром» від 18 січня 2016 року № 011 в частині визначення дати звільнення ОСОБА_1 із ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович