Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2019 року у справі №1806/8889/12

Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 1806/8889/12

провадження № 61-11511св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Сумська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Сумська міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Вакули Вадима Миколайовича на постанову Сумського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Хвостик С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом та просили визначити порядок користування земельною ділянкою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 згідно з фактичним землекористуванням з визначенням меж, площ та часток. Уточнивши усно позовні вимоги в судовому засіданні представник позивачів просив визначити порядок користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 згідно з висновком № 6 судової будівельно-технічної експертизи від 06 березня 2013 року за фактичним (сформованим) землекористуванням між співвласниками в домоволодінні (додаток № 1), згідно з яким позивачам виділити земельну ділянку, площею - 423,5 кв. м з урахуванням площі під будівлями, як показано в додатку № 1 жовтим кольором, а співвласникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виділити земельну ділянку площею 399,5 кв. м з урахуванням площі під будівлями, як показано в додатку № 1 зеленим кольором; для здійснення такого розділу земельної ділянки встановити сервітут площею 14,3 кв. м (11,0 кв. м + 3,3 кв. м) показаний в додатку № 1 до висновку експертизи - зеленим кольором з штриховкою червоного кольору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що згідно з договором купівлі-продажу від 25 травня 2004 року, вони в рівних частках набули право власності на 21/100 частин житлового будинку та прибудинкових споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок «А», житловою площею 138,7 кв. м, загальною площею 199,8 кв. м, туалет «Д», кухня-сарай «К», кухня «Л», туалет «М», сарай «Н», навіс «О», огорожа 1-5. Земельна ділянка на час придбання будинку не була приватизована, мала площу 823 кв. м та перебувала у розпорядженні Сумської міської ради. Інша 38/100 частка будинку належить ОСОБА_3 , а 41/100 частка належить ОСОБА_4 У подальшому ними до будинку було прибудовано прибудову «а3». Вказане домоволодіння фактично поділене на дві ізольовані окремі частини будинку з окремими входами та з двома відокремленими земельними ділянками, де однією частиною користуються відповідачі, а іншою вони. Порядок користування земельною ділянкою склався ще між попередніми власниками у 1988 році. Даний порядок користування влаштовує сторін, і вони мають на меті приватизувати свою частину земельної ділянки. Проте відповідачі не бажають а ні приватизувати свою частину земельної ділянки, а ні підписувати будь-які документи стосовно визначення часток у майбутньому праві спільної часткової власності на земельну ділянку. В технічному паспорті вказана площа земельної ділянки 823 кв. м, а фактично її розмір більший, тому позивачами було замовлено кадастрову зйомку даної земельної ділянки з залученням інженера землевпорядника з прив`язкою до сусідніх приватизованих земельних ділянок. Відповідно плану земельної ділянки її площа складає 0,0965 га. Оскільки відповідачі в добровільному порядку не бажають документально визначити частки та площі земельних ділянок якими користуються, то вони змушені звертатися до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ковпаківський районний суд міста Суми заочним рішенням від 16 квітня 2013 року у складі судді Чернобая О. І. позов задовольнив. Визначив порядок користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 06 березня 2013 року № 6 по фактичному (сформованому) землекористуванню між співвласниками в домоволодінні (Додаток № 1), згідно з яким: І співвласникам - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виділяється земельна ділянка площею 423,5 кв. м з урахуванням площі під будівлями, позначеною в додатку № 1 жовтим кольором; ІІ співвласникам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виділяється земельна ділянка площею 399,5 кв. м з урахуванням площі під будівлями, позначеною в додатку № 1 зеленим кольором. Для здійснення даного розділу земельної ділянки встановив сервітут площею 14,3 кв. м (11,0 кв. м + 3,3 кв. м) позначений в додатку № 1 до даного висновку експертизи - зеленим кольором з штриховкою червоного кольору.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що між співвласниками домоволодіння не визначався розмір часток у праві користування на земельну ділянку площею 823 кв. м на якій розташований будинок, господарські будівлі та споруди і між ними існує спір, а тому у такому випадку слід виходити з фактичного (сформованого) землекористування між співвласниками в домоволодінні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Сумський апеляційний суд постановою від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнив. Заочне рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 16 квітня 2013 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що на час ухвалення оскаржуваного рішення неможливо було встановити порядок користування спірною земельною ділянкою відповідно до часток співвласників у домоволодінні розташованому на зазначеній земельній ділянці, оскільки такий порядок буде суперечити вимогам Державних будівельних норм. Встановлений місцевим судом порядок користування земельною ділянкою згідно з фактичним користуванням значно порушує права та законні інтереси відповідачів у справі, оскільки їх частки у праві спільної часткової власності на домоволодіння складають 79/100 (38/100+41/100), а отже площа земельної ділянки, яка припадає на частку цих співвласників повинна складати 650 кв. м. В той же час за рішенням суду їм виділяється у користування земельна ділянка площею лише 399,5 кв. м, що на 250,5 кв. м менше ніж припадає на їх частку у домоволодінні і складає 49/100 часток від площі земельної ділянки. Позивачам же, при наявності у них права власності на 21/100 частку на домоволодіння на яку припадає земельна ділянка площею 173 кв. м, місцевим судом виділено у користування земельна ділянка площею 423,5 кв. м, що перебільшує їх частку на 250,5 кв. м і складає 51/100 частку від загальної площі земельної ділянки на якій розташоване домоволодіння. Судом, незважаючи на те, що відповідачі є співвласниками окремих часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння, їм, за відсутності їх згоди, була виділена у користування спільна земельна ділянка без урахування їх часток у праві спільної часткової власності. Крім того, місцевий суд не повідомивши відповідачів про дату, час та місце розгляду справи порушив норми процесуального права під час розгляду справи, оскільки неналежне повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції позбавило їх можливості дати пояснення по суті справи та доводити перед судом переконливість своїх доводів та заперечень.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Вакула В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 21 травня 2019 року і залишити в силі заочне рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 16 квітня 2013 року.

Касаційна скарга мотивована ненаданням апеляційним судом належної оцінки доказам, які підтверджують той факт, що відповідачі були обізнані про судовий процес у цій справі, ще у 2012-2013 роках, вважаючи, що у них є право на поновлення строків на апеляційне оскарження заочного рішення. Скасовуючи рішення місцевого суду апеляційний суд не врахував того, що при отриманні у 2001 році відповідачами в дар 79/100 частин житлового будинку та при купівлі позивачами у 2004 році він мав площу 138,7 кв. м. У зв`язку з добудуванням у 2012 році за рахунок позивачів площа будинку була збільшена на 97,4 кв. м до 236,1 кв. м, а тому частка позивачів повинна бути збільшена до 91/100. Враховуючи неможливість встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до часток у праві спільної часткової власності станом на 2012 рік єдиним, що було за можливе - це встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним порядком користування, який склався на протязі 12 років. Крім того, касаційна скарга містить посилання на обставини, що мали місце після ухвалення рішення місцевим судом, зокрема про: виділення частки позивачів у праві спільної часткової власності в натурі; присвоєння колишній частці житлового будинку поштової адреси ( АДРЕСА_2 ); приватизацію земельної ділянки площею 426 кв. м, продажу земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_6 .

У липні 2019 року представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що це рішення є законним і обґрунтованим, апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дано належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Спірна земельна ділянка на час придбання позивачами частини будинку не була приватизована, а тому вона мала бути поділена між співвласниками залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 липня 2019 року справа № 1806/8889/12 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що згідно з договором від 12 червня 1956 року № 273 укладеним між Відділом комунального господарства виконкому Сумської міської ради депутатів трудящих і ОСОБА_8 , останньому як забудовнику надано у безстрокове користування земельну ділянку під АДРЕСА_1, площею 519 кв. м.

Рішенням виконкому Сумської міської ради депутатів трудящих від 18 травня 1972 року № 393 серед іншого, залишено у тимчасовому користуванні лишки земельних присадибних ділянок за будинковолодінням АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки Управління земельних ресурсів Сумської міської ради від 20 грудня 2012 року встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 у власність або користування не надавалася.

ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (на час розгляду справи ОСОБА_4 ) набули право спільної часткової власності на частки в домоволодінні на підставі договору дарування 79/100 частин житлового будинку укладеного 20 грудня 2001 року і їх частки складають: ОСОБА_3 - 38/100, а ОСОБА_4 (на час розгляду справи ОСОБА_4 ) -41/100.

На підставі договору купівлі-продажу 21/100 частки житлового будинку від 25 травня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Мазною Г. І., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 купили в рівних частках 21/100 частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних та побутових будівель, розташованих в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 823 кв. м: житловий будинок «А», житловою площею 138,7 кв. м, загальною 199,8 кв. м, туалет «Д», кухню-сарай «К», кухню «Л», туалет «М», сарай «Н», навіс «О», огорожу 1-5.

Звисновку судової будівельно-технічної експертизи від 06 березня 2013 року № 6, проведеної експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Експерт МС» встановлено, що виходячи з візуального обстеження та дослідження документів наданих експерту, нормативних вимог, розташування та планування домоволодіння, порядку користування житловим будинком та господарськими будівлями, експерту не видається за можливе розподілити земельну ділянку площею 823 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 згідно з частками ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у праві власності на нерухоме майно розташоване на спірній земельній ділянці, так як площа, яка припадає на частку співвласників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (21/100) малозначна (173 кв. м) і менша ніж передбачено вимогами Державних будівельних норм (не менше 300 кв. м). Крім того, площа забудови квартири № 1 складає: 139 кв. м, площа двору та земельної ділянки необхідної для доступу та обслуговування будівель складає 81 кв. м, в цілому становить 220 кв. м, що більше на 47 кв. м ніж передбачено ідеальною часткою (173 кв. м). Тому експерт пропонував представити варіант порядку користування земельної ділянки, по фактичному (сформованому) землекористуванню між співвласниками в домоволодінні. І співвласникам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виділяється земельна ділянка площею 423,5 кв. м з урахуванням площі під будівлями, як показано в додатку № 1 жовтим кольором. ІІ співвласникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виділяється земельна ділянка площею 399,5 кв. м з урахуванням площі під будівлями, як показано в додатку № 1 зеленим кольором.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу щодо можливості поділити річ без втрати її цільового призначення.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед за їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

За правилами частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частина четверта статті 120 ЗК України передбачає, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою). Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. При пред`явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо. Наведене стосується також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди.

Відмовляючи в задоволені позову апеляційний суд правильно виходив з того, що на час ухвалення оскаржуваного рішення неможливо було встановити порядок користування спірною земельною ділянкою відповідно до часток співвласників у домоволодінні розташованому на зазначеній земельній ділянці, оскільки такий порядок буде суперечити вимогам Державних будівельних норм. Встановлений місцевим судом порядок користування земельною ділянкою, згідно з фактичним користуванням, значно порушує права та законні інтереси відповідачів у справі, оскільки їх частки у праві спільної часткової власності на домоволодіння складають 79/100 (38/100+41/100), а отже площа земельної ділянки, яка припадає на частку цих співвласників повинна складати 650 кв. м. В той же час за рішенням суду їм виділялася у користування земельна ділянка площею лише 399,5 кв. м, що на 250,5 кв. м менше ніж припадає на їх частку у домоволодінні і складає 49/100 часток від площі земельної ділянки. Позивачам же, при наявності у них права власності на 21/100 частку на домоволодіння на яку припадає земельна ділянка площею 173 кв. м, місцевим судом виділено у користування земельна ділянка площею 423,5 кв. м, що перевищує їх частку на 250,5 кв. м і складає 51/100 частку від загальної площі земельної ділянки на якій розташоване домоволодіння. Крім того, місцевим судом, незважаючи на те, що відповідачі є співвласниками окремих часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння, їм, за відсутності їх згоди, була виділена у користування спільна земельна ділянка без урахування їх часток у праві спільної часткової власності.

Аргументи скарги про те, що скасовуючи рішення місцевого суду апеляційний суд не врахував того, що у зв`язку з добудуванням у 2012 році за рахунок позивачів площа будинку була збільшена на 97,4 кв. м до 236,1 кв. м, а тому частка позивачів повинна бути збільшена до 91/100, не заслуговують на увагу оскільки спорудження господарських будівель чи перебудов житлового будинку не є підставою для збільшення розміру частки у праві користування (власності) земельною ділянкою, що належали співвласникам будинку до здійснення таких змін у його розмірах.

При цьому, Верховним Судом враховано і те, що позивачами у цій справі заявлено вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою шляхом виділення позивачам та відповідачам земельних ділянок, які передані міською радою у тимчасове користування попереднім власникам домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення місцевим судом заочного рішення здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною першою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Таким чином, вказаними вище правовими нормами встановлено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад вирішувати питання у галузі земельних відносин, зокрема, приймати рішення щодо безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Задовольняючи позов шляхом виділення у користування позивачам та відповідачам земельних ділянок відповідної площі, які передані міською радою у тимчасове користування, місцевий суд вищенаведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про можливість задоволення позову у зазначений позивачами спосіб.

Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вони не призвели до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Вакули Вадима Миколайовича залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило