Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2020 року у справі №537/5528/16

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 537/5528/16

провадження № 61-11253св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 16 вересня 2019 року в складі судді Зоріної Д. О., додаткове рішення Крюківського районного суду м.

Кременчука від 06 квітня 2020 року

в складі судді Зоріної Д. О., постанову Полтавського апеляційного суду

від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О.

О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 1998 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, актовий запис № 1385. У цьому шлюбі у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області

від 25 травня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

Позивач зазначає, що за час шлюбу подружжя набуло майно, яке підлягає поділу.

З урахуванням уточнення позовних вимог просила здійснити поділ майна набутого за час шлюбу між сторонами у справі таким чином:

виділити у власність ОСОБА_1 майно на загальну суму 8 245 900,00 грн,

асаме:

- житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю

2 180 070,00 грн;

- вбудоване нежитлове приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 369 140,00 грн;

- вбудований промтоварний магазин за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 1 017 030,00
грн;

- вбудований магазин промислових товарів, за адресою: АДРЕСА_4, вартістю 3 745
760,00 грн;

- квартиру АДРЕСА_5, вартістю 372 190,00 грн;

- квартиру АДРЕСА_6, вартістю 361 710,00 грн;

- автомобіль марки "Lexus LS460L", державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 200 000,00 грн.

виділити у власність ОСОБА_2 майно на загальну суму 6 620 750,00 грн:

- вбудоване приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_7, вартістю 921 777,00 грн;

- нежитлове приміщення (магазину непродовольчих товарів) за адресою:

АДРЕСА_8, вартістю 1 784 030,00 грн;

- частину вбудованого приміщення за адресою: АДРЕСА_9, вартістю 283 810,00 грн;

- приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_10, вартістю 230 670,00 грн;

- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_15, вартістю 2 201 450,00 грн;

- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_14, вартістю 199 020,00 грн.

17 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 про поділ майна, набутого за час шлюбу.

З урахуванням збільшених позовних вимог, просив суд майно подружжя розділити таким чином:

виділити у власність ОСОБА_2 майно на загальну суму

190 000,00 дол. США, а саме:

- вбудоване приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_7, вартістю 40 000,00 дол. США;

- будинок

АДРЕСА_11, вартістю 50 000,00 дол. США;

- частину вбудованого приміщення в будинку АДРЕСА_9, вартістю 40 000,00 дол. США;

- приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_10, вартістю 10 000,00 дол. США;

- вбудоване приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_8, вартістю 50 000,00 дол. США.;

виділити у власність ОСОБА_1 майно на загальну суму 322 000,00 дол. США, а саме:

- магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 70 000,00 дол. США;

- приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 8 000,00 дол. США;

- квартиру АДРЕСА_6, загальною площею 43,79 кв. м, вартістю 15 000,00 дол. США;

- квартиру АДРЕСА_5, загальною площею 45,69 кв. м, вартістю 15 000,00 дол. США;

- присадибну земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_14, вартістю 5 000,00 дол. США;

- автомобіль марки "Mitsubishi", реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 10 000,00 дол. США;

-автомобіль "Lexus LS460L", реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 22 000,00 дол. США;

-автомобіль "ДЕУ", придбаний у 2013 році, вартістю 5 000,00 дол. США;

- приватний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 100 000,00 дол. США.

Крім того, ОСОБА_2 просив визнати за ним право приватної власності

на вбудоване приміщення магазину промислових товарів з прибудовою,

що розташоване за адресою АДРЕСА_4, загальною площею 152,2 кв. м, та підвалу площею 101,3 кв. м, вартістю 180 000,00 дол. США; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за різницю у вартості часток майна, що виділяється сторонам,

та ідеальною часткою кожного з них, в сумі 1 781 208 грн, що еквівалентно 66 000,00 дол. США станом на 17 лютого 2017 року; просив розподілити між колишнім подружжям кредитні зобов'язання, на погашення яких ним було сплачено кошти, тому просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 половину сплачених коштів в розмірі 392 066,69 грн; стягнути на його користь

з ОСОБА_1 78 500 грн, що дорівнює вартості торговельного обладнання для торгівлі ювелірними виробами, що залишилося у власності ОСОБА_1.

Саме такий варіант розподілу майна ОСОБА_2 мотивував підставами його придбання та походженням коштів, за які воно було придбано та які були витрачені на перепланування, ремонт тощо, а також тим, що сторони

у справі є приватними підприємцями, і нежитлові приміщення, що входять

до складу спірного майна, кожним з них використовуються для здійснення підприємницької діяльності.

Так, ОСОБА_2 зазначає, що буд. АДРЕСА_1 придбаний ним за кошти, подаровані його матір'ю ОСОБА_3, а вартість переобладнання, ремонт будинку тощо, сплачена подружжям за спільні кошти.

Також згідно зі змістом зустрічного позову вбудоване приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_4, придбано та відносно нього проведено поліпшення внятково за рахунок коштів подарованих матір'ю ОСОБА_2.

Для цілей здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_2 використовує такі приміщення: вбудоване приміщення магазину промислових товарів

в будинку АДРЕСА_7; будинок АДРЕСА_15; частину вбудованого приміщення в будинку АДРЕСА_9; приміщення магазину на АДРЕСА_12; вбудоване приміщення магазину в будинку

АДРЕСА_8. Вартість спірного сумісного майна, що перебуває у користуванні

ОСОБА_2, він оцінює у 190 000,00 дол. США.

Приміщення магазину промислових товарів на

АДРЕСА_4, як зазначає ОСОБА_2, побудоване

та реконструйоване ним за кошти, подаровані матір'ю, є його особистою власністю, використовується ним особисто.

ОСОБА_1 використовує такі приміщення та транспортні засоби: магазин промислових товарів в будинку АДРЕСА_3; приміщення магазину на АДРЕСА_2; квартира АДРЕСА_6; квартира АДРЕСА_5; автомобіль марки "Mitsubishi", державний номерний знак НОМЕР_2; автомобіль "Lexus LS460L", державний номерний знак НОМЕР_3; автомобіль "ДЕУ", придбаний у 2013 році; будинок АДРЕСА_1. Вартість спільного сумісного майна подружжя, яке знаходиться у користуванні ОСОБА_1, ОСОБА_2 оцінює в 322 000,00 дол. США.

ОСОБА_2 зазначає, що під час шлюбу в інтересах сім'ї ОСОБА_1 укладено кредитні договори, а саме: у 2005 році із АППБ "Райффайзен банк "Аваль"

на суму 100 000,00 дол. США; 19 травня 2008 року з АКІБ "Укрсиббанк" на суму

320 000,00 дол. США; у 2010 році з ПАТ "ОТП-Банк" на суму 51 500,00 дол. США.

При цьому за період з 2015 року до часу подання до суду позову ОСОБА_2 сплатив кошти в рахунок погашення кредиту в розмірі 784 133,80 грн. Таким чином, зважаючи на положення статей 60, 61, 65 Сімейного кодексу України, оскільки зазначені вище кредитні договори були укладені в інтересах сім'ї,

то ОСОБА_2 вважає, що цивільні права та обов'язки за цими договорами виникають в обох з подружжя, отже з ОСОБА_1 на його користь необхідно стягнути половину сплачених ним коштів в рахунок кредитних зобов'язань,

а саме в розмірі 392 066,69 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 16 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та частково задоволено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1.

Визнано об'єктами права спільної сумісної власності подружжя таке майно:

- вбудоване приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_7;

- вбудоване приміщення промтоварного магазину за адресою: АДРЕСА_3;

- частину вбудованого приміщення за адресою: АДРЕСА_9;

- вбудований магазин промислових товарів за адресою:

АДРЕСА_4;

- нежитлове приміщення (магазин непродовольчих товарів) за адресою:

АДРЕСА_8;

- вбудоване нежитлове приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2;

- квартиру

АДРЕСА_5;

- квартиру

АДРЕСА_6;

- приміщення магазину за адресою:

АДРЕСА_10,

- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_15;

- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3;

- житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1;

- автомобіль марки "Lexus LS460L", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Проведено розподіл спільної сумісної власності майна ОСОБА_2

та ОСОБА_1 наступним чином.

Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на наступне майно:

- вбудоване приміщення промтоварного магазину за адресою: АДРЕСА_3;

- вбудований магазин промислових товарів за адресою:

АДРЕСА_4;

- вбудоване нежитлове приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2;

- квартиру АДРЕСА_5;

- квартиру АДРЕСА_6;

- житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1;

- автомобіль марки "Lexus LS460L", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на наступне майно:

- вбудоване приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_7;

- нежитлове приміщення (магазину непродовольчих товарів) за адресою:

АДРЕСА_8;

- частину вбудованого приміщення за адресою: АДРЕСА_9;

- приміщення магазину за адресою:

АДРЕСА_10;

- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_15;

- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3.

Припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3.

Припинено право власності ОСОБА_2 на житловий будинок

з господарськими будівлями за адресою:

АДРЕСА_1; автомобіль марки "Lexus LS460L", НОМЕР_1; вбудований магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_4.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну компенсацію,

що складається з різниці вартості присудженого майна, у розмірі 947 160,00 грн.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо розподілу спільного майна подружжя в частині автомобілів марки "Mitsubishi Outlander" реєстраційний номер НОМЕР_2 та транспортного засобу марки "ZAZ Vida SF69YO".

Додатковим рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука

від 15 листопада 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 13 квітня

2020 року про виправлення описки, визнано за ОСОБА_1 право власності

на автомобіль "Lexus LS460L", 2008 року випуску, НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4, який належав ОСОБА_2 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5, зареєстрований 25 травня 2012 року Кременчуцьким ВРЕР. У задоволенні позову ОСОБА_1

до ОСОБА_2 щодо розподілу транспортного засобу марки "Hyundai"

як об'єкта спільного майна подружжя набутого під час шлюбу відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи інтереси обох сторін у справі та встановлені обставини справи, використав при поділі запропонований ОСОБА_6 варіант розподілу майна

в редакції позовної заяви від 11 квітня 2019 року із урахуванням видів підприємницької діяльності, що здійснюють сторони у справі, виконання зобов'язань за кредитним договором, за яким спірне майно знаходиться

в заставі, перебування на утриманні ОСОБА_1 дітей, що навчаються

за межами м. Кременчука та інших наведених вище обставин справи та наданих сторонами доказів.

Визначаючи розмір компенсації, що підлягає стягненню з ОСОБА_1

на користь ОСОБА_2, як різниця вартості присудженого останній майна, суд взяв до уваги вартість ідеальної частки сторін у справі, що становить 7 571 910,00
грн (15 143 820:2 = 7 571 910), та з урахуванням того, що вартість виділеного ОСОБА_1 майна становить 8 519 070,00 грн, а вартість майна, виділеного ОСОБА_2-6 624 750,00 грн, шляхом простого математичного розрахунку суд дійшов висновку про визначення розміру компенсації у сумі 947 160,00 грн (1 894 320: 2 = 947 160).

Відмовляючи у частині розподілу автомобілів марки "Mitsubishi Outlander" НОМЕР_2, транспортного засобу марки "ZAZ Vida SF69YO", "Hyundaі", НОМЕР_6, суд дійшов висновку, що вказані автомобілі вибули з володіння сторін, проте вимога про компенсацію вартості їх заявлена не була.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій просив оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що внаслідок розподілу майна на користь ОСОБА_2 присуджено матеріальну компенсацію, що складається з різниці вартості присудженого майна у розмірі 947 160,00 грн, тоді як можливо було розподілити на цю суму майно. Внаслідок такого судового розподілу

у ОСОБА_1 залишилось майно, яким вона вже володіє, а ОСОБА_2 грошову компенсацію від ОСОБА_1 не отримав. Для отримання присудженої компенсації йому потрібно буде звернутись до примусового виконання, вживати додаткових зусиль, тому що компенсацію у розмірі 947 160,00 грн ОСОБА_1

на депозитний рахунок не вносилась, а ОСОБА_2 не давав згоди

на її отримання на таких умовах, водночас суд першої інстанції не пропонував

ОСОБА_1 діяти відповідно до частини 5 статті 71 СК України

та не попереджав її про наслідки невнесення коштів на депозитний рахунок.

Суди не врахували надані ним докази у справі про придбання житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1,

та магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_4 за його власні кошти, які йому були подаровані матір'ю, тому ці об'єкти є його особистою власністю.

Також, зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні на його користь компенсації за автомобілі "Mitsubishi Outlander" НОМЕР_2, транспортного засобу марки "ZAZ Vida SF69YO", та за торговельне обладнання, а також не вирішено

по суті питання про компенсацію його витрат на погашення кредитів, які бралися сторонами в інтересах сім'ї під час шлюбу.

Крім того, апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року

у справі № 6-37цс13, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16,

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 490/6024/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 527/1592/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 532/402/16-ц, від 30 червня 2002 року у справі № 495/2522/16-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 345/4199/13-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також судами попередніх інстанцій необґрунтовано відхилені його клопотання щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/17637/19, витребувано її з Дніпровського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року справу № 755/17637/19 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

У період з 24 квітня 1998 року до 25 травня 2016 року ОСОБА_1

та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому за актовим записом № 278, у якому мають дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 25 травня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

У період перебування у шлюбі сторонами у справі було набуто у власність наступне майно:

житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 203,6 кв. м, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області про оформлення права власності, що вбачається зі свідоцтва про право власності

на нерухоме майно, видане 01 жовтня 2003 року Управлінням ЖКГ міської ради Полтавської області, та із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 01 жовтня 2003 року № 1620769;

вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення магазину промислових товарів, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, право власності за яким зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Світловодської міської ради від 20 квітня 2011 року, що вбачається

зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Світловодської міської ради від 20 травня 2011 року та із витягу про державну реєстрацію прав Світловодського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації від 28 червня 2011 року № 30436240;

вбудований промтоварний магазин за адресою: АДРЕСА_3, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області від 24 липня 2006 року, що вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 12 вересня 2006 року Кременчуцькою міською радою Полтавської області, та із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно

КП "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 12 вересня 2006 року № ~organization0~;

вбудований магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_4, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області від 06 липня 2007 року, що вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 12 липня 2007 року Кременчуцькою міською радою Полтавської області, та із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 16 липня 2007 року № 15254014;

квартиру АДРЕСА_5, право власності на яку зареєстровано

за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна

від 01 лютого 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. та зареєстрованого у реєстрі

за номером 1199, що вбачається із відповідного договору;

квартиру АДРЕСА_6, право власності

на яку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11 квітня 2005 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 2138, що вбачається із витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 10 травня 2005 року № 7199038;

вбудовані приміщення магазину промислових товарів, розташовані за адресою: АДРЕСА_7, право власності на які зареєстровано

за ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області від 07 листопада 2003 року та вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 24 листопада 2003 року Кременчуцькою міською радою Полтавської області, в також із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 26 листопада 2003 року № 2097676;

нежитлові приміщення (магазин продовольчих товарів) за адресою: АДРЕСА_8, право власності на яке зареєстровано

за ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Октябрської районної у місті Полтава радів від 08 лютого 2010 року, що вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Управлінням ЖКГ міста Полтава 19 березня 2010 року, та із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор"

від 24 березня 2010 року № 25667049;

частину вбудованого приміщення площею 63,0 кв. м, розташованого

за адресою: АДРЕСА_9, право власності

на яке зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу

від 10 січня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. за реєстровим номером 127,

що вбачається із відповідного договору та з витягу з реєстру прав власності

на нерухоме майно КП "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації від 22 січня 2008 року № ~organization1~;

незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_15, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої кременчуцької державної нотаріальної контори Сапко О. Б., що вбачається

із відповідного договору;

земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_14, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26 квітня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В., що вбачається із відповідного договору та із витягу з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 червня 2013 року № 4665821;

автомобіль "Lexus LS 460L" НОМЕР_1, який, згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5,25 травня 2012 року зареєстрований за ОСОБА_2;

автомобіль "Hyunday" НОМЕР_6, який, згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_7,11 вересня 2008 року зареєстрований за ОСОБА_1,24 травня 2016 року проведена реєстрація за ОСОБА_7,26 липня 2016 року знятий

з реєстрації, 07 вересня 2016 року проведена реєстрація за ОСОБА_8

автомобіль "Mitsubishi Outlander" НОМЕР_8, покупцем за договором № 31

від 18 квітня 2005, укладеного між ТОВ "Астра М" та ОСОБА_1, виступила ОСОБА_1.

На виконання ухвали Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 03 квітня 2018 року судовим експертом Полтавського відділення Харківського НДІ СЕ ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса Дудник Т. Г. проведено судову оціночно-будівельну та оціночно-земельну експертизу,

за результатами якої складено висновок від 28 вересня 2018 року, згідно з яким визначена ринкова вартість спірного нерухомого майна:

вбудованого приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_7 - 921
770,00 грн. ;

вбудованого промтоварного магазину за адресою: АДРЕСА_3, - 1 017 030,00 грн;

частина вбудованого приміщення за адресою: АДРЕСА_9-1 283 810,00 грн;

вбудованого магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_4-3 745 760,00
грн;

нежитлового приміщення (магазин непродовольчих товарів) за адресою: АДРЕСА_8, - 1 784 030,00 грн;

вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2, - 396 140,00 грн;

квартири АДРЕСА_5, - 372 190,00 грн;

квартири АДРЕСА_6, - 361 710,00 грн;

приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_10, - 230 670,00 грн;

житлового будинку за адресою: АДРЕСА_15, - 2 201 450,00 грн;

земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_14 - 199 020,00 грн;

житлового будинку з господарськими будівлями за адресою:

АДРЕСА_1-2 180 070,00 грн;

Відповідно до наданого стороною ОСОБА_2 висновку експерта № 38-19

від 01 квітня 2019 року ринкова вартість автомобілю "Lexus LS460L" становить

473 170,00 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про сплату єдиного податку від 12 грудня 2008 року, виданого суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1, як вид підприємницької діяльності зазначено роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами, тоді як ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність у виді надання в оренду й експлуатацію власного

чи орендованого майна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України), статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності

на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна

на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду

від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року

у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду

від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя суди мають поділити майно порівну з урахуванням того,

що у цій справі використання певного майна пов'язано зі здійсненням обома

з подружжя різних видів підприємницької діяльності. Як установили суди, різниця при поділі майна подружжя, що є їх спільною сумісною власністю зроблений не рівномірно і різниця у присудженому становить 1 924 320,00 грн. Такий поділ суперечить частині 1 статті 71 СК України. Таке порушення норми матеріального права залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції,

що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Крім того, при поділі неподільної речі суди мають застосовувати частини 4 та 5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного

з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце

з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно

у їх спільній частковій власності.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший

з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вищезазначені положення законодавства належної уваги

не звернув, та не врахував, що присуджену суму матеріальної компенсації,

що складається з різниці вартості присудженого майна у розмірі 947 160,00 грн ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду першої інстанції не вносила, тоді

як можливо було розподілити на цю суму спірне майно.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, у порушення вимог частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України не переглянув справу за наявними в ній доказами, не перевірив законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не врахував доводи апеляційної скарги про те, що присуджене стягнення грошової компенсації замість майна на суму 947 160,00 грн, у той час, як окремі об'єкти майна,

що розподілялися, мають значно меншу вартість та могли бути поділені таким чином, щоб не зобов'язувати сторону сплачувати компенсацію. Зазначене

є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення

за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на ухвалення законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 411 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, у порушення вимог частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України не переглянув справу за наявними в ній доказами та не перевірив законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції

з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун