Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №757/22202/15

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 757/22202/15-ц

провадження № 61-38075св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Москаленко К. О., від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Пікуль А. А.,

Борисової О. В., від 10 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він та його дочка ОСОБА_7 є співвласниками 65/100 частин квартири АДРЕСА_1. На підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 березня 2015 року він є також власником

11/100 частин зазначеної квартири. Власником інших 24/100 частин зазначеної квартири є відповідач. Зазначав, що відповідач у квартирі не проживає, не утримує її, не проводить поточний ремонт після пожежі, яка відбулась 21 червня 2012 року. 15 травня 2015 року він звернувся до відповідача із заявою про намір придбати її частину квартири за 400 тис. грн. У відповідь на його заяву відповідач зазначила, що має намір користуватися своєю частиною квартири після проведення ремонту.

Посилаючись на те, що частка відповідача у спільній частковій власності є незначною, спільне володіння і користування зазначеною квартирою є неможливим, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди відповідачу, позивач просив суд припинити право ОСОБА_5

на 24/100 частки у квартирі АДРЕСА_1 у

м. Києві зі стягненням відповідної грошової компенсації з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5; визнати за позивачем право власності на 24/100 частин зазначеної квартири.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження об'єктивної неможливості спільного володіння і користування спірною квартирою. Позивач не довів, що припинення права власності на належну відповідачу частку у майні не завдасть істотної шкоди її інтересам. Крім того, позивач не вніс на депозитний рахунок суду вартість частки квартири, яка належить відповідачу.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення районного суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування немає.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про відмову у задоволенні позову та не перевірили доводи позивача стосовно того, що спільне володіння і користування спірною квартирою є неможливим, оскільки ОСОБА_5 не є членом сім'ї позивача, не проживає з ним спільно та не веде спільне господарство, відповідач не використовує спірну кімнату для проживання, чоловік відповідача використовує кімнату як офіс, що призводить до конфліктних ситуацій між сторонами. Заявник не погоджується з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 26 липня 2017 року, посилаючись на те, що він не у повній мірі відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки і має значні недоліки, які вплинули на достовірність оцінки. Зазначив, що об'єктом оцінки повинна була бути житлова кімната загальною площею 24,6 кв. м, яка належить відповідачу, а не квартира у цілому, в якій вона розташована. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення повторної судової оціночно-будівельної експертизи. На думку заявника, причиною невнесення грошової компенсації за частку на депозит суду була неправильність висновку експертизи.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є співвласниками 65/100 частин квартири АДРЕСА_1 у рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 21 жовтня 1998 року.

ОСОБА_5 є власником 24/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки форми № 3 від 09 січня 2015 року, виданої комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Хрещатик», у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_7 Сусідами по квартирі є ОСОБА_9 (займає кімнату площею 11,60 кв. м) та ОСОБА_5 (займає кімнату площею

24,60 кв. м).

14 травня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бондаренко Г. О. із заявою, в якій просив передати ОСОБА_5 його намір придбати у неї належні їй 24/100 частин спірної квартири за 400 тис. грн. Зазначена заява була передана нотаріусом ОСОБА_5

10 червня 2015 року ОСОБА_5 надіслала на адресу нотаріуса відповідь на заяву ОСОБА_4, в якій зазначила, що не має наміру продавати належну їй частку квартири АДРЕСА_1.

Згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 спірна квартира є квартирою посімейного, спільного заселення, розташована на третьому поверсі чотириповерхового будинку та складається з п'яти кімнат площею 120,0 кв. м, у тому числі: кімната -

11,6 кв. м, кімната - 31,3 кв. м, кімната - 18,3 кв. м, кімната - 16,2 кв. м, кімната - 24,6 кв. м, кухня - 11,8 кв. м, ванна кімната - 2,1 кв. м,

вбиральня - 0,9 кв. м, коридор - 10,4 кв. м, кладова - 4,9 кв. м, балкон -

2,8 кв. м. Загальна площа квартири становить 132,94 кв. м.

Висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 26 липня 2017 року № 11427/16-43, складеним експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що ринкова вартість

24/100 частин квартири АДРЕСА_1 у

м. Києві, що складаються з однієї житлової кімнати площею 24,6 кв. м, загальною площею 32,05 кв. м, виходячи з розрахунку вартості одного квадратного метра всієї квартири, з округленням, станом на 19 липня

2017 року становить 1 209 150 грн.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відповідно до частини другої статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, щотаке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки 24/100 частин спірної квартири не можна вважати незначою часткою з урахуванням того, що позивач є власником 32,5/100 частин квартири, а співвласник інших 32,5/100 частин зазначеної квартири з позовом до суду не звертався. До того ж, родина відповідача складається з п'яти осіб (чоловік та троє неповнолітніх дітей), подружжя є лише співвласниками інших квартир, частка у яких складає 18 кв. м та 13 кв. м відповідно, іншого житла відповідач не має, отже припинення права на 24/100 частин спірної квартири завдасть істотної шкоди її інтересам. Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанції про те, що доводи позивача про неправильність дій експерта під час визначення вартості об'єкта оцінки є необґрунтованими, оскільки на вирішення експерта було поставлено питання про визначення вартості частини квартири, а не окремої кімнати. Квартира є комунальною, відповідач є власником окремої кімнати, отже доводи про неможливість спільного володіння і користування спірною кімнатою є необґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами. Крім того, позивач не вніс на депозитний рахунок суду вартість частки відповідача, що є безумовною і необхідною підставою для ухвалення рішення про припинення права особи на частку у спільному майні.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржених судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, оскаржені судові рішення є такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта