Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.04.2021 року у справі №752/1725/19

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 752/1725/19

провадження № 61-5212 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Марченко Вікторія Анатоліївна,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", товариство

з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко Вікторії Анатоліївни, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва

від 16 березня 2020 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року у складі колегії суддів:

Мостової Г. І., Сержанюка А. С., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "УкрСиббанк", товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Кей-Колект", приватного нотаріуса Саєнко Е. В., в якому просив суд: визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року № 5207-5208 у частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки

від 24 січня 2008 року № 11288017000/11367565000; визнати незаконними дії приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. по нотаріальному посвідченню договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, укладеного між

ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" у частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 24 січня 2008 року № 11288017000/11367565000; скасувати реєстраційний запис у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо обтяження нерухомості: нежилих приміщень № 18 та № 19 (у літ. В), загальною площею 265,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, яке внесено в реєстри на підставі договору іпотеки від 24 січня 2008 року № 13134, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк" та договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року № 5207-5208, укладеного між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект".

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що вказаний договір відступлення прав вимоги укладено всупереч вимогам статті 203 ЦК України, Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", що в силу вимог статті 227 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки на момент його укладення ТОВ "Кей-Колект" не мало відповідної ліцензії на право здійснення фінансових послуг.

Зазначав, що приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. при нотаріальному посвідченню зазначеного договору відступлення прав вимоги як реєстратор вийшла за межі наданих повноважень при проведенні оскаржуваної нотаріальної дії та її реєстрації,

а також останньою проведено нотаріальне посвідчення та реєстрація права вимоги, яка договором іпотеки не передбачена, та визначена сума зобов'язання, яка не передбачена жодним договором. Також, приватним нотаріусом у порушення вимог законодавства не надано нотаріально посвідчених актів прийому-передачі права вимоги за кредитними та іпотечними договорами.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року залишено без змін.

Судові рішення суди мотивовали тим, що оспорювання позивачем договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року № 5207 5208 у частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки

від 24 січня 2008 року № 11288017000/11367565000 та визнання незаконними дії приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. суперечить його попередній поведінці, є недобросовісним та фактично є намаганням уникнути виконання зобов'язань за кредитним договором від 24 січня 2008 року № 11288017000, укладеним між

АКІБ "УкрСиббанк" та ФОП ОСОБА_1. При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Суд послався на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року

у справі № 910/6098/14 та від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6098/14).

Позивач не був стороною правочину, але він має право на його оспорення, проте його права таким договором не порушені.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що встановлений законом порядок заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що договір факторингу, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" порушує вимоги чинного законодавства щодо змісту та форми такого договору. При Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" України "Про іпотеку" не передбачено спеціальних вимог до особи іпотекодержателя для застосування механізмів звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов'язань за кредитними договорами.

Апеляційний суд також зазначив, що доводи апеляційної скарги є тотожними його доводам, яким раніше вже надавалася правова оцінка у численних судових рішеннях, ухвалених господарськими судами у тому числі Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко В. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року

та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й закрити провадження

у цивільній справі № 752/1725/19.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 02 квітня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко В. А., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме: запропоновано надати заяву про поновлення строку, в якій навести підстави для його поновлення й надати на їх підтвердження докази. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко В. А., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 752/1725/19 із Голосіївського районного суду м. Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу й надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року справу призначено

до розгляду у складі колегії з пяти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції господарських судів, оскільки позивач оспорює недійсність правочину щодо відступлення прав вимоги за похідними зобов'язаннями від основного зобов'язання, що виникли між юридичною особою, банком, та ФОП ОСОБА_1. Суди не звернули уваги на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 02 жовтня 2018 року у справі №910/1733/18, провадження № 12-170 гс18, від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18, провадження № 12-272 гс18, від 14 квітня 2020 року у справі № 295/5047/18, провадження № 14-570 цс19.

Також, зазначає, що позивач хоч і не є стороною оспорюваного договору, проте не позбавлений в судовому порядку захистити своє порушене право.

Крім того, вказує на те, що приватний нотаріус при проведенні оспорюваної нотаріальної та реєстраційної дії вийшла за межі наданих повноважень, так як проведення вказаних дій договором іпотеки не передбачено, а також визначення вказаних сум зобов'язання теж не передбачено жодним договором. При цьому, відповідачі під час укладення спірного договору та його нотаріального посвідчення порушили права та інтереси позивача, оскільки договір вчинено щодо зобов'язання по майну, яке є власністю позивача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від АТ "Укрсиббанк" на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката

Марченко В. А.,в якому, зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки посилання в касаційній скарзі на відповідну судову практику безпідставні, так як правовідносини не є подібні, оспорюється договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, а не сам іпотечний договір, а тому підстави для закриття провадження через порушення правил юрисдикції відсутні, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Також ставиться питання про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ФОП ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11288017000, відповідно до пунктів 1.1,1.2,1.3.1,1.3.2 якого банк зобов'язувався надати позичальнику, а позичальник зобов'язувався належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії в національній валюті України

у сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 454 500,00 грн у порядку і на умовах, визначених кредитним договором.

За користування кредитними коштами встановлюється процентна ставка в розмірі 14,0 процентів річних; за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк процента ставка встановлюється у розмірі 28,0 процентів річних.

Пунктом 1.5 кредитного договору встановлено, що кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 (а. с. 35-46, т. 1).

На забезпечення зобов'язання ФОП ОСОБА_1 за кредитним договором 24 січня 2008 року сторони уклали договір іпотеки № 13134, за умовами якого ОСОБА_1 як фізична особа (іпотекодавець) передав АКІБ "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) нежитлові приміщення № 18 та № 19 у літ. "В", загальною площею 265,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать позивачеві на праві власності.

Згідно з пунктом 9.5 кредитного договору строк дії договору встановлюється з дати його укладання і до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені, у разі її нарахування.

02 липня 2008 року між ФОП ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 11288017000, в якій сторонами було погоджено внесення змін до пунктів 1.1,1.2.2,1.3.1,1.3.2 кредитного договору та вказано, що у зв'язку зі зміною виду кредитування, для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладанні, а саме від 24 січня 2008 року № 11288017000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме: від 02 липня 2008 року № 11367565000 (а. с. 47-49, т. 1).

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 1 змінено пункт 1.1 кредитного договору та викладено його у новій редакції, за якою банк зобов'язувався надавати позичальнику, а позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 454 500,00 грн, у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі.

Кредитування позичальника здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в будь-якій валюті, що передбачена ним договором, в межах ліміту кредитної лінії. Сторони погодити, що з метою отримання траншу в доларах США позичальник надає до банку письмову заяву (за формою згідно додатку №1 до договору), в якій зазначає бажану суму траншу (в межах ліміту кредитної лінії) та бажану дату його отримання. Надання траншів в національній валюті здійснюється на підставі окремих додаткових угод до договору, укладених між банком та позичальником. Ліміт кредитної лінії розраховується в базовій валюті незалежно від валюти траншів, що видаватимуться. Валютою кредиту (траншу) можуть бути: долар США (USD), та/або гривня України (UAH).

Базовою валютою за цим договором є гривня. Під базовою валютою за договором розуміється валюта, в яку перераховуються суми наданих та/або запитаних до отримання кредитів (траншів) в різних валютах договору, для розрахунку ліміту кредитної лінії та заборгованості позичальника.

Загальна сума заборгованості за всіма позичковими рахунками (за якими обліковуються всі видані за цим договором транші) розраховується шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют даного договору, помножених на курс гривні Національного Банку України до такої валюти, та поділених на курс гривні Національного Банку України до базової валюти на день надання заявки на видачу чергового траншу.

Загальна сума заборгованості за всіма траншами (частинами) кредитів на день подання заяви на видачу чергового траншу та/або на дату зниження ліміту кредитної лінії, не може перевищувати встановленого пунктом

1.1 договору та/або графіком зниження ліміту кредитної лінії, наведеного в додатку до договору, ліміту кредитної лінії незалежно від виду валюти наданих траншів (частин) кредиту.

Пунктом 3 додаткової угоди № 1 пункт 1.2.2 кредитного договору змінено та вказано, що позивач у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 24 січня 2011 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов договору.

ФОП ОСОБА_1 зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунки: в доларах США (USD) - на рахунок НОМЕР_2 в банку, код банку (МФО) 351005; в українській гривні (UAH) - на рахунок НОМЕР_2 в банку, код банку (МФО) 351005.

Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку. Повернення кредиту повинно бути здійснено в тій самій валюті, в якій було отримано відповідний транш.

У пункті 4 додаткової угоди №1 сторони дійшли згоди про зміну пунктів

1.3.1,1.3.2 кредитного договору та зазначили, що за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка в розмірі

14,9 процентів річних за кредитами в доларах США (USD); 20,9 процентів річних за кредитами в українській гривні (UAH), якщо не встановлена інша ставка згідно умов договору.

За користування кредитними коштами понад встановлений термін процента ставка встановлюється в розмірі: 29,8 процентів річних за кредитами в доларах США (USD); 41,8 процентів річних за кредитами в українській гривні (UAH).

Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування та облік таких процентів банк здійснює відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України, зокрема, нормативних актів НБУ.

У додатку № 1 до кредитного договору сторонами було визначено графік погашення кредиту.

АКІБ "УкрСиббанк" на поточний рахунок ФОП ОСОБА_1 зараховано кредитні кошти, а саме: 20 лютого 2008 року у сумі 50 000,00 грн, 11 березня 2008 року у сумі 75
264,00 грн, 11 квітня 2008 року у сумі 10 110,00 грн,

разом 135 374,00 грн.

За заявками позивача від 03 липня 2008 року № 1 та від 08 липня 2008 року № 2 банком на поточний рахунок позивача надано транші: 04 липня 2008 року - 25 000
доларів США (113 750,00 грн), 08 липня 2008 року - 25 000 доларів США (114 750,00 грн).

12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу № 1, за яким: банк зобов'язався передати у власність товариства, а товариство - прийняти права вимоги та в їх оплату надати кошти в розпорядження банку за плату і на умовах, визначених цим договором; одночасно з відступленням прав вимоги до товариства переходять усі права банку за усіма договорами забезпечення.

Згідно з додатком № 1 "Перелік первинних договорів" до договору факторингу станом на 12 грудня 2011 року сума заборгованості за кредитом у гривні (кредитний договір № 1128801700) склала 103 859,31 грн, за відсотками - 107
744,07 грн, відсоткова ставка 20,9; заборгованість за траншем в іноземній валюті (кредитний договір № 11367565000) склала

45 955,63 доларів США за кредитом, 37 171,07 доларів США за процентами, відсоткова ставка 14,9.

Між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року № 5207-5208

у частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки

від 24 січня 2008 року № 11288017000/11367565000 (а. с. 79-84, т. 1).

Відповідно до додатку № 1 до вказаного договору відступлення прав станом на 12 листопада 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" передані права вимоги за договорами іпотеки, у тому числі за договором іпотеки від 24 січня 2008 року № 13134, кредитний договір № 0011367565000, № 0011288017000.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко В. А., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмежень.

У ~law34~ судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частиною 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що договір факторингу був укладений сторонами договору на підставі статті 627 ЦК України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору.

Встановивши, що договір факторингу спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому при укладенні цього договору права боржника (позивача у справі) не були змінені, не були порушені, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Верховний Суд погоджується з таким висновком судів.

Виходячи з природи оспорюваного договору, внаслідок укладання договору відступлення права вимоги відбулась лише заміна кредитора у зобов'язанні на відповідача, а саме зобов'язання продовжувало існувати.

Уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні, не впливає на зміст самого зобов'язання і заміна сторони у зобов'язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов'язання (обсяг прав та обов'язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Положеннями статті 24 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.

Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Отже, установлений законом порядок заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

Позивач не довів, що договір факторингу, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект", порушує вимоги Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та суперечить статті 227 ЦК України, що є його процесуальним обов'язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України. Таким доводам ОСОБА_1 суди надали належну праву оцінку.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закон України "Про іпотеку" не передбачено спеціальних вимог до особи іпотекодержателя для застосування механізмів звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов'язань за кредитними договорами, а тому Верховний Суд погоджується з висновком судів про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання недійсним укладеного договору про відступлення прав вимоги.

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання незаконними дії приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. по нотаріальному посвідченню оспорюваного договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки та скасування реєстраційного запису у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, є похідними від позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору та не встановивши в діях нотаріуса порушень закону, тому у зв'язку з відмовою у задоволенні основних позовних вимог у цій частині, суди вірно відмовили у задоволенні й цих вимог.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що доводи касаційної скарги є по суті аналогічними тим доводами, які перевірялися судами апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду подібного позову ОСОБА_1 у справах № 5023/3088/11, № 910/18283/16, № 910/9270/18, № 910/8787/17, № 910/23624/17, № 910/1831/17.

Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 910/8787/17, вирішуючи касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 за його подібним позовом до ПАТ "УкрСиббанк", ТОВ "Кей-Колект" про визнання недійсним договору факторингу від 12 грудня 2011 року у частині відступлення права грошових вимог за кредитним договором № 112888017000 від 24 січня 2008 року та додатковою до неї угоди, з аналогічних підстав, які заявлені й у цій справі, яка переглядається, зазначив, що правих підстав для задоволення позову немає, оспорений позивачем договір відповідає вимогам закону.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 оспорюється договір факторингу щодо того самого кредитного договору № 112888017000 від 24 січня 2008 року, але уже у частині акцесорного договору - договору іпотеки, який було укладено на забезпечення виконання вказаного кредитного договору.

Не оспорюючи їх одночасно, як похідні правочини, а почергово і до судів різних юрисдикцій, дії позивача по суті межують із зловживанням процесуальними правами (стаття 44 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про необхідність закриття провадження у справі у зв'язку з порушенням судами вимог юрисдикційності спору, зазначаючи, що вказаний спір підлягає вирішенню господарськими судами, є безпідставні.

Так, ОСОБА_1 свідомо звернувся до суду цивільної юрисдикції у січні 2019 року, коли Верховний Суд у цій категорії справ ще з 2018 року чітко визначив юрисдикційність спору. При цьому предметом позову ОСОБА_1 є договір відступлення права вимоги, укладеного щодо договору іпотеки, за яким він діяв як фізична особа, а не правочин, який укладено для забезпечення виконання основного зобов'язання, а тому положення статті 20 ГПК України застосуванню не підлягають.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1, хоча і не був стороною договору факторингу, проте має право на його оспорення, судами не заперечувалося.

Навпаки, суди вказали, що позивач має таке право, проте укладеним правочином його права не порушені.

Верховний Суд вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться

до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України

не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу АТ "УкрСиббанк" просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК Українисуд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко В. А., укасаційній скарзі посилається, зокрема, на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду та інших постановах, які є релевантними у справі, яка переглядається, тому відсутні підстави для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України, тому клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання акціонерного товариства "УкрСиббанк" про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко Вікторії Анатоліївни, залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець