Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2019 року у справі №755/172/18
Постанова КЦС ВП від 15.03.2023 року у справі №755/172/18

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 755/172/18-ц

провадження № 61-4113св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 4

в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2019 рокуу складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 4

в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що квартира

АДРЕСА_1 , загальною площею 34 кв. м, яка належить територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, вибула з її володіння без волі власника. Відповідно до обмінного ордера

від 07 серпня 1985 року № 1088, виданого Управлінням по обліку і розподілу житлової площі виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, квартиру АДРЕСА_1 надано

ОСОБА_2 , який зареєстрований у вказаній квартирі з 27 серпня

1985 року, але фактично проживав у ній не більше трьох років, що стало підставою для подання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Під час розгляду указаної справи в суді підприємству стало відомо, що спірна квартира двічі перепродана: 11 листопада 2016 року власником став ОСОБА_3 , а з 03 грудня 2016 року - ОСОБА_4 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна об`єкта нерухомого майна власником квартири

АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 . Підставою для виникнення права власності

ОСОБА_5 на квартиру є укладений 03 грудня 2016 року між ним і ОСОБА_6 договір купівлі-продажу № 997, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Солонець Т. М.

Підставою набуття у власність ОСОБА_7 зазначеної квартири став договір купівлі-продажу № 2702, укладений 11 листопада 2016 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. У зазначеному договорі купівлі-продажу указано, що спірна квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 28 серпня 1997 року згідно з розпорядженням (наказом)

№ 34-193 та зареєстрованого в міському Бюро технічної інвентаризації

10 вересня 1997 року за реєстраційним номером 1076. А згідно з інформацією, наданою Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією у листі від 17 листопада 2017 року № 10005/43/2/103, станом на 17 листопада 2017 року свідоцтво про право власності на квартиру

АДРЕСА_1 не видавалось. Крім того, відповідно до інформації КП Київської міської ради Київського міського Бюро технічної інвентаризації від 21 листопада 2017 року № 062/14-14358 (И-2017), за реєстраційним номером 1076 проводилася реєстрація права власності на квартири як окремі об`єкти нерухомого майна в будинку

АДРЕСА_2 . Крім того, згідно з даними реєстрових книг БТІ, за вищезазначеною адресою 10 вересня 1997 року реєстрація права власності на будь-яке майно не здійснювалася. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві» будинок АДРЕСА_3 передано до сфери управління Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації. Як відомо з листа Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 11 жовтня 2017 року

№ 8916/43/2/103, рішення щодо оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 не приймалося, свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалося. Крім того, згідно

з інформацією КП Київської міської ради Київське міське БТІ від 20 липня

2017 року № 062/14-12835 (И-2017), квартира

АДРЕСА_1 на праві власності за будь-ким не реєструвалася. Таким чином, спірна квартира є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради, оскільки нею вказане майно не відчужувалося, право власності територіальної громади відповідно до закону на вказане майно не припинялося, а ОСОБА_7 не набував право власності на майно у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 4, який діє в інтересах держави в особі Київської міської ради, просив витребувати квартиру АДРЕСА_1 на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року

в задоволенні позову заступника керівника Київської місцевої прокуратури

№ 4 в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем не визнавалась недійсною та не скасовувалась. Крім того, не доведено належності спірного майна до комунальної власності територіальної громади міста Києва, не надано доказів щодо реєстрації спірного майна як комунальної власності. Тому суд вважав, що підстав для задоволення віндикаційного позову в порядку статей 387 388 ЦК України немає. Також суд першої інстанції зазначив, що відповідач не міг знати про те, що первина реєстрація права власності на спірне майно проведена на підставі підробленого свідоцтва про право власності, що свідчить про його добросовісність.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено.

Вирішено витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади

м. Києва в особі Київської міської ради квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 34 кв. м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що вибуття квартири АДРЕСА_1 із власності територіальної громади м. Києва відбулося у незаконний спосіб, оскільки первинно відчуження спірної квартири відбулось ОСОБА_8 , підставою набуття права приватної власності на квартиру вказано свідоцтво про право власності, видане

в результаті проведеної процедури приватизації, проте під час розгляду справи встановлено, що таку процедуру компетентні органи не проводили, свідоцтво за указаним номером не видавалось, за номером запису

в реєстраційній книзі БТІ містяться дані про реєстрацію права власності на іншу квартиру, реєстрація права приватної власності на спірну квартиру БТІ не проводилась. Крім того, відомості про право приватної власності

ОСОБА_8 на спірну квартиру не були внесені до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи те, що на підставі ордера право користування квартирою АДРЕСА_1 було передано фізичній особі ОСОБА_9 , який також не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на оформлення права власності та його реалізацію, апеляційний суд вважав, що право на розпорядження спірним майном залишилось у його первинного власника - територіальної громади м. Києва,

і саме це право є порушеним та підлягає судовому захисту відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду

від 18 лютого 2019 року та залишити без змін рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів вини чи обізнаності ОСОБА_1 про виявлені факти при укладені ним договору купівлі-продажу спірної квартири, не спростовано факт належного придбання спірної квартири та, відповідно, договір купівлі-продажу квартири від 03 грудня 2016 року є чинним. При цьому фактично не підтверджено жодним документом права комунальної власності на квартиру, у зв?язку з чим немає законних підстав для витребування її у відповідача. Враховуючи зазначене, викладені прокурором доводи не дають підстав вважати, що обраний ним спосіб захисту відповідає закону. Заявник вказує, що позивач не довів належності спірного майна до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи

з Дніпровського районного суду міста Києва.

Зупиниено виконання постановиКиївського апеляційного суду від 18 лютого

2019 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку.

21 березня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 755/172/18 (провадження № 61-4113св19)

за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 4

в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 359/5719/17 (провадження 14-8цс21)

за позовом ОСОБА_10 до ТОВ «Компанія з організації житлового будівництва», ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, треті особи: приватний нотаріус Мороз О. А., ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , про визнання недійсними договору про резервування об`єкта нерухомості та договору купівлі-продажу цінних паперів, актів про пред`явлення до погашення та погашення пакета облігацій, акта приймання-передачі майнових прав на квартиру та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, витребування її з чужого незаконного володіння та визнання майнових прав на квартиру та справи № 461/12525/15-ц за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , Першої Львівської державної нотаріальної контори про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_18 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня

2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 755/172/18-цза позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна за касаційною скаргою

ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого

2019 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

Виконавчий комітет Київської міської ради народних депутатів 07 серпня

1985 року видав ОСОБА_9 ордер № 1088, на підставі якого він набув право на вселення, в порядку обміну з ОСОБА_19 , у квартиру

АДРЕСА_1 (а. с. 11).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 10 грудня 2010 року № 1112 затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передано до сфери управління районних у місті Києві державних адміністрацій. У додатках до розпорядження зазначено житловий будинок АДРЕСА_3 , як такий що віднесений до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, якій, зокрема, надано повноваження щодо приватизації об`єктів житлового фонду та захисту майнових і немайнових прав територіальної громади м. Києва (а. с. 16-20).

11 листопада 2016 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) укладено договір купівлі-продажу (реєстровий номер 270) квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,0 кв. м (а. с. 29 - 32).

У пункті 2 цього договору вказано, що предмет договору належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією

м. Києва 28 серпня 1997 року згідно з розпорядженням (наказом)

від 28 серпня 1997 року № 34-193. Реєстрація права власності проведена Київським міським бюро технічної інвентаризації 10 вересня 1997 року

і записана у реєстрову книгу за № 1076

03 грудня 2016 року між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу (реєстровий номер 997) квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,0 кв. м (а. с. 33 - 34).

У пункті 3 цього договору вказано, що ця квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В.

11 листопада 2016 року за реєстровим номером 2702.

Матеріали справи містять копію свідоцтва про право власності на житло, виданого на ім`я ОСОБА_8 Дніпровською районною державною адміністрацією міста Києва 28 серпня 1997 року згідно з розпорядженням (наказом) від 28 серпня 1997 року № 34-193, яке записане у реєстрову книгу за № 1079 (а. с. 52).

Згідно з листами Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації

від 11 жовтня 2017 року № 8916/43/2/103 та від 17 листопада 2017 року

№ 10005/43/2/103 до органу приватизації житла Дніпровської районної

в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_9 чи інші особи не звертались. Орган приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації не здійснював оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалось. Будь-яких відомостей щодо видачі ОСОБА_9 ордера на цю квартиру немає (а. с. 10, 28).

Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське Бюро технічної інвентаризації» в листі від 20 жовтня 2017 року

№ 062/14-12835 (И-2017) повідомило, що згідно з даними реєстрових книг квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована. Також вказано на відсутність у них повноважень щодо реєстрації речових прав з 01 січня 2013 року (а. с. 21 - 22).

В листі від 21 листопада 2017 року № 062/14-14358 (И-2017) Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське Бюро технічної інвентаризації» повідомляє, що за реєстраційним номером 1076 проводилася реєстрація права власності на квартири як окремі об`єкти нерухомого майна в буд. АДРЕСА_2 (а. с. 25 - 26).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири

АДРЕСА_1 є інформація про зареєстроване право власності ОСОБА_1 , а також про право власності ОСОБА_7 , яке виникло 11 листопада 2016 року та було припинено 03 грудня 2016 року на підставі укладених ним договорів. Відомостей про реєстрацію іншого речового права немає. Відомості про державну реєстрацію іпотеки відсутні. Наявні дані про державну реєстрацію обтяжень на підставі судового рішення (а. с. 12 - 15).

Згідно з довідкою форми 3, від 29 березня 2017 року № 901 виданою Комунальним концерном «Центр комунального сервісу», у квартирі

АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_9 (а. с. 27).

Згідно з листами Комунального підприємства «Керуюча компанія

з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»

від 23 жовтня 2017 року № 103/32-7354 та від 16 грудня 2016 року

№ 103/32-8907, підприємством було встановлено, що ОСОБА_9 , який зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , фактично не проживав у ній більше трьох років, що підтверджується актами. Вказується про заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 30 631,71 грн та опломбування квартири. Зазначається, що за результатами розгляду повідомлення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про злочин були внесені відомості до ЄРДР за № 42016101040000243 від 29 грудня 2016 року (а. с. 40 - 46).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

До компетенції рад віднесено питання прийняття рішень щодо розпорядження та правової природи комунального майна (пункт 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як відомо з матеріалів справи, на підставі ордера право користування квартирою АДРЕСА_1 було передано

ОСОБА_9 , який не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на оформлення права власності та його реалізацію.

Згідно з листом Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське Бюро технічної інвентаризації» від 21 листопада 2017 року

№ 062/14-14358 (И-2017) за реєстраційним номером 1076 проводилася реєстрація права власності на квартири як окремі об`єкти нерухомого майна

в буд. АДРЕСА_2 (а. с. 25 - 26).

Таким чином, установлено, що спірна квартира є неприватизованою,

в установленому законом порядку у власність нікому не передавалась.

За таких обставин спірна квартира перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва, оскільки саме їй згідно з розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 10 грудня 2010 року № 1112 були передані права володіння, користування і розпорядження нею.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України).

Таким чином, розпоряджатись майном може тільки власник.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (тут - законним користувачем) і володільцем майна немає договірних (а так само й інших відносних) відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником (позивачем) правочину.

Виникнення права власника (титульного володільця) на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Цією нормою передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника

у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та забезпечує ефективний захист прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже, є неефективними.

Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що спірна квартира перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва, є неприватизованою, в установленому законом порядку у власність нікому не передавалась, вибула з володіння власника не з його волі, та зробив правильний висновок про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна від останнього його набувача.

Цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

Верховний Суд також зауважує, що за обставин цієї справи, використавши підроблені документи про право власності на спірну квартиру, вона була перепродана без відома та волі власника двічі протягом декількох тижнів за ціною, яка мала б викликати сумнів у відповідача, який проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на цю квартиру, і за необхідності отримавши правову допомогу, мав би зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу квартири, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ

від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова Київського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов