Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №465/1387/17

Постанова

Іменем України

15 березня 2018 року

м. Київ

справа № 465/1387/17-ц

провадження № 61-185 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 липня 2017 року у складі судді Гулієвої М. І. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Вагівського О. М., Цяцяка Р. П.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 4 лютого 2012 року по

11 липня 2012 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі від якого мають спільну дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу проживає разом із нею та перебуває на її утриманні.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню та матеріальному утриманню дитини, просила стягнути з нього на її користь аліменти на утримання сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду і досягнення нею повноліття.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 6 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частини із всіх видів його заробітку на утримання сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13 березня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць, відповідно до статті 367 ЦПК України.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач є батьком

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу між сторонами залишився проживати з позивачем, а тому відповідно до положень статті 180 СК України ОСОБА_2 зобов'язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При визначенні розміру аліментів суд ураховував стан здоров'я і матеріальне становище відповідача, який працює та має на утриманні двох малолітніх дітей.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що батько дитини зобов'язаний та має можливість матеріально забезпечувати дитину у визначеному судом розмірі, є законним та обгрунтованим.

У січні 2018 року ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 звернулись із касаційною скаргою, у якій просили суд скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/8 частини із всіх видів його заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не ураховано стан здоров'я відповідача, неможливість працювати цілий робочий день, а також перебування на його утриманні двох малолітніх дітей та, що після розірвання шлюбу він залишив позивачу все майно, яке було набуте ними під час спільного подружнього життя. Крім того, зазначав, що дитина була народжена за допомогою репродуктивних технологій, позивач не народжувала дитину, і на час її народження не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. Фактично він був введений позивачем в оману, так як погодився допомогти ОСОБА_1 у зв'язку з наявними між ними дружніми (не сімейними) відносинами, в подальшому вони спільно звернулися до суду про позбавлення його батьківських прав. Крім того, посилалися на те, що судове засідання у суді апеляційної інстанції відбувалось не у порядку закритого судового засідання, що позбавило його можливості повідомити всі відомі обставини цієї справи.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 4 лютого 2012 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано 11 липня

2012 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10 лютого 2012 року.

Встановлено, що дитина була народжена за допомогою репродуктивних технологій, із залученням сурогатної матері. Народження дитини відбулось завдяки перенесенню в організм сурогатної матері ембріонів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв'язку із чим дитина походить від сторін у справі.

Із заяви - згоди на запис батьками, яка посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 7 лютого 2012 року та зареєстрована в реєстрі за № 490 убачається, що сурогатна мати дала згоду на запис подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьками дитини, народженої

5 січня 2012 року, яка була зачата шляхом застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Відповідно до заяви про визнання батьківства, ОСОБА_2 визнав себе батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (частина друга статті 181 СК України (у редакції, що була чинною на момент розгляду справи в суді першої інстанції).

Положеннями статті 182 СК України (у редакції, що була чинною на момент розгляду справи в суді першої інстанції) передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Ураховуючи, що відповідач є батьком неповнолітнього ОСОБА_4, 5 січня

2012 року, який після розірвання шлюбу проживає разом з матір'ю - позивачем у справі, законним та обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про наявність у нього обов'язку передбаченого статтею 180 СК України щодо утримання своєї дитини до досягнення нею повноліття.

Доводи касаційної скарги про введення ОСОБА_2 в оману щодо батьківства та, що він не вважає себе батьком дитини, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 123 СК Україниу разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Згідно з підпунктом 11 пункту 7 Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України № 771 від 21 грудня 2008 року (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), реєстрація дитини, народженої за допомогою допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства, здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року (що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) у разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, реєстрація народження провадиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, а також довідка про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом. При цьому в графі «Для відміток» робиться відповідний запис: матір'ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження є громадянка (прізвище, власне ім'я, по батькові), а також зазначаються дата видачі довідки та її номер.

Відповідно до частини другої статті 59 ЦПК України (у редакції, що була чинною на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В матеріалах справи наявні документи, надані на запит суду, щодо реєстрації народження ОСОБА_4, батьками якого записано сторін у справі, які підтверджують генетичну спорідненість відповідача з дитиною та згідно яких ОСОБА_2 визнавав себе батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Доказів, які підтверджують факт позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, чи виключення відомостей про нього із актового запису про народження дитини, відповідачем не надано.

Визначаючи розмір аліментів суди попередніх інстанцій правильно урахували, що дитина знаходиться на утриманні позивача, відповідач має регулярний дохід, при цьому на його утриманні знаходиться двоє малолітніх дітей, у зв'язку з чим та виходячи з наявної у ОСОБА_2 матеріальної можливості, обгрунтовано визначили розмір аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_4, 5 січня

ІНФОРМАЦІЯ_2, - 1/4 частини усіх видів його заробітку. Визначений розмір аліментів на утримання дитини є таким, що відповідає вимогам

статті 182 СК України.

Судами попередніх інстанцій надано обгрунтовану правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам стану здоров'я відповідача, який є працездатним і має регулярний дохід, його матеріального становища, а також ураховано розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на підставі яких зроблено правильний висновок про можливість батька сплачувати аліменти саме у такому розмірі.

За відсутності належних та допустимих доказів, суди обгрунтовано відхилили твердження відповідача про залишення ним позивачу після розірвання шлюбу нерухомого майна, кошти від реалізації якого вона могла б використовувати на утримання сина.

Не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і посилання в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції порядку розгляду справи у відкритому судовому засіданні, що позбавило відповідача можливості повідомити всі відомі йому обставини у цій справі.

З матеріалів справи убачається, що у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції приймали участь, як відповідач, так і його представник, клопотань щодо необхідності проведення розгляду справи в закритому судовому засідання, чи неможливості у зв'язку з цим повідомлення відповідачем обставин справи, вони не заявляли.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик