Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2021 року у справі №753/23614/18
Постанова КЦС ВП від 14.04.2022 року у справі №753/23614/18

Постанова

Іменем України

14 квітня 2022 року

місто Київ

справа № 753/23614/18

провадження № 61-10151св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2020 року у складі судді Трусової В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 рокуу складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що з 06 березня 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Рішенням від 24 липня 2017 року у справі № 754/352/17 Деснянський районний суд міста Києва розірвав шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 .

Зазначила, що 26 серпня 2016 року вона та Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Олерон Стандарт» (далі - ПАТ «ЗНВКІФ «Олерон Стандарт») уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Загальна вартість квартири становить 683 100, 00 грн, з яких 651 774, 00 грн вона сплатила особисто на виконання умов інвестиційного договору від 03 листопада 2014 року № 0579/1-1/208, укладеного між нею та ПАТ «ЗНВКІФ «Олерон Стандарт». Грошові кошти у розмірі 31 326, 00 грн ОСОБА_1 також сплатила сама 26 серпня 2016 року, оскільки фактичні шлюбні відносини з чоловіком припинено з травня 2016 року.

Оскільки спірна квартира придбана за особисті грошові кошти позивача, частина з яких сплачена задовго до укладення шлюбу з відповідачем, а інша частина - під час окремого проживання з відповідачем, на переконання ОСОБА_1 , є підстави вважати спірне нерухоме майно її особистою приватною власністю.

Стислий виклад заперечень відповідача

Заперечуючи проти задоволення позову, у вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частку у праві на квартиру АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи зустрічний позов, зазначив, що спірна квартира набута під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відтак є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а частки у праві чоловіка та дружини є рівними.

Стислий виклад рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 07 серпня 2020 року Дарницький районний суд міста Києва, з висновком якого погодився Київський апеляційний суд у постанові від 06 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 задовольнив.

Суд визнав квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49, 50 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 925324780000, підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 26 серпня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І. І., зареєстрований у реєстрі за № 1891, особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд відмовив.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 831, 00 грн.

Скасував арешт квартири АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що грошові кошти у розмірі 651 774, 00 грн сплачені позивачем на користь ПАТ «ЗНВКІФ «Олерон Стандарт» до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , а інша їх частина - після фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем, що встановлено судовим рішенням про розірвання шлюбу між сторонами, відтак спірне нерухоме майно придбано за особисті кошти позивача. За таких обставин факт реєстрації права власності на спірну квартиру під час перебування позивача та відповідача у зареєстрованому шлюбі не дає підстав вважати, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи ОСОБА_2 про те, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладався за його нотаріально посвідченою згодою як чоловіка покупця, у якій він зазначив, що гроші, які витрачаються на придбання квартири, є їх спільною сумісною власністю, суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими з огляду на те, що ОСОБА_1 надала належні та допустимі докази на спростування презумпції спільності майна подружжя.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд зазначив, що посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 червня 2020 року у справі № 638/1823/15-ц та від 05 серпня 2020 року у справі № 982/2493/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та ухвалені за інших фактичних обставин справи.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 19 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Визначення заявником підстав касаційного оскарження та узагальнений виклад доводів касаційної скарги

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження

№ 61-8518св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), щодо застосування правил статті 60 СК України про презумпцію спільності майна подружжя;

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1502цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2250цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 30 березня 2021 року у справі № 6-3129цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, щодо застосування

статей 328 392 ЦК України під час визнання спірної квартири особистою приватною власністю позивача;

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 648/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18), щодо застосування статті 74 СК України;

- суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), якими передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї;

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 442/4490/18 (провадження № 14-158цс19), щодо застосування правил виключної підсудності (стаття 30 ЦПК України).

Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили у застосуванні правового режиму спільного сумісного майна подружжя, оскільки спірна квартира придбана під час шлюбу за спільні кошти. Суди не врахували, що ОСОБА_2 надавав свою згоду на укладення договору купівлі-продажу, предметом якого є спірне нерухоме майно, як другий з подружжя.

Суди не врахували й те, що спірне нерухоме майно належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 серпня 2016 року, тобто в момент перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому цю квартиру може бути визнано об`єктом права спільної сумісної власності.

Заявник наполягає на тому, що усупереч правилам частини першої статті 30 ЦПК України суди не врахували, що якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлено одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, такий спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найбільшою. Так, у вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до заявника про поділ спільного сумісного майна, квартири АДРЕСА_2 , орієнтовна вартість якої складає 989 573, 30 грн. Під час розгляду цієї справи він звернувся із зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 . Наведене свідчить про невстановлення судами першої та апеляційної інстанцій усіх фактичних обставин справи і порушення правил територіальної підсудності.

Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи

ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Зазначає, що презумпцію спільності права власності подружжя на майно вона спростувала та надала належні і допустимі докази на підтвердження факту придбання спірної квартири за особисті грошові кошти. Посилання ОСОБА_2 на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуально права є безпідставними, а оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом України і Верховним Судом.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 06 березня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 270.

Рішенням від 24 липня 2017 року у справі № 754/352/17 Деснянський районний суд міста Києва шлюб між сторонами розірвав.

ОСОБА_1 (далі - інвестор) та ПАТ «ЗНВКІПФ «Олерон Стандарт»

(далі - Фонд) 03 листопада 2014 року уклали інвестиційний договір, предметом якого є інвестиційна участь інвестора у будівництві будинку у складі будівництва житлово-рекреаційного комплексу з паркінгами між АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , здійснення Фондом будівництва будинку, введення його в експлуатацію, оформлення та реєстрація права власності Фонду на будинок та передача Фондом у власність інвестора однокімнатної квартири, загальною проектною площею 47, 23 кв. м, проектний номер квартири АДРЕСА_5 , розташованої на 22 поверсі, шляхом укладення договору купівлі-продажу.

24 липня 2015 року та 26 серпня 2016 року сторони інвестиційного договору уклали додаткові договори № № 1, 2, 3.

На виконання умов інвестиційного договору ОСОБА_1 сплатила грошові кошти загалом у сумі 683 100, 00 грн, що становить повну вартість об`єкта інвестування, з яких 05 листопада 2014 року - 651 774, 00 грн; 26 серпня 2016 року - 31 326, 00 грн.

26 серпня 2016 року ПАТ «ЗНВКІФ «Олерон Стандарт» (далі - продавець) та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , вартістю 683 100, 00 грн, які сплачені покупцем до укладення цього договору. Цього ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванчик І. І. здійснила реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 925324780000.

Суди також установили, що з травня 2016 року сторони фактично припинили шлюбні відносини.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо дії презумпції спільності майна подружжя

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц

(провадження № 14-325цс18).

Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Під час розгляду справи суди встановили, що укладенню договору купівлі-продажу від 26 серпня 2016 року між ПАТ «ЗНВКІФ «Олерон Стандарт» та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , передувало укладення інвестиційного договору від 03 листопада 2014 року, предметом якого є інвестиційна участь інвестора у будівництві будинку, а також передача у власність позивача однокімнатної квартири, загальною проектною площею 47, 23 кв. м, проектний номер квартири АДРЕСА_5 , розташованої на 22 поверсі, шляхом укладення договору купівлі-продажу. Продаж вчинено на умовах інвестиційного договору.

Наведене свідчить про те, що, укладаючи інвестиційний договір, позивач мала намір у майбутньому набути право власності на частину новоствореного об`єкта інвестування - спірну квартиру, з метою досягнення чого власне й укладено договір купівлі-продажу від 26 серпня 2016 року.

Також суди встановили, що 05 листопада 2014 року позивач на виконання умов інвестиційного договору сплатила грошові кошти у розмірі 651 774, 00 грн, що підтверджується квитанцією від 05 листопада 2014 року № 713625, тоді як шлюб з відповідачем зареєстровано лише 06 березня 2015 року.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_2 зазначив, що з 05 вересня 2011 року він працює на посаді фахівця відділу внутрішньої безпеки та аудиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросем» з посадовим окладом 10 500, 00 грн, однак не надав доказів на підтвердження того, що до вступу в шлюб з ОСОБА_1 він сплачував внески на виконання умов інвестиційного договору. Так само відповідач не надав доказів, які підтверджували б факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що на підставі вимог статті 74 СК України могло б мати наслідком набуття права на майно, набуте за час спільного проживання.

Стосовно внесених грошових коштів у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, зокрема грошового платежу у сумі 31 326, 00 грн, сплаченого ОСОБА_1 26 серпня 2016 року, суди виходили з того, що з травня 2016 року шлюбні відносини між сторонами фактично припинено.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням від 24 липня 2017 року у справі № 754/352/17 Деснянський районний суд міста Києва встановив, що з травня 2016 року сторони однією сім`єю не проживають, спільне господарство не ведуть, шлюбні відносини між ними припинені. Це судове рішення набрало законної сили.

Наведена обставина є преюдиційною у розумінні вимог процесуального законодавства і не потребує окремого доказування, а також дає підстави вважати, що грошовий платіж у розмірі 31 326, 00 грн сплачено саме позивачем після припинення шлюбних відносин.

Відповідно до частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач довела достатніми, належними та допустимими доказами факт належності спірної квартири їй на праві особистої приватної власності, незважаючи на здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру під час шлюбу.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, про неврахування висновків Верховного Суду, Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 60 СК України, тлумачення якої має відбуватися з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження

№ 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження

№ 14-325цс18), є необґрунтованими з огляду на таке.

У наведених постановах зазначено, що на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Водночас є й висновок про можливість спростування такої презумпції.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку доказам в сукупності та встановивши фактичні обставини справи, зробили висновки, що позивач підтвердила факт придбання спірної квартири за особисті грошові кошти, а відтак, спростувала презумпцію спільності майна подружжя. Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права без урахування розподілу тягаря доведення та засад диспозитивності і змагальності сторін, доказування, а також обов`язку судів встановити фактичні обставин справи і надати оцінку доказам в сукупності в кожній судовій справі із урахуванням її особливостей.

