Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.01.2021 року у справі №288/1729/18

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 288/1729/18

провадження № 61-18198св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - Кредитна спілка "СуперКредит",

відповідач (позивач) - ОСОБА_1,

відповідачі (треті особи): ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Фермерське господарство "Агротрансшлях",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 липня 2020 року у складі судді Рудник М. І.

та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року

у складі колегії суддів:Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б. та касаційну скаргу Кредитної спілки "СуперКредит" на постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів:

Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Кредитна спілка "СуперКредит" (далі - КС "СуперКредит") звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Фермерського господарства "Агротрансшлях" (далі -

ФГ "Агротрансшлях") про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 12 липня 2013 року між КС "СуперКредит"

та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СК-25/0045/13/43/20, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 120 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності та забезпечувальності.

12 липня 2013 року між КС "СуперКредит", ОСОБА_1 та поручителями - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ФГ "Агротрансшлях" укладено договори поруки № СК-25/0045/13/43/20 за умовами яких, поручителі зобов'язалися солідарно з ОСОБА_1 відповідати перед КС "СуперКредит" за виконання зобов'язань за кредитним договором.

17 липня 2013 року, 19 липня 2013 року, 29 червня 2015 року та 30 грудня

2015 року між КС "СуперКредит" і ОСОБА_1 укладено договори № 1,2,3 до кредитного договору, за умовами яких погоджено надання

ОСОБА_1 траншів в розмірі 110 000,00 грн, 10 000,00 грн, 16 151,52 грн,

31 861,61 грн, у результаті чого сума неповернено кредиту від суми виданого кредиту на дату укладення останнього додаткового договору № 3,

з урахуванням вже виконаних зобов'язань ОСОБА_1, становила -

116 113,45 грн. Водночас було погоджено новий графік платежів за кредитом

та процентами, з урахуванням раніше сплачених платежів.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 договірних зобов'язань КС "СуперКредит" просила стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 164 624,47 грн.

18 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до КС "Супер Кредит", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ФГ "Агротрансшлях", про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання деяких положень кредитного договору недійсними.

Зазначив, що пунктом 3.4 договору встановлено, що КС "СуперКредит" має право стягувати з позичальника пеню за кожен день прострочення в розмірі 1 % від простроченої заборгованості зі сплати кредиту, що становить за кожен день прострочення сплати тіла кредиту 365 % на рік.

Вказаний порядок обрахування пені передбачає можливість нарахування непропорційно великої суми компенсації порівняно з розміром основного боргу, а тому відповідно до частини 5 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є підстави для визнання вказаного пункту договору недійсним.

Пункт 3.7 договору передбачає, що у разі якщо позичальник не повернув кредит в строк, визначений пунктом 5.1 договору, то з наступного дня після закінчення строку дії договору відсотки за кредитом продовжують нараховуватися за тією

ж ставкою, що вказана в пункті 3.2 договору - шістдесят процентів річних. Цей розмір є значним, враховуючи строк дії договору, як наслідок, КС "СуперКредит" звернулась із позовом до ОСОБА_1 про стягнення, зокрема, процентів вже після закінчення строку дії договору.

Зазначене положення договору вважає також несправедливим у зв'язку з його невідповідністю нормам ЦК України, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків позивача за зустрічним позовом, йому на шкоду, як споживачу, оскільки положення про щомісячну виплату процентів до дня позики може бути застосоване лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Таким чином, положення пункту 3.7 договору повинні бути визнані недійсними.

Також несправедливою умовою договору є пункт 3.6, яким визначено,

що прострочення сплати кредиту не зупиняє нарахування процентів.

Відповідно до пункту 3.9 договору детальний розпис вартості кредиту відображається в додатковому договорі до кредитного договору, який укладається при видачі чергового траншу кредиту.

Згідно з пунктом 3.3 договору графік платежів наведено в останньому

з укладених сторонами додатковому договорі, що є невід'ємною частиною договору.

У разі отримання кредиту траншами сторони вносять зміни до графіка платежів шляхом підписання додаткового договору.

За спірним договором укладено чотири додаткові договори: від 17 липня

2014 року, 19 липня 2013 року, 29 червня та 30 грудня 2015 року. Разом з тим,

на час укладення кожного додаткового договору ОСОБА_1 не мав заборгованості зі сплати процентів, яких він кожного разу сплачував більше, ніж було погоджено на час укладення додаткового договору. Причиною цього стало застосування кредитодавцем пункту 3.6 договору.

Після укладення останнього додаткового договору сума кредиту становила

116 113,45 грн, ОСОБА_1 необхідно було сплатити 91 987,61 грн процентів, всього 208 101,08 грн, що сторонами було погоджено.

З часу укладення ОСОБА_1 останнього додаткового договору він сплатив усього за кредитним договором 151 736,02 грн, з яких 8 403,20 грн тіла кредиту, а 143
332,82 грн процентів, хоча сторони погодили

на час укладення останнього додаткового договору вартість кредиту - процентів 91
987,61 грн. Причиною цього стало застосування пункту 3.3 договору,

а загалом в зв'язку з цим, за весь час дії договору він переплатив погоджену сторонами сплату процентів на 62 174,87 грн, які могли бути зараховані в рахунок погашення тіла кредиту.

За таких умов пункт 3.6 також є несправедливим, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав

та обов'язків на шкоду споживача, і з вказаних підстав він повинен бути визнаний недійсним.

Просив визнати порушеними його права як споживача фінансових послуг

та визнати недійсними пункти 3.4,3.6,3.7 кредитного договору

від 12 липня 2013 року № СК-25/0045/13/43/20.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 липня 2020 року первісний позов КС "Супер Кредит" задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ФГ "Агротрансшлях" на користь КС "СуперКредит" заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2013 року № СК-25/0045/13/43/20 у розмірі 164 624,37 грн.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителів у солідарному порядку.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що позивач не довів під час розгляду справи, що кредитний договір є несправедливим,

і КС "Супер Кредит" при його укладенні навмисно ввела позивача в оману щодо порядку нарахування пені та процентів, чим порушила статті 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", у зв'язку з чим відсутні підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦПК України, щодо визнання недійсними пунктів кредитного договору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову скасовано і прийнято в цій частині нову постанову про часткове задоволення позову. Стягнено з ОСОБА_1 на користь КС "СуперКредит" заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2013 року № СК-25/0045/13/43/20 в розмірі 164 624,47 грн. У задоволенні решти позовних вимог КС "СуперКредит" відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову змінено та викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з боржника заборгованості

за кредитним договором.

Разом з тим немає підстав для стягнення заборгованості з поручителів, оскільки кредитний ліміт за кредитними зобов'язаннями боржника було збільшено без погодження з поручителями, також було змінено графік погашення платежів

за договором, а тому порука за кредитним договором від 12 липня 2013 року №СК-25/0045/13/43/20 є припиненою відповідно до частини 1 статті 599 ЦК України (у відповідній редакції).

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кредит, наданий ОСОБА_1, не є споживчим, оскільки сторонами у договорі

є юридична особа та фізична особа, яка є головою фермерського господарства,

і кошти отриманні саме для ведення селянських (фермерських) господарств, тому необґрунтованим є посилання у апеляційній скарзі на те, що умови кредитного договору є несправедливими відповідно до статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки застосування цих норми можливе лише тоді, коли між сторонами укладено договір споживчого кредитування.

Узагальнені доводи касаційних скарг

У грудні 2020 року КС "СуперКредит" подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила частково скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині припинення поруки та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована необхідністю для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 та застосованого судом апеляційної інстанції. Крім того, суд залишив поза увагою те, що між сторонами укладено договір кредитної лінії, відповідно до якої позичальник може отримувати додаткові кошти в межах встановленого ліміту, а додаткові угоди укладено без збільшення строку виконання зобов'язання та без зміни процентної ставки.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення заборгованості за кредитом та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення відсотків

за кредитним договором після 25 липня 2018 року в сумі 22 132,25 грн

і задовольнити зустрічний позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 04 лютого

2020 року у справі № 912/1120/16, суди не врахували, що частина заборгованості нарахована після строку дії договору.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2021 року КС "СуперКредит" подала до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, у якому просила відмовити в задоволенні касаційної скарги, оскільки наведені у ній доводи є безпідставними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 23 грудня 2020 року та 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 288/1729/18, витребувано

її з Попільнянського районного суду Житомирської області.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року справу № 288/1729/18, призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

12 липня 2013 року між КС "СуперКредит" та членом кредитної спілки ОСОБА_1 укладено кредитний договір кредитної лінії, відповідно

до пункту 1.1 якого кредитна спілка зобов'язалася надати позичальнику фінансовий кредит в сумі 120 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності та забезпеченості відповідно до умов цього договору.

12 липня 2013 року між КC "СуперКредит" та поручителями - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ФГ "Агротрансшлях" в особі ОСОБА_1 укладено договори поруки № СК-25/0045/13/43/20, за умовами яких поручителі зобов'язуються солідарно з позичальником відповідати перед кредитодавцем

за виконання зобов'язань за кредитним договором № СК-25/0045/13/43/20

від 12 липня 2013 року та додатками до нього, укладених між кредитодавцем

і позичальником.

17 липня 2013 року між КС "СуперКредит" і ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику наступний транш у розмірі 110 000,00 грн, строк дії договору - до 25 липня 2018 року, за наслідками видачі якого сума неповерненого кредиту на дату укладення додаткового договору № 1 становила

110 000,00 грн. Також зазначено, що сторони погодили графік платежів

за кредитом та відсотками з урахуванням раніше сплачених платежів, сукупна вартість кредиту становить 154,83 %.

19 липня 2013 року між КС "СуперКредит" і ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику транш у розмірі 10 000,00
грн. При цьому сума залишку виданого кредиту

на момент підписання цього договору становить 120 000,00 грн, строк дії договору - до 25 липня 2018 року, також сторони погодили новий графік платежів за кредитом та відсотками, з урахуванням раніше сплачених платежів, сукупна вартість кредиту становить 154,8 %.

29 червня 2015 року між КС "СуперКредит" та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 № СК-25/0045/13/43/20 від 12 липня 2013 року,

за умовами якого кредитодавець надав позичальнику транш у розмірі

16 151,52 грн, сторони погодили, що сума залишку виданого кредиту на момент підписання цього договору становить 90 151,52 грн, строк дії договору -

до 12 липня 2018 року. Сторонами прийнято новий графік платежів за кредитом та відсотках, з врахуванням раніше сплачених платежів, сукупна вартість кредиту становить 94,45 %.

30 грудня 2015 року між КС "СуперКредит" і ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 3, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику транш у розмірі 31 861,61
грн, сума залишку виданого кредиту на момент підписання цього договору становить 116 113,45 грн, строк дії договору -

до 12 липня 2018 року. Сторони погодили новий графік платежів за кредитом

та відсотками, з врахуванням раніше сплачених платежів, сукупна вартість кредиту становить 79,22 % або 91 987,61 грн. Цей додатковий договір

є невід'ємною частиною кредитного договору кредитної лінії від 12 липня

2013 року № СК-25/0045/13/43/20.

Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору нарахування процентів здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом з розрахунку 60 % річних, а також зазначено, що проценти за користування кредитом нараховуються з наступного дня після надання кредиту позичальнику до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування на рахунок кредитодавця або внесення в касу кредитодавця готівкою) включно.

Пунктом 3.4 кредитного договору передбачено, що в разі прострочення термінів платежів, зазначених в пункті 3 останнього укладеного сторонами додаткового договору, позивач має право стягувати з відповідача пеню за кожен день прострочення в розмірі 1 % простроченої заборгованості зі сплати кредиту.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом

на 27 листопада 2018 року, в якому містяться проплати відповідача, загальний розмір заборгованості становить 164 624,47 грн, з яких 107 710,25 грн - заборгованість за тілом кредиту; 53 767,92 грн - заборгованість за процентами за період з 29 вересня 2017 року до 27 листопада 2018 року;

3 146,30 грн - несплачена пеня за період з 01 до 04 лютого 2018 року.

Відповідно до пункту 3.6 кредитного договору, прострочення сплати кредиту

не зупиняє нарахування процентів.

Згідно із пунктом 3.7 кредитного договору, у випадку якщо відповідач

не повернув кредит в строки, зазначені у пункті 5.1 кредитного договору,

то з наступного дня після закінчення строку дії договору проценти по кредиту продовжують нараховуватись за тією ж ставкою, що зазначена у пункті 3.2 кредитного договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційних скарг, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов

та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит

та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду

та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язанням може забезпечуватися порукою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Частинами 1 , 2 статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суди встановили, що боржник належним чином не виконав зобов'язань,

що передбачені кредитним договором, за наслідком чого утворилась спірна кредитна заборгованість, яка боржником не спростована.

Щодо припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України

Частиною 1 статті 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент припинення поруки) визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов'язував припинення поруки, на підставі частини 1 статті 559 ЦК України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин), зі зміною основного зобов'язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється

за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі зокрема, підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду,

за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15, від 23 грудня 2014 року у справі № 3-196гс14, від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12,

від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11, від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-112цс12).

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов'язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов'язок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.

Висновок про припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору

та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України від 15 листопада 2016 року 1734-VIII "Про споживче кредитування" кредитна лініям - вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. При цьому може бути передбачено право споживача отримати кредит у межах встановленого кредитного ліміту у разі часткового або повного погашення кредиту протягом строку кредитування, визначеного в договорі про споживчий кредит.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку щодо збільшення кредитного ліміту ОСОБА_1 з 120 000,00 грн до 288 012,61 грн, що призвело

до збільшення обсягу відповідальності поручителів за кредитним договором, залишив поза увагою, що між сторонами укладено договір кредитної лінії відповідно до якої позичальник може отримувати додаткові кошти в межах встановленого ліміту (120 000,00 грн), в тому числі і шляхом отримання траншів терміном до 25 липня 2018 року за додатковими договорами.

Відповідно до пункту 3.3 графік платежів наведено в останньому з укладених сторонами додатковому договорі, що його є невід'ємною частиною. У разі отримання кредиту траншами сторони вносять зміни до графіка платежів шляхом підписання додаткового договору.

Отже, транші за додатковими договорами від 17 липня 2013 року в сумі

110 000,00 грн, від 19 липня 2013 року в сумі 10 000,00 грн, від 29 червня

2015 року в сумі 16 151,52 грн видано в межах ліміту кредитної лінії

з урахуванням раніше сплачених ОСОБА_1 платежів.

Разом із тим 30 грудня 2015 року між КС "СуперКредит" та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 3 до договору кредитної лінії від 12 липня 2013 року № СК-25/0045/13/43/20, з якого видно, що кредитодавець надав позичальнику транш у розмірі 31 861,61 грн, сума залишку кредиту на момент підписання цього договору - 116 113,45 грн, що становить 147 975,06 грн

та перевищує кредитний ліміт у розмірі 120 000,00 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного висновку про перевищення суми кредитного ліміту, але помилково вважав, що необхідно додавати суми траншів, оскільки ОСОБА_1 частково повертав кредит

та брав чергові транші відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитної лінії.

Також установлено, що протягом певних періодів КС "СуперКредит" застосовувала відсоткову ставку у розмірі 79,22 %, 94,45 %, 154,83 %,

що не передбачено основним договором. Доказів того, що поручителі погоджували збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, матеріали справи не містять.

Отже, обґрунтованими є висновки апеляційного суду про те, що, банк без згоди поручителів збільшив обсяг їх відповідальності, що, в свою чергу, свідчить про припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про несправедливу умову договору, виражену у пункті 3.4 кредитного договору, відповідно до якої позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі 1 % від простроченої заборгованості по сплаті кредиту, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка,

що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки

є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Отже, встановлення пені у договорі є санкцією за невиконанння стороною своїх зобов'язань за кредитним договором, укладеним між позивачем і фінансовою установою.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1, що апеляційним судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, і що суди

не врахували, що частина заборгованості нарахована після строку дії договору,

з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6.28 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 61-142гс19), оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною

та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України

і охоронна норма частини 1 статті 1048 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, нараховані та стягнені проценти до 25 липня 2018 року

є процентами за договором, а після припинення договору (після 25 липня 2018 року) є процентами за порушення грошового зобов'язання відповідно

до статті 625 ЦК України за пунктом 3.7 кредитного договору.

Оскільки відповідно до пункту 3.2 кредитного договору нарахування процентів здійснюється до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування на рахунок кредитодавця або внесення в касу кредитодавця готівкою) включно, суди попередніх інстанції, надавши належну правову оцінку пункту 3.2 кредитного договору та врахувавши вимоги частини 2 статті 625 ЦК України, дійшли обґрунтованого висновку про нарахування відсотків поза межами дії кредитного договору.

Також апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення зустрічного позову щодо визнання недійсними пунктів 3.6,3.7 кредитного договору з підстав передбачених статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки застосування цих норми можливе лише тоді, коли між сторонами укладено договір споживчого кредитування, разом із тим кредит, що надано ОСОБА_1 не є споживчим, оскільки сторонами у договорі є юридична особа та фізична особа, яка

є головою фермерського господарства, а грошові кошти отриманні саме для ведення селянських (фермерських) господарств.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих

та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,

а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і відсутні підстави для

їх скасування.

Оскільки доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій, касаційні скарги слід залишити без задоволення,

а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Кредитної спілки "СуперКредит" залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун