Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №211/3415/14
Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №211/3415/14

Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 211/3415/14

провадження № 61-11400св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради, прокуратура Довгинцівського району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Глущенко Олександр Сергійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради, прокуратура Довгинцівського району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради, прокуратура Довгинцівського району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала те, що

з 12 березня 2005 року до 05 серпня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час перебування сторін у шлюбі народився син ОСОБА_3 .

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2006 року у справі № 2-691/2006 позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/6 частки всіх видів доходів (заробітку) щомісячно до повноліття дитини, починаючи

із 28 лютого 2006 року.

ОСОБА_2 ухилявся від виконання своїх обов`язків щодо утримання дитини, внаслідок чого щодо нього було порушено кримінальне провадження за фактом злісного ухилення від сплати аліментів.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року у справі № 2-691/2006 ОСОБА_2 оголошено у розшук.

Станом на 01 травня 2014 року борг ОСОБА_2 зі сплати аліментів склав 41 888,00 грн.

Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області своїм вироком від 14 червня 2013 року у кримінальній справі № 211/3295/13-к визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, та призначив йому покарання у виді штрафу у розмірі 510,00 грн.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що батько дитини ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми обов`язками щодо виховання та утримання сина, що суперечить інтересам дитини, просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України (т. 1 а. с. 2-5).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області своїм рішенням від 14 серпня 2014 року позов задовольнив. Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі належних та допустимих доказів позивач довела ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина ОСОБА_3 , а саме: батько не піклується про дитину, не займається його вихованням та духовним розвитком, не цікавиться життям та здоров`ям дитини, на цей час перебуває у розшуку як особа, яка не сплачує аліменти.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла ОСОБА_5 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, яка отримана судом 26 лютого 2020 року.

Дніпровський апеляційний суд своєю постановою від 27 жовтня 2020 року частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокат Старікова М. Д. Скасував рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав направлено за встановленою законом підсудністю до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для розгляду відповідно до вимог ЦПК України.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу по суті з порушенням правил підсудності, оскільки на час подання позову до суду відповідач проживав за іншою адресою, ніж адреса проживання, яку вказала позивач у позовній заяві.

Справу було розглянуто за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, тому є поважними причини не заявлення ним про непідсудність справи.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Глущенко О. С. , звернулася до суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року.

Верховний Суд у своїй постанові від 29 червня 2022 року задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Глущенко О. С.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасував, справу направив на новий апеляційний розгляд.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 в установленому законом порядку не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому був позбавлений можливості заявити про непідсудність цієї справи Довгинцівському районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Разом із тим суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , порушив норми процесуального права та розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , яку належним чином не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання.

Дніпровський апеляційний суд своєю постановою від 19 жовтня 2022 року частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла ОСОБА_5 .

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року скасував.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав направив за встановленою законом підсудністю до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для розгляду відповідно до вимог ЦПК України.

Постанова суду мотивована тим, що вимоги статті 378 ЦПК України унормовують безумовність скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи, у випадку його прийняття із порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), за наявності поважних причин не заявлення відповідачем про непідсудність справи суду першої інстанції, оскаржуване з цих підстав рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року підлягає скасуванню із направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Глущенко О. С., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказану постанову, ухваливши нове рішення про закриття апеляційного провадження. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року залишити без змін.

Скаржник вказує, що апеляційна скарга на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року у справі № 211/3415/14 подана ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Старікова М. Д.

В якості документів, що підтверджують повноваження ОСОБА_5 , до апеляційної скарги додано копію нотаріально посвідченої довіреності

від 21 лютого 2018 року, виданої ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_5 , та копію свідоцтва про шлюб від 13 квітня 2018 року, згідно із якою ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_3 ».

Ні копія довіреності, ні копія свідоцтва про шлюб жодним чином не засвідчені.

Верховний Суд у своїй постанові від 23 квітня 2018 року у справі № 906/460/16 вказав, якщо провадження у справі порушене до набрання чинності зазначеним Законом України від 02 червня 2016 року

№ 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (до 30 вересня 2016 року), представництво у такій справі може здійснюватися не лише адвокатом, а й іншим законним представником з наданням доказів суду щодо уповноваження такої особи на представництво інтересів учасника справи відповідно до вимог процесуального законодавства.

Практика Верховного Суду в контексті підтвердження повноважень представника саме оригіналами відповідних документів чи їх належним чином засвідченими копіями є усталеною. Зокрема, такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 811/1507/18, ухвалах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 202/5348/18, від 18 червня 2019 року у справі № 263/11247/14-ц,

від 04 липня 2019 року у справі № 752/12614/16-ц, від 09 серпня 2018 року у справах № 826/14170/17 і № 826/19995/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 9901/847/18, від 29 жовтня 2019 року у справі № 620/1404/19, від 18 листопада 2019 року у справі № 160/4411/19, від 02 грудня 2019 року у справі № 460/620/15-а, від 12 червня 2020 року у справі № 580/3478/19, від 23 квітня 2018 року у справі № 906/460/16.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні допустимі докази, що підтверджують наявність у ОСОБА_5 повноважень на підписання апеляційної скарги від імені ОСОБА_2 .

Представник позивача, адвокат Глущенко О. С. під час розгляду справи наголошував на тому, що апеляційна скарга на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року підписана ОСОБА_5 , повноваження якої на це не підтверджені в установленому законом порядку, проте заперечення адвоката Глущенка О. С. судом апеляційної інстанції фактично були проігноровані.

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 211/3415/14 з Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У грудні 2022 року справа № 211/3415/14 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 є сином позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , свідоцтвом про шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 8, 9, 11).

Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області своїм рішенням від 05 серпня 2013 року розірвав шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 10).

Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області своєю ухвалою від 10 квітня 2014 року задовольнив подання державного виконавця щодо оголошення боржника ОСОБА_2 в розшук у зв`язку із ухиленням останнього від сплати аліментів за рішенням суду (т. 1 а. с. 21).

Борг по аліментам за час з червня 2006 року, станом на 01 травня 2014 року складає 41 888,00 грн. Із довідки вбачається, що відповідач з 2006 року жодного разу не сплатив аліменти позивачу (т. 1 а. с. 19).

У висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 26 червня 2014 року виконком Довгинцівської районної у місті ради в інтересах дитини вважав за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 29, 30).

Відповідно до акта від 05 червня 2014 року, що складений та підписаний сусідами за теперішнім місцем проживання позивача, батько дитини ОСОБА_2 вихованням дитини не займається (т. 1 а. с. 36).

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2013 року ОСОБА_2 засуджений за частиною першою статті 125 КК України за нанесення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 37).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини

у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

За приписами частини третьої статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

У підпункті 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закріплено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1, та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах апеляційної інстанції здійснюється з 01 січня

2018 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності цим Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

У статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно із підпунктом 18 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Таким чином, з 01 січня 2018 року представництво в судах апеляційної інстанції у справах, провадження в яких розпочате після 30 вересня

2016 року, має здійснюватися адвокатами. Якщо провадження розпочате до 30 вересня 2016 року, то представництво може здійснюватися особами, які не мають статусу адвоката, оскільки такі правила були закріплені у статтях 40-42 ЦПК України 2004 року і діяли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Провадження у цій справі відкрито ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2014 року, тобто розпочате до 30 вересня 2016 року.

Таким чином, представництво в апеляційному суді у цьому провадженні здійснюється за правилами, які діяли до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», тобто без обов`язкової участі адвоката.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно із частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частини перша, третя статті 244 ЦК України).

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи (пункт 1 частини першої статті 62 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, позаяк доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності 21 лютого 2018 року Старікова М. Д. уповноважена представляти інтереси ОСОБА_2 у судах, та, зокрема, оскаржити рішення (т. 1 а. с. 54).

Установлено, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року була підписана представником Старіковою М. Д. на підставі довіреності від 21 лютого 2018 року, яка передбачає делеговане відповідачем право на підписання від його імені апеляційної скарги представником.

Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви (частини перша, друга, четверта статті 64 ЦПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 брала участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, підстав, які викликали сумнів у суду щодо повноважень ОСОБА_5 на представництво ОСОБА_2 , не виникло, відповідачем довіреність на представлення його інтересів не скасовувалася, тому колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги з підстав того, що апеляційна скарга подана особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, розцінює як суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення Європейського суду з прав людини

від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» Perez de Rada Cavanilles v. Spain).

Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності у представника відповідача повноважень на представлення його інтересів з посиланням на висновки викладені у постанові Верховного Суду

від 18 жовтня 2018 року у справі № 811/1507/18, ухвалах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 202/5348/18, від 18 червня 2019 року у справі № 263/11247/14-ц, від 04 липня 2019 року у справі

№ 752/12614/16-ц, від 09 серпня 2018 року у справах № 826/14170/17

і № 826/19995/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 9901/847/18,

від 29 жовтня 2019 року у справі № 620/1404/19, від 18 листопада 2019 року у справі № 160/4411/19, від 02 грудня 2019 року у справі № 460/620/15-а, від 12 червня 2020 року у справі № 580/3478/19, від 23 квітня 2018 року

у справі № 906/460/16, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Глущенко Олександр Сергійович, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

Є. В. Петров

В. В. Пророк