Безпідставними є й посилання на те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі

№ 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1502цс15, від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-1732цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2250цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 30 березня 2021 року у справі № 6-3129цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15.

У зазначених судових рішеннях суду касаційної інстанції сформульований висновок, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності відбувається у зв`язку з настанням певного юридичного складу, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Суд при застосуванні цієї норми права повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. У згаданих справах спір виникав між фізичною та юридичною особами з підстав неналежного виконання договорів, предметами яких були лише майнові права на об`єкт нерухомого майна, а не безпосередньо саме право власності на майно. Наведене давало підстави стверджувати про обрання позивачами неправильного (неналежного) способу захисту порушеного права.

Отже, у перелічених справах відмінними є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, суб`єктний склад, встановлені фактичні обставини справи та правове врегулювання спірних відносин, а тому зазначені правові висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18), не були підтверджені. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд у згаданій справі виходив із того, що «суд першої інстанції правильно врахував, що спірне нерухоме створювалося під час проживання однією сім`єю до реєстрації шлюбу із січня 2012 року до 09 червня 2012 року, а державна реєстрація права власності на новостворене майно відбулася вже у шлюбі, що відповідно до статті 74 СК України надає підстави для висновку про виникнення права спільної сумісної власності на квартиру, кошти на будівництво якої витрачено саме у цей період». Таких висновків суд дійшов, дослідивши надані сторонами докази та установивши, що із січня 2012 року до 09 червня 2012 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, у зв`язку з чим суд першої інстанції встановив факт проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

За таких обставин варто звернути увагу на те, що ОСОБА_2 не викладав вимогу про встановлення факту проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у 2014 році, доказів на підтвердження зазначеної обставини не надав, так само як і доказів, які б свідчили про його участь у виконанні умов інвестиційного договору, укладення якого передувало підписанню договору купівлі-продажу спірної квартири.

Такими, що не відповідають обставинам справи, є й твердження заявника про те, що спірне нерухоме майно створювалося під час шлюбу, оскільки розрахунок за квартиру здійснено до вступу в шлюб сторін, а останній платіж - після фактичного припинення шлюбних відносин, тобто майно набуто з підстав, що виникли та існували не під час шлюбу та за рахунок коштів, що не є спільними. Самий лише факт державної реєстрації права власності на новостворене майно у шлюбі, за умови спростування презумпції спільності майна, не свідчить про належність спірної квартири подружжю спільно.

Твердження, наведені у касаційній скарзі про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), якими передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї, не впливають на правильність висновків судів у справі, яка переглядається. Зокрема, угодою, що укладена одним із подружжя в інтересах сім`ї, був договір позики, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду зробила висновок не лише про майнові права подружжя, а й про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами. Тож цей висновок Великої Палати Верховного Суду не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги полягають у вимогах про переоцінку наданих сторонами у справі доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а також ґрунтуються на помилковому тлумаченні сенсу наведених правових висновків Верховного Суду та Верховного Суду України.

Щодо доводів про порушення правил територіальної підсудності та неврахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 442/4490/18 (провадження № 14-158цс19)

У касаційній скарзі ОСОБА_2 як на порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил про виключну підсудність посилається на розгляд та вирішення Оболонським районним судом міста Києва іншої цивільної справи між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням від 01 березня 2021 року у справі № 756/12718/17 Оболонський районний суд міста Києва задовольнив позов ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 494 786, 50 грн за результатами розгляду спору про поділ майна подружжя. У прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ майна суд відмовив.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України за виключною підсудністю розглядаються позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 442/4490/18, на яку посилається заявник, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір у зазначеній справі виник з приводу набуття прав власності на майно, для вирішення спорів щодо якого передбачено виключну підсудність; перелік таких спорів є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (зокрема, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Верховний Суд в оцінці доводів касаційної скарги про порушення правил виключної підсудності у справі, яка переглядається, зробив висновок про безпідставність таких доводів. Предметом спору у цій справі є нерухоме майно, розташоване у Дарницькому районі міста Києва, тож спір про визнання цього майна особистою приватною власністю позивача підлягав розгляду саме Дарницьким районним судом міста Києва, до якого позивач і звернулася з відповідним позовом. Заявник не довів, що спірне нерухоме майно розташоване поза межами територіальної підсудності Дарницького районного суду міста Києва, а розгляд Оболонським районним судом міста Києва іншого спору між сторонами, зокрема щодо грошових коштів, повернутих внаслідок припинення зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , не може впливати на визначення підсудності у справі, яка переглядається. Справи № 753/23614//18 та № 756/12718/17 мають різні предмети та підстави позовів, розглядалися судами у самостійних судових провадженнях, не були об`єднані в одне судове провадження, а тому правила про конкуренцію правил підсудності за таких обставин у справі, яка переглядається, не підлягають застосуванню.

Наведене свідчить, що доводи касаційної скарги про порушення у справі, яка переглядається, правил виключної підсудності є помилковими, висновки судів про підсудність цієї справи Дарницькому районному суду міста Києва відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 442/4490/18

(провадження № 14-158цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами та застосував норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак