Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №484/4135/18

Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 484/4135/18

провадження № 61-11820св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про розірвання договорів оренди землі,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року у складі судді Панькова Д. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом та просили розірвати договір оренди земельної частки (паю) від 01 січня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (далі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких», товариство) щодо передачі в оренду земельної частки паю розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів та договір оренди земельної частки (паю) від 01 січня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» щодо передачі в оренду земельної частки паю розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, які розміщені в межах земельної ділянки і стягнути з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на їх користь невиплачену орендну плату за 2015-2018 роки в сумі по 12 275,01 грн кожній. Також просили стягнути з відповідача на їх користь сплачений при подачі позову судовий збір.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що у 2003 році кожна з них уклала з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» договори оренди земельних часток (паїв) розміром по 4,78 умовних кадастрових гектарів, розташованих в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, отримавши орендну плату за п`ять років та надавши 29 серпня 2003 року товариству довіреності на право користування земельними частками. 01 січня 2007 році відповідач, використавши довіреності від імені позивачів, уклав від їх імені нові договори оренди земельних часток (паїв) строком на 50 років. В 2013-2014 роках вони, скориставшись своїм правом на виділення у натурі земельної частки (паю), отримали свідоцтва про право власності на земельні ділянки і їм стали належати: на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 червня 2013 року по 1/2 частині таких земельних ділянок: площею 2,5345 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 1,4169 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 1,4116 га, кадастровий номер НОМЕР_3 ; на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 серпня 2014 року по 1/2 частині таких земельних ділянок: площею 0,0171 га, кадастровий номер НОМЕР_4 , площею 0,0171, кадастровий номер НОМЕР_5 , площею 0,2049 га, кадастровий номер НОМЕР_6 , площею 0,2049 га, кадастровий номер НОМЕР_7 ; на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 травня 2013 року по 1/2 частині земельної ділянки площею 2,6078 га, кадастровий номер НОМЕР_8 . Після реалізації ними права на виділ у натурі земельних часток (паїв), предмет вищезазначених договорів оренди змінився, а тому договори оренди припинилися. Крім того, позивачі зазначали, що з 2007 року, з часу переукладення від їх імені договорів оренди, вони орендну плату не отримували та відповідач земельні ділянки використовував без достатньої правової підстави.

ТОВ «Агрофірма Корнацьких» заперечуючи проти позову послалося на те, що самі по собі обставини виділення земельних часток (паїв) в натурі на місцевості не припиняють правовідносин за раніше укладеними договорами оренди земельних часток (паїв), позивачами не доведено, що отримані ними у власність земельні ділянки, були орендованими ним земельними частками (паями) площею 4,78 умовних кадастрових гектарів та вказував на те, що позивачами пропущено строк звернення з позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 19 лютого 2019 року позов задовольнив. Розірвав договір оренди земельної частки (паю) від 01 січня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 як орендодавцем та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» як орендарем щодо оренди земельної частки паю розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів та договір оренди земельної частки (паю) від 01 січня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 як орендодавцем та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» як орендарем щодо оренди земельної частки паю розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, які розміщені в межах земельної ділянки, закріпленої кадастровим планом земельних часток (паїв), переданих у користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких». Стягнув з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за 2015-2018 роки в сумі 12 275,01 грн. Стягнув з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_2 невиплачену орендну плату за 2015-2018 роки в сумі 12 275,01 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивачами доведено факт систематичного, а саме протягом 2015-2018 років, невиконання ТОВ «Агрофірма Корнацький» обов`язків щодо виплати орендної плати. Крім того, суд дійшов висновку, що позов заявлено в межах встановленого цивільним законодавством строку звернення до суду з огляду на триваючий характер порушень.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Миколаївський апеляційний суд постановою від 16 травня 2019 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року в частині мотивувальної частини рішення щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» про розірвання договорів оренди землі змінив з врахуванням підстав та обставин наведених у даній постанові. В іншій частині рішення суду залишив без зміни.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що з`ясовуючи обставини, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги в частині підстав розірвання договорів оренди місцевий суд припустився помилки, оскільки з часу отримання позивачами вказаних свідоцтв на право приватної власності на землю вони набули статусу власників земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договорів оренди, а тому договори оренди земельних часток (паїв) слід вважати припиненими. При цьому суд не взяв до уваги доводи відповідача про не доведення позивачами ідентичності земельних ділянок земельним часткам (паям), так як ним не надано доказів на підтвердження цього. Оскільки відповідач добровільно заперечував розірвати договори, то вони підлягали розірванню судом.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У червні 2019 року ТОВ «Агрофірма Корнацьких» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 травня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга ТОВ «Агрофірма Корнацьких» мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що згідно з умовами договору оренди земельної частки (паю) припинення його дії допускається лише в порядку та умовах визначених договором. У випадку виділення в натурі (на місцевості) належної орендодавцю земельної частки (паю) договір зберігає чинність та його умови діють протягом усього терміну до переукладення сторонами договору оренди землі відповідно до виданого орендодавцю державного акта на право власності на землю. Сам факт оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладенню. Суди також не звернули уваги на відсутність його вини у порушенні зобов`язання щодо сплати орендної плати, оскільки позивачі не зверталися за її отриманням та не повідомляли реквізити для перерахунку коштів, тобто проявили бездіяльність. Крім того в порушення вимог земельного законодавства після набуття права власності на земельні ділянки орендодавці не повідомили його протягом одного місяця про набуття такого права.

У липні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законними і обґрунтованими, судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дано належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 липня 2019 року справа № 484/4135/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що з 1996 року згідно з сертифікатом серії НОМЕР_9 (реєстраційний номер 1508) та сертифікатом серії НОМЕР_10 (реєстраційний номер 1509) ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 мали право на земельні частки (паї) в колишньому Колективному сільськогосподарському підприємстві «Світанок» Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

01 січня 2007 року між ОСОБА_1 та окремо між ОСОБА_2 як орендодавцями, від імені яких договори підписав представник ОСОБА_3 , та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» як орендарем було укладено два договори оренди земельних часток (паїв) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів кожна, які розміщені в межах земельної ділянки, закріпленої кадастровим планом земельних часток (паїв), переданих у користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких» строком на 50 років до 31 грудня 2056 року (включно).

В 2013-2014 роках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скориставшись своїм правом на виділення у натурі земельної частки (паю), отримали свідоцтва про право власності на земельні ділянки і їм стали належати: на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 червня 2013 року по 1/2 частині таких земельних ділянок: площею 2,5345 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 1,4169 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 1,4116 га, кадастровий номер НОМЕР_3 ; на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 серпня 2014 року по 1/2 частині таких земельних ділянок: площею 0,0171 га, кадастровий номер НОМЕР_4 , площею 0,0171, кадастровий номер НОМЕР_5 , площею 0,2049 га, кадастровий номер НОМЕР_6 , площею 0,2049 га, кадастровий номер НОМЕР_7 ; на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 травня 2013 року по 1/2 частині земельної ділянки площею 2,6078 га, кадастровий номер НОМЕР_8 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нараховано та невиплачено орендну плату а саме: за 2015 рік нараховано 3 288,21 грн до виплати 2745,66 грн; за 2016 рік нараховано 3 945,51 грн до виплати 3 176,14 грн; за 2017 рік нараховано 3 945,51 грн до виплати 3176,14 грн, що підтверджується відповідями-довідками відповідача 15 січня та 06 лютого 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У справі встановлено, що відповідач уклав договори оренди з власниками сертифікатів на право на земельні частки (паї). Вказані сертифікати були дійсними до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок та отримання їх власниками державних актів на право власності на землю.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У пункті 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за №101/4322 визначено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

При відмові орендаря розірвати цей договір та припинити користування земельною ділянкою право власника земельної ділянки (орендодавця) на землю підлягає захисту в загальному порядку.

Згідно з частинами 2-4 статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за №101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акта на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв`язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги статей 203, 215 ЦК України про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акта на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін.

Враховуючи вищенаведене обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що з часу отримання позивачами вказаних свідоцтв на право приватної власності на землю вони набули статусу власників земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договорів оренди, а тому договори оренди земельних часток (паїв) слід вважати припиненими.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України наведеним в постанові від 27 березня 2007 року в справі №6-7167сво06.

Посилання в касаційній скарзі про те, що сам факт оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладенню є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення вищенаведених правових норм.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Агрофірма Корнацьких» про те, що в порушення вимог земельного законодавства після набуття права власності на земельні ділянки орендодавці не повідомили протягом одного місяця про набуття такого права, не заслуговують на увагу, оскільки неповідомлення орендаря про набуття орендодавцями права власності на земельні ділянки не впливає на зміну юридичного статусу земельної ділянки та його наслідки.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій частині) та апеляційного суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило