Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2019 року у справі №754/4142/18

Постанова

Іменем України

14 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 754/4142/18

провадження № 61-4350св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 рокуу складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином, посилаючись на те, що 29 березня 2015 року приблизно об 11 годині 10 хвилин на 147 км автодороги Суми - Полтава поблизу села Олефірщина Диканського району Полтавської області в напрямку руху із села Опішня до смт Диканька водій ОСОБА_2 , керуючи пасажирським мікроавтобусом «Volkswagen LT 35», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не впорався з керуванням та допустив з`їзд у праве узбіччя дороги з подальшим перекиданням транспортного засобу. В результаті ДТП вона отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритого перелому лівої лопатки, закритого перелому лівої ключиці, забою м`яких тканин грудної клітки, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Вироком Диканського районного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року відповідача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Через отриманні травми вона перебувала на стаціонарному та санаторно-курортному лікуванні, у зв`язку з чим понесла значні витрати, а саме: 29 853,04 грн - на придбання ліків, 15 718 грн - путівки до санаторію з урахуванням вартості проїзду. Крім цього, в період тимчасової непрацездатності вона недоотримала заробітну плату в розмірі 28 952 грн. Внаслідок отриманих ушкоджень їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у постійному фізичному болю і пов`язаних з цим стражданнях, втраті нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь на відшкодування майнової шкоди 74 681,90 грн та на відшкодування моральної шкоди - 250 000 грн.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2018 року у складі судді Лісовської О. В. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 74 681,90 грн та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що особа, яка не пред`явила цивільного позову у кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства. Наявними в матеріалах справи доказами доведено факт завдання позивачу майнової шкоди у заявленому нею розмірі. Ушкодженням здоров`я, завданого ОСОБА_1 в результаті ДТП, їй було заподіяно моральних та фізичних страждань, що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. На підтвердження розміру завданої моральної шкоди позивачем надано висновок соціально-психологічного дослідження від 28 липня 2017 року № 28-07-17, складений спілкою фахівців соціологічних та психологічних досліджень, за яким рекомендована сума компенсації становить 192 000 грн. Однак, враховуючи обставини, за яких ОСОБА_1 були завдані тілесні ушкодження, а також глибину та тяжкість її страждань, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на її користь 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року в частині стягнення моральної шкоди змінено, збільшено розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 50 000 грн до 100 000 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведення позивачем заподіяння їй відповідачем майнової шкоди і в цій частині рішення не оскаржувалося. Висновок місцевого суду про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 також є правильним, однак розмір такого відшкодування в сумі 50 000 грн, з урахуванням обставин ДТП та вимушених змін у житті позивача, зокрема тяжкості тілесних ушкоджень і тривалості лікування, не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, у зв`язку з чим підлягає збільшенню до 100 000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди, а саме збільшити розмір відшкодування зі 100 000 грн до 250 000 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не надано правової оцінки висновку соціально-психологічного дослідження та не враховано в повній мірі тяжкість отриманих позивачем тілесних ушкоджень і тривалості її лікування та реабілітації. Після ДТП стан здоров`я ОСОБА_1 так і не відновився.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Києва.

21 березня 2019 року справа № 754/4142/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судове рішення суду апеляційної інстанції оскаржуються в касаційному порядку лише в частині вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди, тому і переглядається Верховним Судом тільки в цій частині.

Судами встановлено, що 29 березня 2015 року приблизно об 11 годині 10 хвилин на 147 км автодороги Суми - Полтава поблизу села Олефірщина Диканського району Полтавської області в напрямку руху із села Опішня до смт Диканька водій ОСОБА_2 , керуючи пасажирським мікроавтобусом «Volkswagen LT 35», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не впорався з керуванням та допустив з`їзд у праве узбіччя дороги з подальшим перекиданням транспортного засобу.

В результаті ДТП пасажир вказаного мікроавтобуса ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритого перелому лівої лопатки, закритого перелому лівої ключиці, забою м`яких тканин грудної клітки, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Вироком Диканського районного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження).

Внаслідок отриманих травм позивач перебувала на стаціонарному лікуванні:

- в період з 29 по 30 березня 2015 року - в хірургічному відділенні Диканської центральної районної лікарні;

- в період з 30 березня по 05 квітня 2015 року - у Миргородській центральній районній лікарні;

- в період з 14 по 21 квітня 2015 року - у Київській міській клінічній лікарні швидкої допомоги;

- в період з 23 березня по 15 квітня 2016 року - у Державному закладі «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров`я України»;

- в період з 15 по 31 березня 2017 року - у Комунальному некомерційному підприємстві «Консультативно-діагностичний центр Святошинського району міста Києва».

Згідно з висновком соціально-психологічного дослідження від 28 липня 2017 року № 28-07-17, складеним спілкою фахівців соціологічних та психологічних досліджень, внаслідок ДТП, що сталася 29 березня 2015 року з вини водія мікроавтобуса ОСОБА_2 , через отриманні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, тривале лікування та захист порушених прав, ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, рекомендований розмір компенсації якої становить 192 000 грн.

Допитаний в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_1 є його матір`ю, після ДТП він забирав її з лікарні і привіз до міста Миргорода, а потім - до Києва. Коли матері робили операції, всі ліки доводилося купувати самим. В результаті ДТП у матері значно погіршилося здоров`я, її психоемоційний стан був вкрай важким.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 3 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(далі - Постанова № 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Якщо законодавством встановлені межі відшкодування моральної шкоди, суд визначає її розмір з урахуванням цих меж. Визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви (пункт 9 Постанови № 4).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Змінюючи рішення місцевого суду шляхом збільшення розміру відшкодування моральної шкоди з 50 000 грн до 100 000 грн, суд апеляційної інстанції врахував обставини ДТП та вимушені зміни в житті позивача, зокрема тяжкість отриманих нею тілесних ушкоджень і тривалість лікування, тобто правильно визначив розмір відшкодування цієї шкоди, який є необхідним і достатнім, враховуючи принципи розумності і справедливості, що повністю відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України та вищевказаним роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не дано правової оцінки висновку соціально-психологічного дослідження, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Визначаючи розмір моральної шкоди, місцевий суд зазначив, що на підтвердження цього розміру позивачем надано висновок соціально-психологічного дослідження, за яким рекомендована сума компенсації становить 192 000 грн. Однак, врахувавши глибину та тяжкість страждань ОСОБА_1 , суд визначив розмір відшкодування в сумі 50 000 грн.

Взявши до уваги встановлені судом першої інстанції обставини справи та дослідженні ним докази, серед яких, зокрема був висновок психологічного дослідження, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір визначеного місцевим судом відшкодування моральної шкоди не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, у зв`язку з чим підлягає збільшенню до 100 000 грн.

Крім того, у висновку психологічного дослідження, який для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється разом з іншими доказами, сума компенсації моральної шкоди була рекомендованою, у зв`язку з чим апеляційний суд обґрунтовано визначив її розмір з урахуванням вимог статей 23, 1167 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував у повній мірі тяжкість отриманих позивачем тілесних ушкоджень і тривалості її лікування та реабілітації, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов