Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №761/39515/17

Постанова

Іменем України

15 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 761/395/17-ц

провадження № 61-49022св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з серпня 2012 року вона та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу у них народився син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач не приймав участі у її житті та вихованні дитини, не виконував свої батьківські обов'язки, фактично ухилився від їх виконання, а з вересня 2013 року вони стали проживали окремо. З 2014 року вона з сином почали проживати з іншим чоловіком - ОСОБА_8, який замінив сину батька, виховує і піклується про нього.

Згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року шлюб між нею та ОСОБА_5 розірвано.

Відповідач самоусунувся від виховання їх спільної дитини, матеріально сина не утримує, його життям та здоров'ям не цікавиться. Дитина фактично знаходиться на її утриманні та її теперішнього чоловіка.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнення з ОСОБА_5 аліментів на її користь на утримання сина у розмірі 4 000 грн, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року у складі судді Осаулова А. А. позов ОСОБА_4 задоволено.

Позбавленобатьківських прав ОСОБА_5 відносно сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі 4 000 грн щомісячно з їх індексацією відповідно до вимог законодавства, починаючи з 01 листопада 2017 року до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку.

Рішення в частині стягнення аліментів допущено донегайного виконання у межах сплати суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 640 грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, врахувавши інтереси дитини, виходив із того, що відповідач без поважних причин тривалий час не спілкується з сином, не займається його вихованням, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не цікавиться його здоров'ям та життям, тобто ухиляється від виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини - ОСОБА_5

При цьому, оскільки обов'язок утримувати дитину покладено законом як на матір, так і на батька, суд стягнув з відповідача аліменти на утримання сина, а визначаючи розмір аліментів саме у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000 грн щомісячно, суд врахував матеріальний стан сторін і потреби дитини відповідного віку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року в частині позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав відмовлено, попередивши ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Покладено на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов'язків.

У іншій частині - рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав та відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_4, виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування такого заходу впливу відносно відповідача.

Згідно з висновком служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 21 липня 2017 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно його малолітнього сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Разом з тим ОСОБА_5 з 2014 року перебуває під мобілізаційною пропискою, останній був госпіталізований та протягом тривалого часу перебував на лікуванні, оскільки має захворювання, що позбавляє його можливості мати дітей у майбутньому, тобто син ОСОБА_7 є його першою та, можливо, єдиною дитиною. Також судом не встановлено, що поведінка відповідача є неприйнятною та аморальною, останній не був притягнутий до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Крім того, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 761/39515/17-ц з Шевченківського районного суду м. Києва.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у судовому засіданні суду першої інстанції було правильно встановлено вину відповідача, яка полягає у порушенні норм СК України, що підтверджується висновком органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 липня 2017 року, яким згідно з психологічною характеристикою, встановлено у малолітнього ОСОБА_7 високий рівень прихильності як до мами, так і до вітчима ОСОБА_8, якого хлопчик вважає своїм батьком та називає "папа". Про ОСОБА_5 хлопчик не згадував, оскільки бачив його у віці 1,5 роки. Для нього у ролі батька виступає вітчим ОСОБА_8. На сьогодні потребу хлопчика у наявності дорослого чоловічої статті повноцінно задовольняє вітчим. До ОСОБА_5 дитина не проявляє ніяких почуттів та не пам'ятає про нього.

ОСОБА_5 про розгляд питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації був повідомлений належним чином, на засідання з'явився, категорично заперечував щодо позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_7, але жодного документу стосовно участі у вихованні та утриманні сина не надав.

При цьому апеляційний суд не врахував інтереси дитини і те, що відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, матеріально сина не утримує, з ним не спілкується, його життям, здоров'ям не цікавиться.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено факт того, щоОСОБА_5 чинились перешкоди у спілкуванні з сином, тому відповідач свідомо ухиляється від спілкування з ним та від виконання своїх батьківських обов'язків.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З серпня 2012 року ОСОБА_4. та ОСОБА_6перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу у них народився син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано.

Дитина проживає разом з матір'ю та її новим чоловіком, яким створені належні умови для проживання та виховання дитини.

Згідно з характеристикою на ОСОБА_7 від 27 квітня 2017 року, дитина навчається у дошкільному навчальному закладі № 111 Деснянського управління освіти та відповідач за увесь час навчання сина з 23 вересня 2015 року жодного разу у вказаний заклад за ним не з'являвся та у його вихованні участі не приймає.

Відповідно до висновку психологічного обстеження ОСОБА_7 від 11 липня 2017 року дитина не виявляє емоційної прихильності до ОСОБА_5, оскільки потребу у наявності дорослого чоловічої статі замінив відчим.

Згідно з висновком служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 21 липня 2017 року Деснянська районна державна адміністрація у м. Києві як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно його малолітнього сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 19-23).

ОСОБА_5 з 2014 року перебуває під мобілізаційною пропискою, останній був госпіталізований та протягом тривалого часу перебував на лікуванні, оскільки має захворювання, що позбавляє його можливості мати дітей у майбутньому, тобто спільний син ОСОБА_7 є його першою та можливо єдиною дитиною.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, а судом не встановлено, що поведінка відповідача є неприйнятною та аморальною, останній не був притягнутий до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Крім того, у суді апеляційної інстанції відповідач пояснив, що він цікавиться сином, бажає з ним спілкуватись, піклуватись про нього та надавати йому допомогу.

Також судом установлено, що ОСОБА_5 є працюючим та приватним підприємцем.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанову апеляційного суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини

(стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У силу частини шостої статті 19 СК Українисуд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого

2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України»

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_5, який не бере участі у вихованні сина, батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав з попередженням ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та покладенням на орган опіки та піклування контролю за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов'язків.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Посилання касаційної скарги на те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання своєї дитини не заслуговують на увагу, оскільки направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк